02 грудня 2020 року м. Рівне №460/2617/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання О.П. Янчар та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник адвокат Негрей О.М.,
відповідача: представник Авілова Т.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДепартаменту з питань виконання кримінальних покарань
про скасування рішення, зобов'язання вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) в жовтні 2018 року звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної комісії Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним рішення відповідача про відмову у переведенні засудженого ОСОБА_1 із ДУ "Городищенська ВК (№96)" до ДУ "Петрівська ВК (№49)"; зобов'язати відповідача розглянути питання щодо переведення засудженого ОСОБА_1 із ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" до ДУ "Петрівська виправна колонія (№49)" із урахуванням висновків суду.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням комісії з питань розподілу в Львівській області від 30 жовтня 2017 року позивача етапували для подальшого відбування покарання в колонію максимального рівня безпеки - ДУ "Городищенська ВК (№96)", з чим він категорично не згідний. Вказав, що звернувся до відповідача з відповідним поданням про переведення з житлових приміщень максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська ВК (№96)" до виправної колонії максимального рівня безпеки для чоловіків ДУ "Петрівська колонія (№49)", що розташована за адресою: вул. Польова 1, Новий Стародуб, Кіровоградська область, з причин місця проживання родичів, відповідно до ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України. За результатами розгляду вказаного подання, відповідачем прийнято рішення про відмову у зміні колонії до найближчої відстані місця проживання дружини засудженого. На переконання позивача, вказане рішення є незаконним та протиправним, оскільки його дружина проживає на території Дніпропетровської області, а ДУ "Петрівська колонія (№49)" є колонією з найближчим місцем розташуванням до території проживання дружини, як найближчого родича. З огляду на наведене, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою від 09.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі №460/2617/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України про скасування рішення, зобов'язання вчинення дій - відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.09.2019 у справі №460/2617/18 (провадження №К/9901/16937/19) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.01.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2019 - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку важливому та доречному аргументу позивача, а саме тому, що його клопотання обумовлено бажанням бути переведеним до колонії такого ж типу наближеної до місця проживання його дружини, з якою має бажання підтримувати сімейні стосунки, що наразі є ускладненим через значну відстань. Чи підтримуються сімейні стосунки між позивачем та його дружиною, чи дійсно вона фактично проживає за місцем реєстрації у м. Дніпропетровську, зазначеним позивачем у клопотанні, чи має намір дружина відвідувати свого чоловіка у ДУ “Городищенська виправна колонія (№ 96)” або ДУ “Петрівська виправна колонія (№ 49)", чи є перешкодою для відвідування або чи впливає на частоту таких відвідувань відстань до колонії, де її чоловік перебуває в даний момент, та чи вплине його переведення на частоту таких відвідувань та інше, суди могли б встановити безпосередньо допитавши в якості свідка дружину позивача - ОСОБА_2 . В матеріалах справи наявне клопотання скаржника про допит свідків в режимі відеоконференції, а саме засудженого ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, суд першої інстанції протокольною ухвалою від 09.01.2019 необґрунтовано відхилив клопотання про допит його дружини в режимі відеоконференції, у зв'язку з чим не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (а.с.221-235 т.1).
Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Адміністративна справа №460/2617/18 надійшла до Рівненського окружного адміністративного суду 02.10.2019. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу передано для розгляду головуючому судді Дорошенко Н.О.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду в складі головуючого судді Дорошенко Н.О. від 03.10.2019 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 30.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою від 09.12.2019 в підготовчому засіданні задоволено клопотання представника позивача про допит в якості свідка позивача ОСОБА_1 в режимі відеоконференції з Державною установою "Городищенська ВК (№96)" та ОСОБА_2 в режимі відеоконференції з Апостолівським районним судом Дніпропетровської області.
Протокольною ухвалою від 09.12.20219 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою від 11.12.2019 викликано для допиту в якості свідка ОСОБА_2 в режимі відеоконференції з Апостолівським районним судом Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 11.12.2019 викликано для допиту в якості свідка ОСОБА_1 в режимі відеоконференції з Державною установою "Городищенська ВК (№96)".
У судовому засіданні 28.12.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав з підстав, наведених ним у відзиві на позовну заяву (а.с.28-31 т.2). В обґрунтування своїх заперечень вказав на правомірність і обґрунтованість прийнятого рішення, оскільки постійним місцем проживання дружини позивача ОСОБА_2 є м. Апостолове Дніпропетровської області. Проте у цій області відсутні установи виконання покарань встановленого засудженому ОСОБА_1 рівня безпеки, а саме: максимального, з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях. Тому відбування покарання у вказаній засудженим виправній колонії, розташованій відповідно до місця постійного проживання громадянки ОСОБА_2 , неможливе. Зазначив, що відповідно до довідки начальника оперативного відділу Городищенської виправної колонії № 96, наданої до Центральної комісії разом з матеріалами особової справи засудженого ОСОБА_1 , обставини, що перешкоджають подальшому відбуванню покарання у ДУ "Городищинська виправна колонія (№96)", відсутні. Також відповідач наголосив на тому, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню позивача у ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)". З огляду на наведене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В судовому засіданні 28.12.2019 допитано в якості свідка позивача ОСОБА_1 , який надав суду пояснення, аналогічні наведеним ним у позовній заяві. Також зазначив, що під час відбування покарання він спілкується з дружиною ОСОБА_2 , з іншими родичами контактів не підтримує. Зауважив, що прямого транспортного сполучення залізничним транспортом від місця проживання ОСОБА_2 до м. Рівне немає, а відстань біля 800 км є перешкодою для спілкування з дружиною.
У судове засідання в режимі відеоконференції 28.12.2019 свідок ОСОБА_2 не прибула, про причини неприбуття суд не повідомила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином.
У зв'язку з цим, судом задоволено клопотання представника позивача про повторний виклик свідка ОСОБА_2 та її допит в режимі відеоконференції з Апостолівським районним судом Дніпропетровської області.
Ухвалою від 28.12.2019 викликано для допиту в якості свідка ОСОБА_2 в режимі відеоконференції з Апостолівським районним судом Дніпропетровської області.
У судове засідання в режимі відеоконференції 27.01.2020 свідок ОСОБА_2 не прибула без повідомлення причин, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином. Водночас, представник позивача повідомив, що володіє інформацією про неприбуття свідка для допиту з поважних причин, а тому клопотав перед судом про повторний виклик свідка для допиту.
Ухвалою від 28.01.2020 викликано повторно для допиту в якості свідка ОСОБА_2 в режимі відеоконференції з Апостолівським районним судом Дніпропетровської області.
У судове засідання 10.02.2020 свідок ОСОБА_2 не прибула без повідомлення причин. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.
Ухвалою від 10.02.2020 доручено Дніпропетровському окружному адміністративному суду допитати в якості свідка ОСОБА_2 за визначеним переліком питань, з урахуванням висновків Верховного Суду. Провадження у справі зупинено до виконання судового доручення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 повідомлено про неможливість виконання судового доручення з об'єктивних причин, а саме: неявки у судове засідання свідка ОСОБА_2 , яку належало допитати.
Ухвалою від 04.08.2020 провадження у справі поновлено.
Ухвалою від 19.08.2020 доручено Апостолівському районному суду Дніпропетровської області як адміністративному суду допитати в якості свідка ОСОБА_2 за визначеним переліком питань. Провадження у справі зупинено до виконання судового доручення.
Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21.10.2020 у справі №171/1468/20 повідомлено про виконання судового доручення.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 23.11.2020.
Протокольною ухвалою від 23.11.2020 у судовому засіданні оголошено перерву.
Ухвалою суду від 30.11.2020 замінено відповідача у справі Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України на правонаступника Департамент з питань виконання кримінальних покарань.
З'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються доводи та аргументи сторін, заслухавши показання свідків, перевіривши їх дослідженими письмовими доказами, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд встановив та врахував таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28.12.2009 з 05.11.2017 відбуває покарання в державній установі "Городищенська виправна колонія (№ 96)" (далі - ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)").
23.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до Центральної комісії Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України з клопотанням, в якому на підставі ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України просив перевести його для подальшого відбування покарання з ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" Рівненської області до ДУ "Петрівська виправна колонія (№49)" Кіровоградської області, у зв'язку з тим, що його дружина ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Близькі родичі: батько ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 проживають за адресою: с. Кленове, Городоцький р-н, Хмельницька обл. Вказав про те, що станом на день звернення з даним клопотанням приїздити на побачення та підтримувати з ним іншого роду соціальні зв'язки для його дружини є проблематичним (а.с.61 т.1).
Листом від 30.07.2018 за №30/03/3236 ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" направлено вказане клопотання ОСОБА_1 до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України для розгляду. Вказаний лист був отриманий адресатом 15.08.2018 за № П-1571 (а.с.76 т.1).
Відповідно до протоколу № 6 від 04.09.2019 Центральної комісії Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Центральна комісія), комісією вирішено відмовити засудженому ОСОБА_1 у переведенні із ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" до ДУ "Петрівська виправна колонії (№49)", враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (а.с.57-60 т.1).
06.09.2018 відповідач надіслав на адресу ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" (для оголошення засудженому ОСОБА_1 ) лист за №1/4-10113/Ми, в якому повідомив про розгляд клопотання позивача. Разом з вказаним листом надіслано витяг з протоколу засідання Центральної комісії № 6 від 04.09.2018 (а.с. 9, 31-32, 53-54 т.1).
Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 86 Кримінально-виконавчого кодексу України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.
Відповідно до статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 року за № 266/30134 (далі - Положення № 266/30134).
Відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.
Пунктом 1 розділу ІІ Положення № 266/30134 передбачено, що міжрегіональна комісія утворюється керівником міжрегіонального управління у кількості не менше семи осіб.
До складу міжрегіональної комісії обов'язково включаються начальники підрозділів контролю за виконанням судових рішень та оперативної роботи міжрегіонального управління.
Керівник міжрегіонального управління затверджує склад міжрегіональної комісії, призначає голову і заступника голови комісії. Головою міжрегіональної комісії, призначається перший заступник керівника міжрегіонального управління.
Згідно з розділом IV Положення №266/30134 у своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.
Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження заяв, скарг, запитів, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.
У виняткових випадках, коли вирішення питання потребує більш ґрунтовного та детального вивчення обставин, отримання додаткових доказів, документів чи пояснень, необхідних для прийняття міжрегіональною та центральною комісіями рішень, строк розгляду питання може бути продовжено, але не більше ніж на 15 календарних днів. У разі прийняття такого рішення відповідна комісія письмово повідомляє про це уповноважений орган, заявника з наданням обґрунтованого роз'яснення.
За наявності обставин, визначених у пункті 3 цього розділу, міжрегіональна та центральна комісії можуть запросити до участі у засіданні заявника, уповноваженого представника органу, якими ініційоване питання, що підлягає розгляду та прийняттю за ним рішення відповідною комісією.
Міжрегіональна та центральна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, СІЗО та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.
Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.
Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.
У разі відсутності будь-кого з членів комісії (крім голови, його заступника та секретаря комісії) його обов'язки виконує особа, яка згідно з функціональними обов'язками по службі її заміщає. Підстави відсутності члена комісії вносяться до протоколу. У разі відсутності секретаря комісії комісія обирає секретаря засідання з числа присутніх членів комісії.
Голови, їх заступники та члени комісій є персонально відповідальними за законність прийнятого рішення.
При прийнятті рішення про переведення засуджених осіб у зв'язку із припиненням діяльності або реорганізацією (закриттям) установи виконання покарань може бути організовано виїзне засідання комісії.
Відповідно до пунктів 1, 4 розділу V Положення №266/30134 рішення комісій оформлюються протоколами, які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії. Про прийняте комісією рішення уповноваженим органам, установам чи заінтересованим особам надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), а засудженому - оголошується під підпис.
Серед основних завдань центральної комісії є, зокрема: розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України (абз. 6 п.2 розділу ІІ Положення №266/30134).
Отже, вирішення питання про переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
Відповідно до ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 265/30133 (далі також - Положення № 265/30133).
Зокрема, пунктом 2 розділу ІV Положення № 266/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім'ї засудженого" здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім'ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань, що здійснює виконання кримінальних покарань, до центральної комісії.
У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів та членів сім'ї засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.
До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім'ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім'ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги до оформлення клопотання про переведення, що також не заперечується відповідачем.
Поряд з цим, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідачем з'ясовано питання щодо можливості переведення засудженого ОСОБА_1 до запитуваної ним установи та вирішено вказане клопотання у порядку, визначеному вказаними вище нормами чинного законодавства.
Суд зазначає, що у відповідності до положень статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, за загальним правилом засуджений відбуває весь строк покарання в одній виправній колонії, з можливістю визначення такої колонії за місцем постійного проживання родичів засудженого. Водночас, переведення засудженого допускається лише за виняткових обставин, перелік яких законодавчо не визначений, проте обумовлений наявністю перешкод в подальшому перебуванні засудженого в цій виправній колонії.
З матеріалів на засудженого ОСОБА_1 , які надійшли на розгляд до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)", судом встановлено, що до засудження позивач проживав у м. Хмельницький.
Питання щодо поміщення позивача до ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" не є предметом розгляду вказаної справи, а тому судом не досліджується.
Відповідно до довідки з особової справи (89-П-17) на засудженого ОСОБА_1 , батько позивача ОСОБА_3 проживає у м. Хмельницький, сестра позивача ОСОБА_4 - у Хмельницькій області, дружина позивача ОСОБА_2 - у Дніпропетровській області (а.с.65-67 том 1).
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання виконавчим комітетом Апостолівської міської ради Апостолівського району Дніпропетровської області від 12.07.2018 №3163, громадянка ОСОБА_2 зареєстрована у м. Апостолове (а.с.72 том 1).
При цьому, як ствердив позивач, з батьком він не спілкувався останні 5-6 років, іноді спілкується по телефону з сестрою; близькі стосунки підтримував лише з дружиною ОСОБА_2 , чим і зумовлене його бажання бути переведеним до виправної установи, наближеної до її місця проживання.
Суд враховує, що наказом Міністерства юстиції України від 10.05.2017 № 1519/5 затверджений Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Перелік).
Відповідно до вказаних у Переліку найменувань Державна установа "Петрівська виправна колонія (№ 49)" є виправною колонією максимального рівня безпеки (звичайні жилі приміщення), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Разом з тим, установи виконання покарань встановленого засудженому ОСОБА_1 рівня безпеки, а саме максимального рівня з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях, у Дніпропетровській області відсутні.
Крім того, згідно з довідкою ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)", наданою до Центральної комісії разом з матеріалами особової справи засудженого ОСОБА_1 , останній за час перебування в установі в конфліктних ситуаціях з засудженими не перебуває, боргових зобов'язань перед засудженими установи не має, обставини, що перешкоджають подальшому відбуванню міри кримінального покарання даного засудженого в державній установі "Городищенська виправна колонія (№ 96)" відсутні (а.с.71 том 1).
Перешкод в подальшому перебуванні ОСОБА_1 у ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" відповідачем встановлено не було. Не встановлено таких обставин також і судом під час розгляду даної справи. Докази протилежного стороною позивача не надані, на наявність відповідних обставин позивач не покликався.
Доказів на підтвердження винятковості обставин, що зумовлюють необхідність переведення позивача, матеріали справи не містять.
Разом з тим, суд враховує, що позовні вимоги обумовлені правом позивача на підтримання сімейних стосунків із дружиною.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував такі підходи: в пункті 83 рішення у справі “Родзевілло проти України” від 14 січня 2016 року зазначив, що Конвенція не надає засудженим права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені можуть бути відокремлені від своїх сімей та відбувати покарання на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі “Оспіна Варгас проти Італії” (Ospina Vargas v. Italy), заява № 40750/98, від 6 квітня 2000 року). Проте абсолютно неприйнятним є позбавлення засудженого усіх прав за статтею 8 Конвенції лише на підставі його статусу як особи, що відбуває покарання за вироком суду (див., наприклад, рішення у справі “Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії”( Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заяви №№ 11082/06 та 13772/05, п. 836, від 25 липня 2013 року). Важливим елементом права ув'язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому пенітенціарними органами допомоги у підтриманні зв'язків з його близькими (див., наприклад, рішення у справі “Мессіна проти Італії” (№ 2) (Messina v. Italy (no. 2”, заява № 25498/94, п. 61, ECHR 2000-Х). Тримання особи в установі виконання покарань, яка розташована настільки далеко від сім'ї засудженої особи, що робить побачення з членами сім'ї дуже важкою або навіть неможливою справою, за певних обставин може становити непропорційне втручання у сімейне життя (див., наприклад, згадане рішення у справі “Вінтман проти України” (Vintman v. Ukraine), пп. 78 та 103-104). Хоча Суд погодився з тим, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв'язків повинні братись до уваги (див., наприклад, згадане рішення у справі “Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії” (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia)озовного провадження.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, № 28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають "надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу". Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя.
Вирішуючи питання про те, чи мало місце в спірній ситуації протиправне втручання держави у сімейне життя позивача, суд зазначає, що законне право засудженого на побачення з близькими родичами кореспондується також із бажанням останніх на відвідування засудженого та на підтримання з ним сімейних стосунків.
З наданої представником позивача довідки № 02/498 від 03.02.2020 ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" встановлено що протягом відбування міри кримінального покарання в цій установі засудженому ОСОБА_1 чотири рази надавалися тривалі побачення з його дружиною ОСОБА_2 (10.09.2018, 17.06.2019, 27.08.2019, 09.01.2020) (а.с.130 т.2).
Разом з тим, досліджуючи матеріали виконання судового доручення, що надійшли від Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, суд встановив, що на виконання судового доручення та приписів ст.84 КАС України судом призначалось судове засідання на 25.09.2020, в яке свідок ОСОБА_2 не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання. Тому ухвалою суду від 25.09.2020 до ОСОБА_2 застосовано привід до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області у судове засідання, призначене на 21.10.2020.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_2 надала відповіді на поставлені запитання та надала копію позовної заяви про розірвання шлюбу та квитанцію про сплату судового збору.
З журналу судового засідання Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21.10.2020 встановлено, що свідок ОСОБА_2 пояснила, що вона проживає за адресою АДРЕСА_1 . З 28.08.2014 перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , вона направляла до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, рішення суду не отримувала. За час перебування у шлюбі склалися погані стосунки, спільно не проживали ні до шлюбу, ні після нього. Ствердила, що відвідувала ОСОБА_1 в колонії у Львівській області, не часто, один раз на рік. Використовували короткострокові види побачень.
На запитання суду, чи впливає відстань від її місця проживання до ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" на кількість, види та тривалість побачень з ОСОБА_1 , свідок ОСОБА_2 відповіла, що їй це не цікаво.
На запитання суду, чи має вона намір в подальшому відвідувати ОСОБА_1 у місцях позбавлення волі, свідок ОСОБА_2 відповіла "Ні".
На запитання суду, чи підтримує вона клопотання ОСОБА_1 про його переведення із ДУ "Городищенська виправна колонія (№ 96)" Рівненської області до ДУ "Петрівська ВК (№49)" Кіровоградської області для подальшого відбування покарання, свідок ОСОБА_2 відповіла: "Ні, стосунки між нами припинено" (а.с.179-181 т.2).
Суд зазначає, що на час вирішення судового спору в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості про постановлення судового рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас, факт перебування позивача в зареєстрованому шлюбі учасниками справи не заперечується.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи встановлені судом фактичні обставини справи у сукупності, за результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Центральної комісії Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України про відмову у переведенні засудженого ОСОБА_1 із ДУ "Городищенська ВК (№96)" до ДУ "Петрівська ВК (№49)".
Суд зазначає, що під час розгляду клопотання позивача про переведення до іншої установи виконання покарань уповноваженим суб'єктом владних повноважень було повністю дотримано встановлено законом процедуру та прийнято спірне рішення з урахуванням наявних в його розпорядженні матеріалів.
Встановлене судом небажання громадянки ОСОБА_2 підтримувати сімейні стосунки з ОСОБА_1 та відвідувати його в місцях позбавлення волі, незалежно від місця відбування покарання, непідтримання нею клопотання ОСОБА_1 про переведення до ДУ "Петрівська виправна колонія (№49)", свідчать на користь висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача розглянути питання щодо переведення засудженого ОСОБА_1 із ДУ "Городищенська виправна колонія (№96)" до ДУ "Петрівська виправна колонія (№49)" із урахуванням висновків суду, оскільки судом не встановлено об'єктивного існування обставин, які в розумінні ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України можуть в спірній ситуації слугувати підставою для переведення позивача до іншої виправної колонії.
Суд вважає, що сам факт перебування засудженого у шлюбі, а також надання йому побачень з близькими родичами, не свідчить про наявність підстав для переведення його до виправної колонії, наближеної до місця проживання родичів, у разі якщо такі особи не мають наміру підтримувати сімейні стосунки та відвідувати засудженого за новим місцем відбування покарання.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене та враховуючи, що під час нового судового розгляду адміністративної справи не знайшли свого підтвердження обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення у відповідності до вимог ч.2 ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ОСОБА_1 (35341, с. Городище, Рівненського району, Рівненської області, Державна установа "Городищенська виправна колонія (№96)", ідентифікаційний номер 3035220538) в позові до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (04050, м. Київ, вул. Ю.Іллєнка,81, код ЄДРПОУ 43501242) про скасування рішення, зобов'язання вчинення дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 11 грудня 2020 року.
Суддя Н.О. Дорошенко