справа№380/8254/20
09 грудня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року ОСОБА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділення технічного обслуговування та ремонту. 04 листопада 2019 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 247 його виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Зазначає, що у 2016-2018 роках йому взагалі не виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка гарантована чинним законодавством України, а саме Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року. У зв'язку з цим, 29 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести необхідні розрахунки належної йому індексації грошового забезпечення та здійснити її виплату з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, однак на свою заяву отримав довідку про грошове забезпечення за 2016-2018 роки, у якій відсутнє нарахування відповідних сум індексації.
Позивач вважає, що ненарахування та невиплата йому відповідачем індексації грошового забезпечення є протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку із зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Наголошує, що протягом 2016-2017 років та у січні-лютому 2018 року військова частина НОМЕР_1 , у якій він проходив військову службу, взагалі не нараховувала та не виплачувала йому індексацію його грошового забезпечення, чим порушила його права та законні інтереси, що й стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Щодо строків звернення до суду позивач, посилаючись на частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України, зазначає, що оскільки поданий ним позов пов'язаний з порушенням законодавства про оплату праці (невиплата індексації грошового забезпечення, яка є його складовою), то звернення до суду в цьому випадку не обмежується будь-яким строком.
У зв'язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вважає, що позивач пропустив, встановлений частиною другою статті 122 КАС України строк звернення до суду, оскільки заявлені ним у позовній заяві вимоги стосуються дій щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, які мали місце у період з січня 2016 року по лютий 2018 року. Щодо посилань позивача на статтю 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлює інші строки звернення до суду, відповідач зазначає про те, що передбачені законодавством України про працю норми щодо її оплати та порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 в частині не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року відповідач вказує про те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» не передбачали видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Тому зазначені витрати у 2016-2017 роках не були передбачені кошторисами Міністерства оборони України та відповідних розпорядників бюджетних коштів і можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України Міністерство оборони України не мало, що підтверджується роз'ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року № 248/1485 стосовно порядку нарахування і виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
Зауважує, що оскільки військова частина НОМЕР_1 є структурою, яка повністю фінансується за рахунок коштів Державного бюджету та не має жодних інших джерел фінансування, то об'єктивно не мала можливості виконати свої зобов'язання, як бюджетної установи щодо виплати індексації грошового забезпечення позивачу.
Крім того, відповідач стверджує, що в січні 2016 року до військової частини НОМЕР_1 надійшло роз'яснення Фінансового економічного управління Повітряних Сил ЗСУ від 04 січня 2016 року № 248/3/3/1/2, пунктом 7 якого прямо передбачалась заборона на нарахування та виплати індексації грошового забезпечення до окремого розпорядження. Вказана заборона скасована лише роз'ясненням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року № 248/1485 щодо порядку нарахування і виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
Також відповідач просить звернути увагу на те, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення він погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не мав жодних претензій до військової частини НОМЕР_1 . Крім того, зауважує, що зазначений наказ позивач не оскаржував у встановленому порядку.
У зв'язку з вищевикладеним просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 09 жовтня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 05 грудня 2019 року Військовою частиною НОМЕР_3 Повітряних Сил Збройних Сил України ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.10).
Згідно з Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 247 від 04 листопада 2019 року капітана ОСОБА_1 , начальника відділення технічного обслуговування та ремонту військової частини НОМЕР_4 , звільненого наказом командира повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 08 жовтня 2019 року № 68 у запас за підпунктом «б» пункту 2 (за станом здоров'я) частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.9).
Відповідно до довідки № 350/489/47/683пс від 09 вересня 2020 року про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, наданої військовою частиною НОМЕР_1 , з січня 2016 року по лютий 2018 року позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення (а.с.8). Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року протиправними, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Змістом позовних вимог у цій справі є визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами у межах цієї справи, стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування йому індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Суд зазначає, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, які регулюють строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
При цьому, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 340/184/19.
Разом з цим, суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України у справі від 15 жовтня 2013 року за № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) викладено правову позицію згідно із якою у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут - і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами першим - шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що відповідач у спірний період з січня 2016 року по лютий 2018 року не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення. Вказана обставина сторонами не заперечується.
Оцінюючи наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву підстави для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає наступне.
Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України у січні 2016 року - лютому 2018 року, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
З огляду на наведене посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України у січні 2016 року - лютому 2018 року, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року є безпідставними та до уваги судом не приймаються.
Щодо посилань відповідача на роз'яснення Фінансового економічного управління Повітряних Сил ЗСУ від 04 січня 2016 року № 248/3/3/1/2, пунктом 7 якого прямо передбачалась заборона на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення до окремого розпорядження та роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України стосовно порядку нарахування і виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України від 26 березня 2018 року № 248/1485, суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки зазначені роз'яснення не є нормативно-правовими актами, а відповідач має діяти відповідно до вимог закону, який має вищу юридичну силу.
Суд не враховує аргументи відповідача про те, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не мав жодних претензій до військової частини НОМЕР_1 , а також не оскаржував зазначений наказ у встановленому порядку, як на підставу для не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, виходячи з такого.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
За таких обставин, оскільки, як вже було зазначено судом вище, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), сам факт звільнення позивача з військової служби зобов'язував відповідача в силу вимог чинного законодавства провести з ним повний розрахунок, в тому числі й у частині виплати індексації його грошового забезпечення.
Слід також зазначити, що нарахування та виплата індексації нерозривно пов'язані із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на її нарахування та виплату, а тому у контексті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, індексація грошового забезпечення мала бути нарахована та виплачена відповідачем, як роботодавцем позивача саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у період з січня 2016 року по лютий 2018 року відповідач протиправно, за відсутності для цього правових підстав не нараховував та не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення, а тому доводи позивача в цій частині є обґрунтованими та підставними, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи доказами та ґрунтуються на вимогах чинних нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини.
Разом з тим, у позовній заяві позивач просить визнати протиправними саме дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
З приводу цього суд зазначає про те, що за своєю правовою природою протиправні дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов'язків, завдань), які він зобов'язаний вчинити (виконати) в силу норм чинних законодавчих актів.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач не вчиняв жодних дій в частині нарахування чи виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з січня 2016 року по лютий 2018 року, з чим і не погодився позивач, звернувшись з цим адміністративним позовом до суду. Таким чином, не нарахувавши та, не виплативши позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, за відсутності для цього правових підстав, відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, а не дії, а тому позовну вимогу в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року належить задоволити частково у спосіб: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Пунктом четвертим частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Оскільки суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Тому позовну вимогу у цій частині належить задоволити повністю.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні до суду з цим адміністративним позовом не сплачував судовий збір, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 09 грудня 2020 року.
Суддя Клименко О.М.