про залишення позовної заяви без руху
10 грудня 2020 року справа № 580/5563/20
м. Черкаси
Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 580/5563/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-Дорожнє Будівництво»
до Головного управління ДПС у Черкаській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, прийнято ухвалу.
08.12.2020 ТОВ «Енергетично-Дорожнє Будівництво», звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Черкаській області щодо нездійснення перерахунку штрафних санкцій/штрафу, застосованого до товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-Дорожнє Будівництво» відповідно до податкового повідомлення-рішення від 29.03.2019 №0051485012 та неприйняття податкового повідомлення-рішення на суму штрафних санкцій 510 грн (п'ятсот десять гривень) на підставі підпункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Черкаській області здійснити перерахунок штрафних санкцій/штрафу, застосованого до товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-Дрожнє Будівництво» відповідно до податкового повідомлення-рішення від 29.03.2019 №0051485012, шляхом відкликання податкового повідомлення-рішення від 29.03.2019 від №0051485012 та прийняття податкового повідомлення-рішення у сумі штрафних санкцій 510 грн (п'ятсот десять гривень) та надісланням такого податкового повідомлення-рішення товариству з обмеженою відповідальністю «Енергетично-Дорожнє Будівництво» на підставі підпункту 73 підрозділу 2 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України;
- стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 43142920) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-Дорожнє Будівництво» (код ЄДРПОУ 33757711) сплачений судовий збір за звернення до суду із цим адміністративним позовом у сумі 4204 грн 00 коп (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 коп).
- розгляд справи здійснювати у судовому засіданні за участі представника товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-Дорожнє Будівництво».
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на звернення до суду передбачає можливість отримати захист порушеного права, обумовлене тим, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. «Порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес»: - правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (ЄДРСР 92747345) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має сформулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).
Позивачем у позовній заяві не зазначено, яке право позивача порушено з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не сформовано позовних вимог щодо вирішення публічно-правового спору з обгрунтуванням порушеного права та строків звернення до суду.
Судова палата КАС ВС відступила від позиції про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18, у якій визначено, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, яке оскаржено.
Суд зазначив, що право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання об'єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.
Верховний Суд сформулював правовий висновок: норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Водночас положення пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальними щодо норми частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абз. 3 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті.
Більш скорочені строки звернення до суду у разі попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов'язані з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.
У позові йдеться про узгоджене грошове зобов'язання за рішенням у справі №580/795/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2019 № 0051485012.
Згідно із res judicata (принцип остаточності судового рішення) жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
Суд зазначає, що відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення має наслідком відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Правова аксіома «placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae» розуміється так, що «у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед вимогливим розумінням права». Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства є обов'язковість судових рішень.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
У рішенні від 15.10.2009 у справі Yuriy Nikolayevich Ivanov проти України, № 40450/04 ЄСПЛ констатував, що право на суд є ілюзорним, якщо національна правова система дозволяє, щоб остаточне, обов'язкове до виконання судове рішення залишилося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Держава не може виправдовуватися відсутністю засобів невиконання судових рішень, ухвалених проти неї або проти установ чи підприємств, що знаходяться у державній власності або контролюються державою.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що включає принцип res judicata як прояву поваги до остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ у справах Ponomaryov проти України та Ryabykh проти Російської Федерації). У разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu проти Румунії від 28.11.1999, № 28342/95). У рішенні у справі Nelyubin проти Російської Федерації ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає: якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не має піддаватися сумніву. Ґрунтовно виконання судових рішень як складова права на справедливий суд було оцінене ЄСПЛ у рішенні у справі Hornsby проти Греції від 19.03.1997, № 18357/91: право було би ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове рішення залишалось недіючим на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, що статті 6 ЄКПЛ, детально визначивши процесуальні гарантії прав сторін, залишила без захисту реалізацію судових рішень. Якщо вважати, що стаття 6 ЄКПЛ стосується тільки доступу до правосуддя та судового процесу, це призвело би до ситуацій, що є несумісними із принципом верховенства права. Виконання рішення, прийнятого будь-яким судом, повинно таким чином розглядатись як невід'ємна частина «суду» у сенсі статті 6 ЄКПЛ. Дієвий захист особи та відновлення законності включає і обов'язок органу управління діяти відповідно до рішення суду. У зв'язку із цим ЄСПЛ зауважив, що державна адміністрація є елементом правової держави і її інтереси є ідентичними цілям належного здійснення правосуддя. Якщо державні органи відмовляються виконувати або затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6 ЄКПЛ втрачають сенс.
Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 803/688/18 зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України), що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб становить основний зміст діяльності адміністративної юстиції.
Стосовно сутності судового контролю у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16-а зазначено, що статтями 382- 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Верховний Суд зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому в Кодексі адміністративного судочинства України, що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 819/1430/17, 12.11.2018 № 806/3099/17 та 21.11.2019 № 802/1933/18-а.
Кожен процесуальний механізм теоретично може бути предметом зловживань з боку недобросовісних осіб, проте надання права на неодноразовий перегляд судових рішень у справі за необґрунтованими зверненнями особи-сторони у адміністративній справі не узгоджується із завданням адміністративного судочинства з метою ефективної реалізації функції правосуддя.
Верховний Суд у справі № 295/13613/16-а зазначив, що судове рішення виконується безпосередньо, та для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Суд також врахував, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст. 129-1 Конституції України.
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Кодексом адміністративного судочинства України (частина 5 статті 242) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У позові зазначено, що зміни у Податкового кодексу України набрали чинності 23.05.2020, проте до контролюючого органу позивач щодо спірних відносин не звернувся протягом місяця - вхідний номер реєстрації Головного управління ДПС у Черкаській області від 25.06.2020.
Позивачем не обґрунтовано у чому розуміється зміст порушеного права.
05.08.2020 Черкаський окружний адміністративний суд прийняв рішення у справі № 580/795/20, яким у скасуванні ППР від 29.03.2019 № 0051485012 відмовлено повністю. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - відмовлено. Апеляційну скаргу та додані до неї матеріали повернуто апелянту.
В інформаційному листі № 13 ДПС надано роз'яснення щодо пункту 73, доданого Законом № 466 у підрозділ 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Відповідно до цього пункту (у редакції Закону № 466), де належать перегляду неузгоджені та несплачені станом на 23.05.2020 штрафні санкції, нараховані з 01.01.2017 до 31.12.2019, за порушення платниками ПДВ граничного строку для реєстрації ПН та/або РК до таких ПН в ЄРПН, складених за: операціями, що звільняються від оподаткування ПДВ; операціями, що оподатковуються ПДВ за нульовою ставкою; операціями, що не передбачають надання ПН отримувачу (покупцю), а також ПН, складеної відповідно до п. 198.5 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій, визначених пп. «а» - «г» пункту 198.5 Податкового кодексу України; відповідно до статті 199 Податкового кодексу України; відповідно до абзацу 11 пункту 201.4 Податкового кодексу України.
Позивач не обґрунтовує періоду неузгодженого грошового зобов'язання через застосування штрафних санкцій та не вказує конкретний пункт і абзац статті 201, позаяк у позові зазначено: «порушення строків, встановлених статтею 201 Податкового кодексу України» за операціями, що не передбачають надання ПН отримувачу (покупцю).
Суд зазначає, що ППР від 29.03.2019 №0051485012 набуло статусу узгодженого за результатами оскарження у судовому порядку у справі № 580/1465/19, де рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 - задоволено: рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 29.03.2019 №0051485012 - скасовано; у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення - відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набрала законної сили з дати її прийняття, - 25.02.2020, тобто до змін, внесених законом № 466 у підрозділ 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
У справі № 580/795/20 та у справі № 580/1465/19 предметом оскарження було ППР від 29.03.2019 № 0051485012.
Розширене роз'яснення контролюючого органу https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/432252.html ; https://tax.gov.ua/podatki-ta-zbori/informatsiyni-listi/423708.html; https://tax.gov.ua/data/material/000/339/432244/Informaciyniy_list_16.pdf щодо штрафів за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних (Закон № 786 та оновлення п. 73 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що чинні із 08.08.2020) - інформує про період, за який у платника ПДВ є право на перегляд, розпочинається з 1 січня 2017 року і закінчується 22 травня 2020 року (тобто датою набрання чинності Законом № 466, а не 31 грудня 2019 року, як передбачалося спочатку). Позивач зазначає про 23.05.2020 та розмір нарахованих і неузгоджених штрафів за затримку реєстрації: у разі несвоєчасної реєстрації - 1% від обсягу постачання без ПДВ, але не більше 510 гривень, проте із позовом звертається не у місячний строк після одержання відмови відповідача 23.07.2020 за зверненням від 25.06.2020 (день тижня - четвер), а використовує конструкцію щодо звернення протягом шестимісячного строку без клопотання про поважність причин пропуску.
Позивач у позові зазначає про відповідь, проте не обґрунтовує змісту порушеного права щодо відсутності методики як способу дій відповідача та не визначає співвідповідачів щодо реалізації права на перерахунок та/або не окреслює про невиконання якої функції (методологічної, методичної, операційної, інформаційно-аналітичної) у контексті статті 19 Податкового кодексу України з боку контролюючого органу та/або іншого суб'єкта з формування чи реалізації якої політики (фінансової, податкової) щодо розробки/ухвалення/виконання якої саме методики та/або порядку йдеться.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (ЄДРСР 92747345) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
З огляду на те, що суд не може перебирати на себе функції податкового контролю, позивачеві варто уточнити позовну вимогу 1 щодо суми штрафу і вимогу 2 щодо порядку і послідовності здійснення податкових процедур (відкликання, надіслання, адміністрування) під час перерахунку штрафу, що фактично не відбувся.
Відповідно до частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Великою Палатою Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі (ЄДРСР 75149541).
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статті 160, статті 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-Дорожнє Будівництво» до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, залишити без руху.
Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п'ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.
Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом надання:
- нової редакції позовної заяви із зазначенням: обґрунтування порушених відповідачем прав позивача з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України; позовних вимог сформованих відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України; обґрунтування поважності причин пропуску строку у причинному зв'язку із діями/бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та/або позивача;
- доказів у обґрунтування позовних вимог.
У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.
Суддя Л.В. Трофімова