10 грудня 2020 року м. Рівне №460/8736/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В. В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
про визнання неправомірними дії та скасування постанови, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі по тексту - відповідач) у якому позивач просить:
- визнати неправомірними дії та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дудки І. О. про закінчення виконавчого провадження №56549654 від 19.11.2020;
- зобов'язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) здійснити всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для примусового виконання рішення суду.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що державним виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження, не вчинивши будь-яких дій, спрямованих на повне фактичне виконання виконавчого документа.
Крім того, вважає оспорюване рішення передчасним з огляду на неможливість Рівненського міського суду Рівненської області після відновлення виконавчого провадження надіслати виконавчий документ до органу державної виконавчої служби через брак фінансування на відправлення поштової кореспонденції, що, в свою чергу, підтверджується відповідними повідомленнями на сайті Рівненського міського суду.
Вважає, що державний виконавець формально підійшов до виконання вимог п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», незважаючи на принцип обов'язкового виконання судових рішень.
За правилами частини третьої статті 287 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця приватний виконавець.
Статтею 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року № 1403-VIII встановлено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 3 Розділу І "Загальні положення" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві); відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві; управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України
Отже, в даній справі належним відповідачем є Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Від представника відповідача - державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дудки І. О. (дії та рішення якого оскаржуються) надійшов відзив на позов, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що при вирішенні питання про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим законом. Вказує, що підставою для винесення оспорюваного рішення слугувало непред'явлення Рівненським міським судом виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження.
Ухвалою від 07.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 10.12.2020.
До початку судового розгляду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
У судове засідання представник відповідача та третьої особи не прибули, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до частини четвертої статті 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Суд зазначає, що адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця є справами, віднесеними до категорії термінових адміністративних справ, що визначено нормами КАС України.
За правилами частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Зазначена норма статті 268 КАС України є спеціальною по відношенню до інших норм КАС України, які визначають загальний порядок розгляду адміністративних справ.
Враховуючи наведене, суд продовжив розгляд справи в письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини справи та фактичні правовідносини сторін.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/12378/17 від 29.11.2017, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки №5/84 від 12 травня 2017 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ліквідаційною комісією УМВС України в Рівненській області, з 01 січня 2016 року, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" №900 від 23.12.2015 року, ст.63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 року, постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", №947 від 18.11.2015 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 року".
Надалі, для забезпечення виконання цього рішення у згаданій вище частині задоволених позовних вимог Рівненським міським судом Рівненської області було видано виконавчий лист від 05.06.2018 у справі №460/12378/17 і 06.06.2018 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56549654.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Рівненській області Дудки І.О. від 29 серпня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 569/12378/17 закінчено відповідно до вимог п.11 ч.1 ст. 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження". Виконавчий документ надіслано до суду, який його видав, а саме - до Рівненського міського суду Рівненської області.
Вказаною постановою встановлено, що доплату пенсії за період з 01.01.2018 року по 01.04.2018 року в сумі 3084,87 направлено на виплату до банку електронним файлом, що підтверджується інформацією щодо виплати пенсії за відомостями пенсійної справи. Крім того боржник повідомив стягувачу, що згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою за період з січня 2016 року по грудень 2017 року перераховано пенсію стягувачу на суму 80206,62 грн., яка буде виплачена в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 після виділення коштів на її фінансування з державного бюджету. За таких обставин, часткове невиконання рішення суду боржником з незалежних від нього причин (через відсутність відповідного фінансування із державного бюджету) є поважною причиною в розумінні статей 63 та 75 Закону України "Про виконавче провадження" надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Жодних документів, які б підтверджували виплату пенсіонеру згаданої вище належної йому доплати до пенсії на дату звернення до суду до матеріалів справи долучено не було.
Рішенням Рівненського міського суду у Рівненській області від 24 травня 2019 у справі №569/17242/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, зокрема, визнана протиправною і скасована постанова про закінчення виконавчого провадження від 29.08.2018.
Проте, таке рішення скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року №857/7259/19 у зв'язку із тим, що позов заявлений до неналежного відповідача, а суд першої інстанції у ході розгляду справи не здійснив його заміну.
В свою чергу, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.06.2020, що набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Дудки І. О. про закінчення виконавчого провадження № 56549654 від 29 серпня 2018 року.
Постановою головного державного виконавця від 12.10.2020 на виконання вимог ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» відновлено виконавче провадження №56549654 з примусового виконання виконавчого листа від 05.06.2018 у справі №460/12378/17.
Вказану постанову направлено сторонам виконавчого провадження та до Рівненського міського суду Рівненської області, яка отримана ним 15.10.2020, що сукупно підтверджується наявними в матеріалах справи копією квитанції та електронною випискою ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення.
При цьому, пунктом 3 такої постанови встановлено обов'язок органу, якому повернуто виконавчий документ, у місячний строк з дня надходження постанови пред'явити його до примусового виконання.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Дудки І.О. від 19.11.2020 з підстав, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», закінчено виконавче провадження у зв'язку з тим, що Рівненський міський суд Рівненської області у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження від 12.10.2020 не пред'явив до виконання у відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управлінні Міністерства юстиції (м. Львів) виконавчий лист №569/12378/17 від 05.06.2018.
Надаючи правову оцінку оспорюваній постанові головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №56549654 від 19.11.2020, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (наводиться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами частин першої, другої статті 18 указаного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з частинами першою, другою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
За правилом пункту 13 частини першої статті 39 цього ж Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.
З огляду на таке правове регулювання, у контексті спірних правовідносин непред'явлення Рівненським міським судом Рівненської області у місячний строк з дня надходження постанови державного виконавця від 12.10.2020 про відновлення виконавчого провадження є підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
Представник відповідача надав належні докази направлення та вручення Рівненському міському суду Рівненської області вказаної вище постанови від 12.10.2020 про відновлення виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про правомірність дій державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №56549654 від 19.11.2020, а також правомірність такої постанови.
Разом з тим, відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
На підставі аналізу встановлених судами фактичних обставин справи, суд зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 05.06.2018 виконавчого листа у справі №569/12378/17, рішення суду залишається і досі невиконаним, а закінчення виконавчого провадження з виконання цього виконавчого листа неодноразово було предметом судового оскарження.
Вищенаведене свідчить про те, що держава в особі своїх органів, створюючи умови для зволікання з виконанням рішення національного суду, ставить під загрозу дотримання з боку України взятих на себе зобов'язань, зокрема, статті 6 Конвенції.
Вищевказана позиція повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №653/2554/17.
Отже, з огляду на вищенаведене, спірна постанова про закінчення виконавчого провадження, незважаючи на її формальну відповідність вимогам національного законодавства, не може залишатись у силі.
За правилами п. 2, п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на викладене, з огляду на відсутність у спірної постанови державного виконавця такої ознаки, як протиправність, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача саме скасування такої постанови.
Щодо позовної вимоги зобов'язання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) здійснити всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для примусового виконання рішення суду, то позивач не визначив, а суд з огляду на встановлені обставини не вбачає, які саме визначені Законом України «Про виконавче провадження» чи іншими нормативно-правовими актами дії державний виконавець повинен був вчинити, але не вчинив, тоді як винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження унеможливлює вчинення ним будь-яких виконавчих дій з примусового виконання відповідного рішення, крім направлення такої постанови учасникам виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору (в передбачених законом випадках).
За наведених обставин суд констатує безпідставність позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити заходи примусового виконання рішення
При цьому, суд наголошує, що резолютивна частина рішення адміністративного суду не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Оскільки обов'язок як відновити виконавче провадження, так і здійснювати заходи примусового виконання рішень, прямо випливають із приписів Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 1 частини другої статті 18, частина перша статті 41 відповідно), а такі дії можливі виключно за умови визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, суд констатує передчасність позовних вимог про зобов'язання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів) здійснити заходи для примусового виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, позов належить до часткового задоволення.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом термін з моменту набрання рішенням суду законної сили, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено аргументованих причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, правові підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Позивач звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 287, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (вул. Замкова, 29, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 43317547), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, код ЄДРПОУ 21084076), про визнання неправомірними дії та скасування постанови, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про закінчення виконавчого провадження №56549654 від 19 листопада 2020 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 10 грудня 2020 року.
Суддя В.В. Щербаков