Справа № 500/2894/20
08 грудня 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.
представника позивача: Щербатюка О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 14.05.2018 №0107539-0000-1912, №0107534-0000-1912, від 27.05.2019 №0236089-5306-1912, №0236090-5306-1912, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21.02.2020 №0010085305, від 22.04.2020 №0008797-5305-1912, №0008798-5305-1912.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що використовується ним у господарській діяльності, відноситься до будівель промисловості, які в розумінні пп. 266.2.2 (є) п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування, тому, на його думку, відсутні підстави для нарахування податку на нерухоме майно та обов'язок його сплати.
Ухвалою судді від 16.10.2020, після усунення недоліків позовної заяви, її прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
09.11.2020 представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов (аркуші справи 77-81), в якому вказав, що оскаржені податкові повідомлення-рішення є законними та винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.
Судове засідання 27.11.2020 не проводилося у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці.
Ухвалою суду від 03.12.2020 розгляд справи було відкладено у зв'язку із неприбуттям представника відповідача.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Вказав, що позивач є власником нежитлової будівлі складу, нежитлового приміщення цеху по переробці м'ясної, рибної та хлібобулочної продукції, які за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) "Будівлі промислові".
Водночас, зазначені приміщення використовуються ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності, що підтверджується повідомленнями ФОП ОСОБА_1 про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність від 04.01.2013 та від 17.06.2014.
Вказав, що сам по собі факт реєстрації зазначених об'єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовуються в його господарській діяльності, до об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки норми податкового законодавства України визначають одинакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).
Зазначив, що наведене узгоджується із правовою позицією наведеною у постановах Верховного Суду від 10.04.2020 в справі №823/1751/17 та від 20.02.2020 у справі №819/1537/17.
Представник відповідача в судове засідання представник відповідача повторно не прибув, причин неприбуття суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.
Відтак, з урахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи та поданими доказами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 27.07.1998 р. і по даний час зареєстрований та провадить господарську діяльність як фізична особа - підприємець.
Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником нежитлової будівлі складу, загальною площею 562,7 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , а також з 12.06.2014 р. є власником нежитлового приміщення цеху по переробці м'ясної, рибної та хлібобулочної продукції, загальною площею 1 844,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 .
14.05.2018 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено:
- податкове повідомлення-рішення форми №0107534-0000-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2017 в сумі 5902,72 грн;
- податкове повідомлення-рішення №0107539-0000-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2017 в сумі 1800,64 грн.
27.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено:
- податкове повідомлення-рішення форми №0236089-5306-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2018 в сумі 6867,45 грн;
- податкове повідомлення-рішення форми №0236090-5306-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2018 в сумі 2094,93 грн.
21.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення №0010085305, відповідно до акта перевірки №000213/19-00-53-05/ НОМЕР_1 від 06.02.2020, яким встановлено порушення позивачем строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та на підставі ст. 126 ПК України за затримку на 387 днів сплати грошового зобов'язання в сумі 7703,40 грн зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 1540,68 грн.
22.04.2020 року Головним управлінням ДПС у Тернопільській області складено:
- податкове повідомлення-рішення форми №0008797-5305-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2019 в сумі 7697,52 грн;
- податкове повідомлення-рішення №0008798-5305-1912, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2019 в сумі 2348,15 грн.
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
Згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
01 січня 2016 року з набранням чинності Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон №909-VIII), внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, яке відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України належить до місцевих податків.
Пунктом 7 "Прикінцевих положень" Закону № 909-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
На виконання вимог Закону № 909-VIII на позачерговій четвертій сесії сьомого скликання Підволочиською селищною радою Тернопільської області рішенням від 29.01.2016 №102 "Про встановлення ставок податків на території Підволочиської селищної ради" встановлено ставки на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 265.1.1. п.265.1 ст. 265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.
У розумінні ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно із п. 10.1 ст. 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.
Зі змісту наведених законодавчих норм слідує що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Слід зазначити, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п.4.1. ст. 4 ПК України).
Водночас підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено принцип стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до п.56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, Європейським судом з прав людини рішеннями у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06) було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказавши, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Також суд зазначає, що в межах спірних правовідносин дослідженню підлягає приналежність нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, що належить позивачу на праві приватної власності, до об'єктів, з яких справляється податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначений ст.266 ПК України.
Підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
В розумінні пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПУ України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: ґ) будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Судом встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі складу, нежитлового приміщення цеху по переробці м'ясної, рибної та хлібобулочної продукції, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу (код 1251) "Будівлі промисловості", а тому відповідно до пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду.
Як зазначалося вище, нежитлова будівля площею 562,7 кв.м. та нежитлове приміщення площею 1844,6 кв.м зареєстровано за ОСОБА_1 , проте вказані приміщення використовуються ним як фізичною особою-підприємцем у підприємницькій діяльності.
Таким чином, сам по собі факт реєстрації зазначених об'єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовуються в його господарській діяльності, до об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України, оскільки норми податкового законодавства України визначають одинакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).
Вищенаведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі №819/1537/17.
При вирішенні даної справи суд також враховує, що копія акта від 06.02.2020 №000213/19-00-53-05/ НОМЕР_1 "Про результати камеральної перевірки своєчасності сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) ОСОБА_1 , на підставі якого відповідачем було винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0010085305, одержана ОСОБА_1 10.02.2020 та те, що 21.02.2020 позивач подав контролюючому органу свої заперечення на нього, які були розглянуті ГУ ДПС у Тернопільській області 04.03.2020.
Отже, вказане податкове повідомлення-рішення від 21.02.2020 прийняте з порушенням строків, встановлених п. 86.8 ст. 86 ПК України.
На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до статті 266 ПК України, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог податкового законодавства та принципів, передбачених ч.2 ст.2 КАС України, що має наслідком їх скасування.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що відповідач належним чином не виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 14.05.2018 р. №0107539-0000-1912, №0107534-0000-1912, від 27.05.2019 р. №0236089-5306-1912, №0236090-5306-1912, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21.02.2020 р. №0010085305, від 22.04.2020 р. №0008797-5305-1912, №0008798-5305-1912.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 грудня 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ 43142763).
Головуючий суддя Баранюк А.З.