Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
11 грудня 2020 р. № 520/13593/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа Управління державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) щодо не складення подання Управління державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області (код ЄДРПОУ 37999675; місцезнаходження - 61024, Харківська обл., місто Харків, Київський район, вулиця Алчевських, будинок 44, корпус А) про повернення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Комінтернівським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 9 квітня 2013 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8079,00 грн. (вісім тисяч сімдесят дев'ять грн. 00 коп.);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області (код ЄДРПОУ 37999675; місцезнаходження - 61024, Харківська обл., місто Харків, Київський район, вулиця Алчевських, будинок 44, корпус А) подання (висновок) про повернення подання (висновок) про повернення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Комінтернівським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 9 квітня 2013 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) 8079,00 грн. (вісім тисяч сімдесят дев'ять гри. 00 коп.) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією за № 1-836 К від 10.07. 2020 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.07.2020 придбала квартиру АДРЕСА_2 за договором купівлі - продажу від 10.07.2020, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бонаренко Г.Ю. Позивач під час укладання договору сплатило 8079,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна (1% від її вартості). Оскільки позивач придбав житло вперше, вважає, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" сплатив такий збір безпідставно. ОСОБА_1 17 вересня 2020 року до звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою щодо повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, долучивши копію Договору купівлі-продажу квартири № 1536 від 10 липня 2020 року, копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого № 223405516 від 10.09.2020 р. та копію квитанції про сплату збору № 1-836 К від 10.07. 2020 р., проте, отримав відмову, оскільки відповідач не наділений повноваженнями щодо визначення прав власності громадян на нерухоме майно та звільнення від сплати збору осіб, що придбавають майно вперше. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його право на повернення помилково сплаченого пенсійного збору, тому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія зазначеної ухвали надіслана та вручена відповідачу та третій особі, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача, 22.10.2020 року надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що відповідно до положення про Пенсійний фонд України органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями щодо визначення прав власності на нерухоме майно та звільнення від сплати збору осіб, що придбавають майно вперше. Верховний Суд України 20.02.2018 року при розгляді справи № 819/1730/17 (провадження №К/9901/404/17) встановив, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість. Таким чином, спір про право на повернення коштів особі, яка придбала нерухомість, вирішується в судовому порядку при наявності відповідних доказів, оскільки управління не має змоги самостійно встановити чи дійсно позивач придбала нерухомість вперше. Таким чином, орган Пенсійного фонду може лише звернутися з поданнями до відповідного територіального органу Державної казначейської служби України щодо повернення коштів особам.
28.10.2020 представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав свою правову позицію та просив суд задовольнити вимоги у повному обсязі.
Третя особа правом надання пояснень не скористалась.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та вказані заяви, суд встановив наступне.
Із матеріалів справи судом встановлено, що 10.07.2020 ОСОБА_1 було придбано квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Г.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за №1536.
Судом встановлено, що під час укладання договору від 10.07.2020 р. ОСОБА_1 сплачено 8079,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (1% її вартості), що підтверджується квитанцією № 1-836 К від 10.07. 2020 р.
21.09.2020 року представник позивача звернувся до ГУПФУ в Харківській області із адвокатським запитом про повернення позивачу безпідставно сплаченого збору з операції придбання нерухомого майна.
Проте, листом ГУ ПФУ в Харківській області від 23.09.2020 року №2000-0507-8/69846 фактично відмовлено позивачу в повернення сплаченого збору з операції придбання нерухомого майна та повідомлено, що для вирішення питання щодо визначення особи, що придбаває житло вперше, з метою складання подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, особі, яка звертається, необхідно надати документи, які дають можливість зробити висновок про придбання такою особою нерухомого майна вперше. Розглядаючи питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування особою, що придбаває нерухоме майно вперше, досліджується питання використання особою житлових чеків, а також дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зареєстрованих за особою об'єктів нерухомості.
Також, з посиланням Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.1993 № 305 "Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків", а також Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, пенсійний орган зазначив, що для встановлення факту придбання особою житла вперше, береться до уваги інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про те, що особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі, не приватизувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема, як частку в спільному майні подружжя, та дані про невикористання житлових чеків. За інформацією, наведеною у зверненні позивача та доданих копій документів, зокрема, квитанції про перерахування суми збору, паспорта громадянина України, картки фізичної особи-платника податків, договору купівлі-продажу квартири, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно неможливо остаточно зробити висновок про те, що позивач придбавав житло вперше. Таким чином, відсутні підстави для складення подання на повернення збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю ПФУ, за захистом своїх прав звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до пункту 9 статті 1 даного Закону платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовані у Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пункт 15-3 Порядку передбачає, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Проаналізувавши вказані норми Закону та Порядку, суд дійшов висновку, що громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема квартиру, вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 10.09.2020 р., у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є лише відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 загальною площею 69,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.07.2020, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Г.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за №1536.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що будь-якого нерухомого майна за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності не зареєстровано, крім права власності на нерухоме майно, при придбанні якого сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу квартири.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження ОСОБА_1 про придбавання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, доцільно зауважити, що станом на час виникнення спірних правовідносин та на час вирішення цієї справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації щодо повторності придбання об'єктів нерухомості.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена правова позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 у справі №К/9991/37325/11.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 дійсно вперше придбала житло (за договором купівлі-продажу від 10.07.2020 за адресою: АДРЕСА_2 ) та при укладенні договору купівлі-продажу помилково сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1 відсотка від його вартості.
Частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну від 03.09.2013 № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Отже, законодавством визначено порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджетів, який передбачає наявність подання відповідного органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з метою внесення його платником до органу Державної казначейської служби України.
Відмова Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області у повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 8079,00 грн., є протиправною, оскільки саме органи Пенсійного фонду України, які контролюють справляння надходжень бюджету по даному збору, мають у разі ініціативи платника сформувати та подати відповідне подання до органів державної казначейської служби.
Таким чином, виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 відсотка від вартості придбаного нерухомого майна, ОСОБА_1 сплачено помилково, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж, у зв'язку з чим кошти в сумі 8079,00 грн., сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають поверненню, а позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області подання (висновок) про повернення ОСОБА_1 8079,00 грн. (вісім тисяч сімдесят дев'ять грн. 00 коп.) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією за № 1-836 К від 10.07.2020 р. - підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 № 819/1730/17, від 20.02.2018 № 819/1249/17 та від 28.11.2018 р. №813/1126/17, які використовуються судом при прийнятті рішення.
Суд звертає увагу, що в листі від 23.09.2020 року №2000-0507-8/69846 відмовляючи позивачу в поверненні сплаченого збору з операції придбання нерухомого майна, пенсійний орган зазначив, що для встановлення факту придбання особою житла вперше, береться до уваги інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про те, що особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі, не приватизувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема, як частку в спільному майні подружжя, та дані про невикористання житлових чеків.
Суд зазначає, що постановою КМУ від 23 вересня 2020 р. № 866 "Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" внесено зміни до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, зокрема, доповнено пункт 15-2 вказаного Порядку підпунктами "в" і "г".
Відповідно до підпункту "в" пункту 15-2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 23 вересня 2020 р. № 866), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
Вказана постанова КМУ від 23 вересня 2020 р. № 866 "Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" набрала чинності 26.09.2020 року.
Отже, посилання в листі ГУ ПФУ в Харківській області від 23.09.2020 року №2000-0507-8/69846 на необхідність подання доказів, передбачених підпунктом "в" пункту 15-2 Порядку є неправомірними.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представником позивача заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в даній справі.
Представник відповідача надав доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому просив суд залишити клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши відповідні норми права, суд робить висновок, що вимоги про стягнення судових витрат пов'язаних з правничою допомогою у розмірі 3000,00 грн. підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 135 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
В свою чергу, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховий Суд, про що останнім вказується, зокрема, в постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.
Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. по справі № 826/8107/16 (провадження № К/9901/26989/18).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
На підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, наданої протягом розгляду справи, позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги від 11.09.2020 р. із адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойерс», акт виконаних робіт направлений на правовий захист позивача №б/н від 01.10.2020, реєстр дій на правовий захист позивача, рахунок на оплату №201 від 14.09.2020 р. та копію квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» №0.0.1859113803.1 від 05.10.2020 про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором про надання правової допомоги від 11.09.2020 р. в загальній сумі 3000,00 грн.
Згідно з актом виконаних робіт, адвокатом відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 11.09.2020 р.: 11.09.2020 надано усну консультацію з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики - 1 год. 200 грн.; 15.09.2020 складання адвокатського запиту до Харківського окружного адміністративного суду - 1 год. 500,00 грн.; 01.10.2020 складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду - 5 год. 1500,00 грн.; складання відповіді на відзив відповідача - 1 год. 300,00 грн., загальна вартість з ПДВ - 3000,00 грн.
Копією квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» №0.0.1859113803.1 від 05.10.2020 підтверджено внесення коштів позивачем в рахунок оплати послуг адвоката за договором про надання правової допомоги від 11.09.2020 р. в розмірі 3000,00 грн.
Таким чином, суд зазначає, що представником позивача було надано докази того, що позивачем були понесені витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката під час розгляду даної справи.
Разом з тим, суд приходить до висновку, що сума в розмірі 3000,00 грн. в якості судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою представників позивача під час розгляду справи, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 2, 5, 6 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зауважує, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 р. по справі №826/9047/16.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд, дослідивши подані заявником докази, вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним та не є співмірним із складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, не є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру, який визначений в поданій заяві.
Так, дослідивши подану заяву із розрахунком витрат на професійну правничу допомогу, суд зауважує на таке.
Відповідно до акту виконаних робіт, адвокатом відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 11.09.2020 р. надано 11.09.2020 усну консультацію з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики - 1 год. 200 грн. та 15.09.2020 складено адвокатський запит до Харківського окружного адміністративного суду - 1 год. 500,00 грн.
Суд зауважує, що доказів складання 15.09.2020 адвокатського запиту до Харківського окружного адміністративного суду представником позивача до матеріалів справи не надано, натомість, надано докази складання адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.09.2020. Суд зазначає, що звернення до відповідача з із адвокатським запитом про повернення йому безпідставно сплаченого збору з операції придбання нерухомого майна є обов'язковою передумовою для вчинення дій позивачем щодо повернення йому безпідставно сплаченого збору з операції придбання нерухомого майна та до одержання відмови від пенсійного органу не виникає порушеного права у позивача та спірних правовідносин.
При цьому, суд наголошує, що усна консультація з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики була надана до виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з чим такі дії не є правовою допомогою, наданою адвокатом протягом розгляду справи в суді.
Суд також вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 р. (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що з урахуванням суми позову, зазначена справа є справою незначної складності та типовою у спорах, пов'язаних з поверненням безпідставно сплаченого збору з операції придбання нерухомого майна, а тому, враховуючи співмірність заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України та належність таких витрат до розгляду зазначеної справи, суд приходить до висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума витрат на правничу допомогу у розмірі 1800,00 грн. (за складання позовної заяви та відповіді на відзив відповідача).
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків, 61022, код 14099344), третя особа Управління державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області (вул. Алчевських, буд. 44, корп. А, м. Харків, 61024, код 37999675) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не складення подання до Управління державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області про повернення ОСОБА_1 , помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8079,00 грн. (вісім тисяч сімдесят дев'ять грн. 00 коп.).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області (код ЄДРПОУ 37999675; місцезнаходження - 61024, Харківська обл., місто Харків, Київський район, вулиця Алчевських, будинок 44, корпус А) подання (висновок) про повернення ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Комінтернівським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 9 квітня 2013 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) 8079,00 грн. (вісім тисяч сімдесят дев'ять грн. 00 коп.) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого за квитанцією за № 1-836 К від 10.07.2020 р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код 14099344) суму сплаченого судового збору у розмірі 840,00 грн. (вісімсот сорок гривень 00 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 1800,00 грн. (одна тисяча вісімсот гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.А. Волошин