01 грудня 2020 року № 320/3979/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002293304.
05.06.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, до якої додана змінена редакція адміністративної позовної заяви, згідно якої позивач просить суд визнати нечинними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002203304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування та застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 16 101 122,03 грн.;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002223304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 5 672 506,78 грн.;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002233304 про збільшення грошового зобов'язання зі сплати військового збору за результатами річного декларування та застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 1 271 659,16 грн.;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002243304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 510,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.05.2020 №0005353304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 340,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.05.2020 №0005343304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 1 190,00 грн.;
- рішення Головного управління ДПС у Київській області №0002293304 від 10.03.2020 про застосування штрафних санкцій в розмірі 227 904,97 грн.;
- рішення Головного управління ДПС у Київській області №0005363304 від 19.05.2020 про застосування штрафних санкцій в розмірі 1 190,00 грн.;
- вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 06.05.2020 №Ф-0005233304 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 507 652,22 грн.
Усною ухвалою суду від 02.07.2020 заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог було прийнято до розгляду.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідач за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 дійшов висновку про здійснення позивачем у період 2012-2018 роки підприємницької діяльності з продажу об'єктів нерухомого майна, внаслідок чого дохід, отриманий від такої діяльності, підлягає оподаткування за ставкою, визначеною для фізичної особи-підприємця (18%). Крім того, позивач, за твердженням контролюючого органу, є платником податку на додану вартість, та єдиного соціального внеску, а тому повинен сплачувати ПДВ, ЄСВ та подавати відповідну звітність, чого ним зроблено не було.
Позивач не погоджується з такими висновками контролюючого органу та стверджує, що він при здійсненні операцій з купівлі-продажу нерухомого майна виступав як фізична особа без статусу підприємця, а тому у нього не виникло обов'язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18%, податку на додану вартість та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військового збору, а також подання відповідної податкової звітності за 2012-2018 роки. При цьому позивач зауважує, що здійснення підприємницької діяльності є правом, а не обов'язком фізичної особи, а органи державної податкової служби не вправі визнавати осіб суб'єктами підприємництва без відповідного волевиявлення, покладаючи таким чином додаткове податкове навантаження та обов'язки з подання звітності.
Крім того, позивач наголосив на тому, що відповідачем було порушено порядок проведення перевірки, а складений за результатами перевірки акт не відповідає вимогам чинного законодавства.
Так, позивач наголосив на тому, що в акті перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 вказано про направлення ОСОБА_1 листа від 27.01.2020 №2699/К/10/36-33-04 з проханням надати необхідні для проведення перевірки документи та про те, що на час проведення перевірки такі документи позивачем не було надано. Однак, позивач стверджує, що відповідний лист був йому направлений лише 29.01.2020, тобто вже після проведення перевірки, а тому ОСОБА_1 не мав можливості надати витребувані документи.
Позивач також просить суд критично поставитися до посилання в акті перевірки на кримінальні провадження, які надійшли від СУ ФР ГУ ДФС у Київській області №320181102000000013 від 14.05.2018 р. та №42018110000000 від 11.10.2018 р., оскільки матеріали вказаних проваджень ґрунтуються виключно на припущеннях органу досудового розслідування, будь-які докази які можуть міститися у вказаних матеріалах не були перевірені судом, не були судом визнані належними, допустимими та у вказаних кримінальних провадженнях відсутні рішення суду, які б набрали законної сили, якими би вина позивача в ухиленні від сплати податків була би визнана доведеною.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання по справі.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 контролюючий орган дійшов висновків про порушення позивачем ряду вимог чинного законодавства, на підставі яких були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, рішення та вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Так, в ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 здійснює діяльність з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках, яка спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та яка здійснюється з метою отримання прибутку, що за своєю суттю є підприємництвом. Оскільки позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, він не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки, звітність з єдиного соціального внеску та не здійснював сплату податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску та військового збору у розмірах, передбачених до сплати фізичною особою-підприємцем, чим порушив вимоги податкового законодавства.
Відповідач також наголосив на тому, що посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області було дотримано порядок призначення та проведення відповідної перевірки та не допущено жодних процедурних порушень.
Усною ухвалою суду від 10.11.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засіданні, вирішено закрити підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
Присутній у судовому засіданні 01.12.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 01.12.2020 представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Подільським РВ ГУ ДМС України в місті Києві 10.01.2014 (т.1, а.с.171-172).
У період з 21.01.2020 по 27.01.2020 посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна, за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_3 (т.1, а.с.131-145).
У вказаному акті перевірки посадові особи контролюючого органу зазначили, що перевіркою фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 встановлено отримання доходу відповідно до інформації, яка отримана від СУ ФР ГУ ДФС у Київській області в рамках кримінальних проваджень №320181102000000013 від 14.05.2018 та №4201811000000354 від 11.10.2018, фізична особа-платник податків ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків на підставі декларацій про готовність об'єктів до експлуатації, які належать до ІІІ категорії складності, виданих Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області за такими адресами в
АДРЕСА_1 (декларація №КС14312107017);
- АДРЕСА_2 (декларація №КС143150830283);
- АДРЕСА_3 (декларація №КС143152852032);
- АДРЕСА_4 (декларація №КС143162420365);
- АДРЕСА_5 , корпю2 (декларація №КС143162420378);
- АДРЕСА_6 (декларація №КС143162420395);
- АДРЕСА_5 , коп.4 (декларація №КС143162420403).
Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet на офіційному веб-сайті компанії забудовника BDHolding (www.bdholding.com.ua), вищезазначені житлові будинки належать до ЖК "Празький квартал", ЖК "Львівський", ЖК "Аметист", ЖК "Echopark", ЖК "Європейка".
Також, згідно з інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником (користувачем) земельних ділянок, на яких відбувалось будівництво даних об'єктів нерухомості.
Перевіркою встановлено, що фізична особа-платник податків ОСОБА_1 набував у власність об'єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, після введення об'єктів нерухомості (багатоповерхових будинків) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами.
Генеральними підрядниками будівництва є ТОВ "Медіа Сервіс", ТОВ "БК Профрембуд" та ТОВ "Будівельна Девелоперська Компанія".
У подальшому ОСОБА_1 були реалізовані об'єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувалися нотаріально.
Відповідно до умов договорів купівлі-продажу квартир (нежитлових приміщень), договорів купівлі-продажу землі фізична особа-платник податків ОСОБА_1 здійснював продаж даних об'єктів, замовником будівництва яких він виступав (квартири та нежитлові приміщення), самостійно та через довірених осіб. Згідно з умовами договорів визначались предмет договору, вартість об'єкта та умови його передачі покупцеві (покупцям).
Вищевказана інформація, на переконання контролюючого органу, підтверджує, що діяльність фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.
В ході перевірки встановлено, що фізична особа-платник податків ОСОБА_1 здійснював будівництво багатоквартирних житлових будинків за видом діяльності 41.10 "Організація будівництва будівель" та систематичний продаж нерухомого майна (квартир) за видом діяльності 68.10 "Купівля та продаж власного нерухомого майна".
На думку відповідача, вказане свідчить про те, що діяльність фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації нерухомого майна спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.
Відповідач зауважив, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб'єкт підприємництва - підприємцем.
В акті перевірки вказано, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки.
Перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності у 2012-2018 роках, та відсутністю його відображення в податкових деклараціях про майновий стан і доходи та додатках до них, встановлено його заниження всього у сумі 85146675,31 грн., у тому числі за 2012 рік - 14233415,16 грн., за 2013 рік - 1673753,15 грн., за 2014 рік - 585451,00 грн., за 2015 рік - 67871821,86 грн., за 2016 рік - 386234,14 грн., за 2017 рік - 396000,00 грн., за 2018 рік - 0,00 грн.
Враховуючи ненадання позивачем документів, які підтверджують понесення ним витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, контролюючим органом сума чистого оподатковуваного доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб, була визначена на рівні загального оподатковуваного доходу, а саме: у сумі 85146675,31 грн., у тому числі за 2012 рік - 14233415,16 грн., за 2013 рік - 1673753,15 грн., за 2014 рік - 585451,00 грн., за 2015 рік - 67871821,86 грн., за 2016 рік - 386234,14 грн., за 2017 рік - 396000,00 грн., за 2018 рік - 0,00 грн.
В ході перевірки було виявлено, що ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 16510660,61 грн., у тому числі за 2012 р. - 2417105,38 грн., за 2013 р. - 281785,24 грн., за 2014 р. - 96603,47 грн., за 2015 р. - 13574364,37 грн., за 2016 р. - 69522,15 грн., 2017 р. - 71280,00 грн., за 2018 р. - 0,00 грн.
Згідно з інтегрованими картками, що містяться в ІС "Податковий блок", фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 здійснювалась сплата податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб відповідно до п.172.5 ст.172 Податкового кодексу України (у розмірі 5%) від продажу об'єктів нерухомого майна фізичним особам-покупцям до нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу всього у сумі 3629762,99 грн., у тому числі за 2012 р. - 0,00 грн., за 2013 р. - 29937,66 грн., за 2014 р. - 0,00 грн., за 2015 р. - 124369,08 грн., за 2016 р. - 12435,00 грн., за 2017 р. - 3460527,27 грн., 2018 р. - 2493,98 грн.
Відповідач зазначив, що перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 , встановлено його заниження всього у сумі 12880897,62 грн., у т.ч. за 2012 р. - 2417105,38 грн., за 2013 р. - 251847,58 грн., за 2014 р. - 96603,47 грн., за 2015 р. - 13449995,29 грн., за 2016 р. - 57087,15 грн., за 2017 р. - "-" 2493,98 грн., чим порушено вимоги пункти 177.1-177.2 статті 177 Податкового кодексу України.
Також в акті перевірки вказано, що перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок, встановлено заниження чистого оподаткованого доходу за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, що призвело до заниження суми доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок, всього у сумі 85146675,31 грн., та, відповідно, до зумовило заниження ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 507652,22 грн., у тому числі за 2012 р. - 77733,15 грн., за 2013 р. - 81612,63 грн., за 2014 р. - 86219,78 грн., за 2015 р. - 89995,14 грн., за 2016 р. - 84971,52 грн., за 2017 р. - 87120,00 грн. та за 2018 р. - 0,00 грн.
Посадові особи контролюючого органу в акті перевірки вказали, що з податкової інформації, яка була досліджена в ході перевірки, та отриманих позивачем сум доходу від продажу об'єктів нерухомого майна протягом ІІ кварталу 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість, починаючи з 01.07.2012, шляхом подання реєстраційної заяви до контролюючого органу за основним місцем обліку.
В акті перевірки зазначено що в ході перевірки встановлено реалізацію ОСОБА_1 нежитлових приміщень, відповідно до наявних матеріалів кримінальних проваджень №320181102000000013 від 14.05.2018 та №42018110000000354 від 11.10.2018, декларацій про готовність об'єктів до експлуатації, виданих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, за результатами якої ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 занижено об'єкт оподаткування податком на додану вартість на загальну суму 22690027,12 грн., у т.ч. за 2015 р. - 6626870,00 грн. та за 2016 р. - 16063157,12 грн. від продажу нежитлових приміщень, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 4538005,42 грн., у тому числі за 2015 р.- 1325374,00 грн., за 2016 р. - 3212631,42 грн., чим порушено вимоги пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 200.1-200.2 статті 200 та пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України.
Також в акті перевірки вказано, що в ході перевірки було встановлено сплату ОСОБА_1 військового збору від продажу об'єктів нерухомого майна всього у сумі 12483,51 грн., у тому числі за 2015 р. - 0,00 грн., 2016 р. - 6543,51 грн., 2017 р. - 5940,00 грн., 2018 р. - 0,00 грн.
Перевірною виявлено заниження ОСОБА_1 військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 на загальну суму 1017327,33 грн., у тому числі за 2015 р. - 1018077,33 грн., за 2016 р. - "-" 750,00 грн., за 2017 р. - 0,00 грн., за 2018 р. - 0,00 грн., чим порушено пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України.
На підставі викладеного в акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 таких вимог чинного законодавства:
- пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в частині ненадання позивачем книги обліку доходів і витрат;
- пунктів 177.1-177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб всього у сумі 12880897,62 грн., у т.ч. за 2012 р. - 2417105,38 грн., за 2013 р. - 251847,58 грн., за 2014 р. - 96603,47 грн., за 2015 р. - 13449995,29 грн., за 2016 р. - 57087,15 грн., за 2017 р. - "-"33899247,27 грн. та за 2018 р. - "-" 2493,98 грн.;
- абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статі 8, частини другої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині заниження ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 507652,22 грн., у тому числі за 2012 р. - 77733,15 грн., за 2013 р. - 81612,63 грн., за 2014 р. - 86219,78 грн., за 2015 р. - 89995,14 грн., за 2016 р. - 84971,52 грн., за 2017 р. - 87120,00 грн. та за 2018 р. - 0,00 грн.;
- пунктів 2, 9 та 11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання позивачем звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012-2018 роки;
- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1-200.2 статті 200, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України в частині заниження ОСОБА_1 податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, в сумі 4538005,42 грн., у тому числі за 2015 р.- 1325374,00 грн., за 2016 р. - 3212631,42 грн.;
- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 у сумі 1017327,33 грн., в т.ч. за 2015 р. - 1018077,33 грн., за 2016 р. - "-" 750,00 грн., за 2017 р. - 0,00 грн. та за 2018 р. - 0,00 грн.;
- підпункту 49.2 статті 49, підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, абзацу 2 пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України, в частині неподання позивачем декларацій про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки;
- статті 58, частини шостої статті 128 Господарського кодексу України в частині здійснення позивачем господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства;
- статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, які викладені в акті від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 , щодо порушення ним відповідних норм чинного законодавства, подав до Головного управління ДПС у Київській області заперечення на акт перевірки (т.1, а.с.146-151).
Рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 04.03.2020 №8670/К/10-36-33-04 висновки акта перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 залишені без змін (т.1, а.с.152-153).
На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті такі документи:
- податкове повідомлення-рішення від 10.03.2020 року №0002203304, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 16101122,03 грн., з яких 12880897,62 грн. - податкове зобов'язання та 3220224,41 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.1, а.с.245);
- податкове повідомлення-рішення від 10.03.2020 року №0002223304, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5672506,78 грн., з яких 4538005,42 грн. - податкове зобов'язання та 1134501,36 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.1, а.с.246);
- податкове повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002233304, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з військового збору у розмірі 1271659,16 грн., з яких 1017327,33 грн. - податкове зобов'язання та 254331,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.1, а.с.247);
- податкове повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002243304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (т.1, а.с.248);
- податкове повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002273304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1530,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002253304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1190,00 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 №Ф-0002283304, яким позивачу встановлено до сплати недоїмку у розмірі 507652,22 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.03.2019 №0002293304, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 227904,97 грн. (т.1, а.с.74);
Вказані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимога були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України (т.1, а.с.156-163).
Рішенням Державної податкової служби України від 22.04.2020 №14048/6/99-00-08-01-01-06 скаргу позивача задоволено частково, скасовано вимогу ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 №Ф-000228330 та встановлено вважати її відкликаною та зобов'язано контролюючий орган сформувати нову вимогу.
Залишено без змін рішення ГУ ДПС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.03.2019 №0002293304 (т.1, а.с.166-167).
Рішенням Державної податкової служби України від 18.05.2020 №2095/К/99-00-08-05-04-09 частково задоволено скаргу позивача, скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002273304 та №0002253304 та залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002203304, №0002223304, №0002233304 та №0002243304 (т.1, а.с.235-243).
На виконання вказаних рішень Державної податкової служби України Головним управлінням ДПС у Київській області були прийняті наступні документи:
- податкове повідомлення-рішення від 19.05.2020 №0005353304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн. (т.2, а.с.2);
- податкове повідомлення-рішення від 19.05.2020 №0005343304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1190,00 грн. (т.2, а.с.3);
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2019 №Ф-0005233304, яким позивачу встановлено до сплати недоїмку у розмірі 507652,22 грн. (т.2, а.с.6);
- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19.05.2019 №0005663304, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 1190,00 грн. (т.1, а.с.5).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних документів, позивач звернувся з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).
Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Так, відповідно до статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
У свою чергу, відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення абзац 6 пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктами 79.1-79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Пунктом 79.3 статті 79 ПК України передбачено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.
Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У позовній заяві позивач зазначив, що контролюючим органом не було дотримано процедуру проведення перевірки, а складений за результатами перевірки акт не відповідає вимогам чинного законодавства.
Так, позивач наголосив на тому, що в акті перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 зазначено про направлення ОСОБА_1 листа від 27.01.2020 №2699/К/10/36-33-04 та про те, що на час проведення перевірки позивач не надав витребувані документи.
Позивач зауважив, що відповідний лист був направлений йому лише 29.01.2020, тобто після проведення перевірки, а тому він не мав можливості надати витребувані документи.
Суд зазначає, що сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.
В акті перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 вказано, що листом від 27.01.2020 №2699/К/10-36-33-04 ОСОБА_1 запропоновано надати інформацію та документальне підтвердження щодо отримання доходів від продажу (обміну) нерухомого майна за період з 01.01.2020 по 31.12.2018. що стосується предмету перевірки.
Посадові особи контролюючого органу в акті перевірки вказали, що станом на дату складання акта будь-які документи, необхідні для проведення перевірки, від ОСОБА_1 не надходили.
Судом встановлено, що лист від ГУ ДПС у Київській області від 27.01.2020 р. №2699/К/10/-36-33-04, яким позивачу було запропоновано надати інформацію та документальне підтвердження щодо отримання доходів від продажу (обміну) нерухомого майна за період 01.01.2012 р. по 31.12.2018 р., що стосується предмету перевірки, позивачу було надіслано лише 29.01.2020 р., тобто, коли документальну позапланову невиїзну перевірку було вже фактично завершено, а така вимога була вручена позивачу співробітниками «Укрпошти» 11.02.2020 р., тобто також вже тоді коли перевірку було завершено та акт від 03.02.2020 р. був складений та підписаний посадовою особою відповідача, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту «Укрпошти» інформації про відстеження поштового відправлення №0302001652849, а саме у конверті із таким маркуванням ГУ ДПС у Київській області на ім'я платника податків ОСОБА_1 було відправлено вимогу від 27.01.2020 р. №2699/К10/-36-33-04.
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що право платника податків ОСОБА_1 на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, відповідачем було порушено.
Враховуючи вказане, суд вважає, що акт перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 містить недостовірну інформацію щодо того, що ОСОБА_1 на вимогу, викладену у листі від 27.01.2020 №2699/К/10-36-33-04, не було надано витребувані інформацію та документи, що в свою чергу, ставить під сумнів дотримання контролюючим органом встановленої чинним законодавством процедури проведення перевірки.
Щодо посилань позивача на порушення відповідачем процедури проведення перевірки через відсутність ОСОБА_1 під час проведення перевірки, то суд ставиться критично до такої позиції, оскільки в силу пункту 79.3 статті 79 Податкового кодексу України присутність позивача під час документальної позапланової невиїзної перевірки не є обов'язковою.
Також позивач наголошує на невідповідності акта від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.03.2013 №395 (далі - Порядок №395), з огляду на те, що документ не містить доказів порушення позивачем як фізичною особою вимог чинного законодавства.
Відповідно до пунктів 1.5-1.7 розділу І Порядку №395 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з пунктами 2.1-2.2 розділу ІІ Порядку №395 акт (довідка) документальної перевірки складається з трьох частин: вступної, описової та висновку. До акта (довідки) додаються інформативні додатки.
Вступна частина акта (довідки) документальної перевірки повинна містити такі дані: Місце проживання платника податків; Прізвище, ім'я, по батькові платника податків; Підстави для проведення перевірки відповідно до Кодексу та інших законодавчих актів; Дата видачі та номер направлення на проведення документальної перевірки, найменування органу державної податкової служби, який його виписав. Реквізити наказів про проведення перевірки, зупинення та продовження строків її проведення (у разі наявності). Посади, назва структурного підрозділу, найменування органу державної податкової служби, звання, прізвища, імена, по батькові посадових (службових) осіб, що проводили перевірку; Вид перевірки (документальна планова або позапланова; виїзна або невиїзна перевірка); Період, за який проводилася документальна перевірка діяльності платника податку; Інформація про надсилання (вручення) платнику податків повідомлення про проведення документальної перевірки, якщо таке передбачено законом; Інформація про пред'явлення або надіслання платнику податків у випадках, визначених Кодексом, копії наказу про проведення перевірки, направлення на проведення документальної виїзної перевірки або письмового повідомлення про дату початку та місце проведення документальної невиїзної перевірки.
Пунктом 2.3 розділу ІІ Порядку №395 передбачено, що описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається із загальних положень та результатів перевірки діяльності платника податків.
Загальні положення акта (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) повинні містити такі дані: строк проведення документальної перевірки (дату початку та дату закінчення перевірки) із зазначенням строку зупинення, продовження строків проведення перевірки (у разі наявності); інформацію про платника податків (реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті, місце проживання платника податків) або його законних представників, відповідальних за діяльність за період, що перевіряється, їх присутність при проведенні перевірки із зазначенням підстав здійснення такого представництва (довіреність, інші законні підстави); дані про реєстрацію (перереєстрацію) самозайнятих осіб (назва документа, найменування органу, дата і реєстраційний номер), дані про взяття на облік платника податків в органах державної податкової служби (найменування органу, дата взяття на облік та номер довідки), у разі якщо самозайнята особа зареєстрована платником податку на додану вартість (далі - ПДВ), зазначаються реєстраційні дані платника ПДВ (індивідуальний податковий номер, дата реєстрації платником ПДВ, номер та дата початку дії свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ); інформацію про те, чи є платник податків засновником (учасником), акціонером юридичних осіб; перелік об'єктів, де здійснюється діяльність, із зазначенням тих, які належать платнику податків на праві приватної власності, та орендованих, складських, а також інших приміщень, де знаходяться товарно-матеріальні цінності (готові вироби, напівфабрикати, сировина тощо); інформацію про види діяльності, які здійснював платник податків за період, що перевірявся, із зазначенням видів діяльності, що підлягають патентуванню та ліцензуванню (номер і дата видачі патенту, ліцензії, найменування органу, що видав патент, ліцензію, строк (термін) дії патенту, ліцензії), а також здійснення яких передбачає наявність відповідного свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право такого платника на провадження цієї діяльності; дані про наявність рахунків у банках та інших фінансових установах із зазначенням інформації щодо надання повідомлення про їх відкриття (закриття); про ліцензії Національного банку України, якщо їх отримання передбачено законом; інформацію про попередню документальну планову перевірку (документальну позапланову перевірку з усіх питань) із зазначенням найменування органу державної податкової служби, що проводив перевірку, дати та номера акта перевірки, періоду перевірки (установлені порушення та вжиті заходи щодо усунення виявлених недоліків); інформацію про документи, які використані при перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий); перелік комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем, інформацію яких використано під час перевірки (за необхідності); інформацію про зустрічні звірки; аналіз діяльності платника податків (у разі потреби); інформацію про наявність у платника податків засобів виробництва та транспортних засобів, які використовуються (знаходяться у платника податків з метою використання) у процесі провадження діяльності, у тому числі орендованих, товарно-матеріальних цінностей, коштів на поточних рахунках (у разі наявності); інформацію про проведені обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки (у разі їх проведення) загальні положення описової частини акта (довідки) документальної позапланової перевірки повинні містити дані, передбачені цим підпунктом, залежно від питань, що підлягали перевірці.
Результати документальної перевірки діяльності платника податків складаються таким чином: результати документальної перевірки дотримання податкового законодавства групуються за окремими видами податків і зборів та у розрізі податкових періодів. У цій частині акта (довідки) перевірки відображаються задекларовані платником податків у податковій та іншій звітності показники, результати перевірки цих показників та робиться відповідний запис щодо встановлення або невстановлення порушень. При цьому до акта (довідки) перевірки додаються відповідні аналітичні таблиці.
Крім того, наводяться дані про наявність та результати перевірки пільг, наданих відповідно до законів (код пільги, на яку суму і на який податок отримано пільги з розбивкою за роками в межах звітних періодів, що перевіряються);
У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті;
Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби, а також платником податків або його законними представниками; У випадках відсутності ведення обліку даний факт фіксується в описовій частині акта;
Результати документальної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, оформляються аналогічно оформленню результатів перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.
Відповідно до пункту 2.4 розділу ІІ Порядку №395 у висновку акта (довідки) документальної перевірки зазначаються: Узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень;
Виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється;
В акті не допускається визначення виду і розміру штрафних (фінансових) санкцій за встановлені порушення;
У разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для отримання;
Відображається кількість складених примірників акта (довідки) перевірки та ставиться відмітка про вручення (направлення) одного примірника платнику податків або його законному представнику.
Дослідивши акт від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_1 , суд дійшов висновку про те, що вказаний документ за формою та змістом акт відповідає положенням Порядку №395.
Так, посадовою особою контролюючого органу за кожним відображеним в акті фактом порушення не зазначені конкретні первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; не зазначено інші докази, що достовірно (поза розумним сумнівом) підтверджують наявність факту порушення (п.2.3.2.2. Положення №395). Також у акті не зазначені повні переліки однотипних порушень податкового законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться, назви, дати і номери документів, відповідно до яких здійснено операцію, суть операцій, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені (п.2.3.2.3. Положення №395).
Щодо суті виявлених контролюючим органом під час перевірки порушень, суд зазначає таке.
В акті перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_3 контролюючий орган, вказуючи на порушення позивачем чинних вимог законодавства, зазначив, що будівництво та продаж ОСОБА_1 у період з 2012-2018 роки значної кількості квартир свідчить про систематичний характер такої діяльності позивача, що є ознакою підприємницької діяльності.
Відповідач вважає, що діяльність позивача з продажу квартир є в розумінні вимог чинного законодавства підприємницькою діяльністю, у зв'язку з цим дохід від такої діяльності підлягає оподаткування у розмірах, визначених саме для фізичної особи-підприємця, з приводу чого суд зазначає таке.
Судом встановлено, що Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області були видані ОСОБА_1 як замовнику будівництва декларації про готовність об'єкта до експлуатації на такі об'єкти:
- багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 (загальна площа 3679,50 кв. м., кількість поверхів - 6); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа-Сервіс" (декларація від 06.06.2012 №КС14312107017) (т.2, а.с.123-128);
- багатоквартирний житловий будинок з вбудованими житловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа 9937,10 кв. м., кількість поверхів - 10 та цоколь); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Профремонбуд" (декларація від 24.03.2015 №КС143150830283) (т.2, а.с.129-132);
- багатоквартирний житловий будинок з вбудованими житловими приміщеннями за адресою: вул. Миру, 9, корп.2, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошиснький р-н., Київська обл. (загальна площа 8933,40 кв. м., кількість поверхів - 9, цоколь та мансарда); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Девелоперська компанія" (декларація від 12.10.2015 №КС143152852032) (т.2, а.с.134-137);
- багатоквартирний житловий будинок з вбудованими житловими приміщеннями за адресою: вул. Львівська, 1А, корп.1, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошиснький р-н., Київська обл. (загальна площа 4454,60 кв. м., кількість поверхів - 10 та цоколь); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Девелоперська компанія" (декларація від 29.08.2016 №КС143162420365) (т.2, а.с.138-142);
- багатоквартирний житловий будинок з вбудованими житловими приміщеннями за адресою: вул. Львівська, 1А, корп.2, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошиснький р-н., Київська обл. (загальна площа 9115,00 кв. м., кількість поверхів - 10 та цоколь); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Девелоперська компанія" (декларація від 29.08.2016 №КС143162420378) (т.2, а.с.143-147);
- багатоквартирний житловий будинок з вбудованими житловими приміщеннями за адресою: вул. Львівська, 1А, корп.3, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошиснький р-н., Київська обл. (загальна площа 9040,20 кв. м., кількість поверхів - 10 та цоколь); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Девелоперська компанія" (декларація від 29.08.2016 №КС143162420395) (т.2, а.с.148-152);
- багатоквартирний житловий будинок з вбудованими житловими приміщеннями за адресою: вул. Львівська, 1А, корп.4, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошиснький р-н., Київська обл. (загальна площа 9127,40 кв. м., кількість поверхів - 10 та цоколь); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Девелоперська компанія" (декларація від 29.08.2016 №КС143162420403) (т.2, а.с.153-157).
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та фізичними особами було укладено ряд договорів купівлі-продажу квартири, які розташовані за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 , про що свідчать договори купівлі-продажу, копії яких долучені до матеріалів справи (т.3, а.с.62-123).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності фізичні особи на підставі договорів купівлю-продажу зареєстрували право власності на відповідні квартири (т.2, а.с.158-250, т.3, а.с.1-57).
ОСОБА_1 за операціями з купівлі-продажу квартир під час нотаріального посвідчення угод було здійснено сплату податку на доходи фізичних осіб, про що свідчать відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 (т.2, а.с.38-40). При цьому податок був сплачений за ставкою 5% від суми вартості кожного об'єкта нерухомого майна.
Вказані обставини сторонами по суті не заперечуються.
В акті перевірки зазначено, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, а тому діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб'єкт підприємництва - підприємцем, внаслідок чого у останнього виникали обов'язки щодо подачі податкової звітності, сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску та військового збору саме як у фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи - громадянина.
Однак, з таким висновком відповідача суд в повній мірі погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов'язані з такою діяльністю.
У той же час суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, стає суб'єктом підприємництва після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.
Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 Господарського кодексу України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб'єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.
Статтею 58 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.
Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява N 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява N 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
На підставі вище зазначеного, суд зазначає, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб'єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДПС). Вчинення таких дій суб'єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не є та ніколи не був зареєстрованим як фізична особа-підприємець (суб'єкт господарювання), тому оподаткування його доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, з посиланням на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27 лютого 2018 у справі №826/1513/17, зауважив, що право платника податків зареєструватися фізичною особою-підприємцем не може бути обов'язком; платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для фізичної особи-підприємця.
Вказаний правовий висновок Верховного Суду підлягає обов'язковому врахуванню у цій справі, спірні правові в якій є подібними.
Порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2012 - 2018 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.
Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5%.
У відповідності до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.
Згідно з п. п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.
Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
Відповідно до п. 172.4 ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті (вказане положення застосовується з 2018р.)) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.
Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Відповідно до підпункту "а" пункту 172.5 статті 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.
Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов'язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов'язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.
У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватні нотаріуси, які посвідчували договори купівлі-продажу об'єктів житлової нерухомості. При цьому до кожного договору купівлі-продажу, вчиненого позивачем, долучено відповідні розрахункові документи (квитанції), які підтверджують сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об'єктів нерухомого майна згідно з п.167.2 ст.167 ПК України.
Вказана обставина про сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об'єктів нерухомого майна вказується в самому акті перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_3 .
Саме у такому порядку здійснювалося визначення та сплата податкових зобов'язань за наслідками оподаткування операцій по продажу позивачем в 2012-2018 роках об'єктів нерухомого майна.
У свою чергу відповідач вважає застосування позивачем такого порядку визначення податкових зобов'язань неправомірним посилаючись на те, що діяльність ОСОБА_1 з продажу нерухомості містить ознаки підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 ПК України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.
Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції до 01.01.2016) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.
Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.
Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України в редакції з 01.01.2016 ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
З аналізу наведених вище норм податкового законодавства вбачається, що розмір ставки податку та порядок сплати визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, положення статті 177 ПК України застосовуються виключно щодо фізичних осіб-підприємців.
Як уже наголошувалося судом вище, ОСОБА_1 є фізичною особою та не зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця. Усі договори купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна укладалися ним саме як фізичною особою, у зв'язку з чим висновок податкового органу про порушення позивачем п.177.2 ст.177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 12880897,62 грн. є помилковим, оскільки за відсутності факту реєстрації ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до нього застосованими бути не можуть.
Посилання відповідача на те, що діяльність позивача щодо продажу об'єктів нерухомості має ознаки підприємницької, не спростовує той факт, що ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об'єкта нерухомого майна діюче законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.
Також суд вважає непереконливими посилання контролюючого органу в акті перевірки на наявність кримінальних проваджень №320181102000000013 від 14.05.2018 та №42018110000000 від 11.10.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України, в яких вказано про здійснення ОСОБА_1 будівництва багатоквартирних будинків, оскільки будь-яких судових рішень (вироків), які набрали законної сили у цих кримінальних провадженнях матеріали справи №320/3979/20 не містять.
Матеріали кримінальних проваджень №320181102000000013 від 14.05.2018 р. та №42018110000000 від 11.10.2018 р. незважаючи на вимогу суду не були надані відповідачем для дослідження судом.
Суд зазначає, що статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Згідно з частиною другою статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Частиною першою статті 369 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів наявності вироку відносно ОСОБА_1 , який би свідчив про наявність в діях кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.
За таких обставин суд визнає доведеною ту обставину, що у період 2012-2018 р.р. ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність, не був зареєстрований як фізична особа-підприємець і в його діях відсутні ознаки провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, а акт перевірки не містить доказів провадження ОСОБА_1 господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.
Отже, порушення вимог ст. 177 ПК України в діях позивача відсутнє, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002203304.
Стосовно висновків контролюючого органу щодо порушень ОСОБА_1 вимог п.п.49.18.5 п.49.18 ст.49 ПК України, яким передбачено обов'язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, суд звертає увагу на те, що вказана норма застосовується виключно щодо фізичних осіб-підприємців, до яких ОСОБА_1 не відноситься, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.
Так, відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Згідно з пунктом 179.2 статті 179 Податкового кодексу України відповідно до цього розділу обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.
Оскільки в силу вимог наведеної норми у позивача відсутній обов'язок щодо подання податкової декларації, нарахування на підставі податкового повідомлення-рішення від 19.05.2020 №0005343304 штрафних (фінансових) санкцій на суму 1190,00 грн. за порушення підпункту 49.18.4 пункту 49.18, пункту 49.2 статті 49, пункту 177.11 статті 177 ПК України є необґрунтованим.
У зв'язку з цим, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002243304, яке прийнято на підставі висновків акта перевірки про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, суд зауважує таке.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
З огляду на відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця та відсутність обов'язку щодо набуття такого статусу в імперативному порядку, суд вважає, що у ОСОБА_1 не виникло обов'язку по веденню Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці, що свідчить про безпідставність нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002243304.
Таким чином, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо висновків податкового органу про порушення ОСОБА_1 вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1-200.2 статті 200, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість за 2015-2016 роки та підпунктів 49.18.1 та 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій з податку на додану вартість за 2015-20165 роки, суд зазначає таке.
В акті перевірки відповідач зазначив, що операції з постачання послуг зі спорудження житла є першою поставкою житла, а тому в силу підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України такі операції є об'єктом оподаткування ПДВ, внаслідок чого ОСОБА_1 повинен був зареєструватись як платник ПДВ ще з 01.07.2012.
Відповідно до пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платником податку, зокрема, є: будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Згідно з пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Пунктом 183.2 статті 183 Податкового кодексу України визначено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (пункт 183.10 статті 183 Податкового кодексу України).
Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Водночас, відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом.
У цьому підпункті перше постачання житла (об'єкта житлового фонду) означає:
а) першу передачу готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;
б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.
Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).
Операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, звільняються від оподаткування.
Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.
У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування.
Таким чином, у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №826/1513/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72486595) та від 06.11.2020 у справі №826/6329/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -92714958).
Судом встановлено, що контролюючим органом в якості бази оподаткування податком на додану вартість була врахована вартість операцій купівлі-продажу нерухомості, вчинених позивачем після реєстрації за ним права власності на новозбудовані приміщення.
Оскільки, в даному випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло та землю під ним оформлені на замовника-позивача, то подальше переоформлення ним права власності на квартири фізичних осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.
Крім того, підпунктом 14.1.139 пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що особою для цілей розділу V ПК України є:
а) юридична особа, створена відповідно до закону у будь-якій організаційно-правовій формі, у тому числі з іноземними інвестиціями;
б) фізична особа - підприємець яка:
або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку;
або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість;
або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість;
в) юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка ввозить товари на митну територію України;
г) постійне представництво (нерезидента);
ґ) інвестор (оператор) відповідно до угоди про розподіл продукції, на якого покладено ведення податкового обліку з податку на додану вартість за угодою про розподіл продукції.
Отже, основною вимогою для віднесення фізичної особи до категорії платників ПДВ для цілей розділу V ПК України є наявність у фізичної особи правового статусу фізичної особи підприємця, зареєстрованого як суб'єкт підприємницької діяльності у відповідності до закону, що провадить або планує провадити господарську діяльність, або будь-яка особа, що відповідає п.п.3-8 п.180.1 ст. 180 розділу V ПК України, підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Таким чином, фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа-підприємець, не може бути особою для цілей розділу V ПК України тобто платником ПДВ. Така особа не підлягає реєстрації як платник податку на додану вартість і не зобов'язана реєструватися як платник цього податку, оскільки для фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності та не ввозять на митну територію України товари в обсягах, які підлягають оподаткуванню, такий обов'язок відсутній.
Беручи до уваги встановлені судом обставини відсутності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника податку на додану вартість, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачу суми ПДВ на вказані операції з купівлі-продажу власного нерухомого майна.
У зв'язку з цим, у ОСОБА_1 не виникло обов'язку щодо подання податкових декларацій з податку на додану вартість та сплати податку на додану вартість за 2015-2016 роки, а тому суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002223304 та від 19.05.2020 №0005353304.
Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.2, п.9, п.11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки, а також порушення вимог абз. 1 п. 2 ч. 1 ст.7, п. 11 ст.8, ч. 2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску суд зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2018) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2018) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п.4 ч.1 ст.1 Закону №2464, яка дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Як встановлено в акті перевірки, висновок контролюючого органу про заниження ОСОБА_1 суми нарахувань по єдиному соціальному внеску ґрунтується на тому, що позивачем було занижено оподатковуваний дохід, тобто підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2020 №Ф-0005233304 та рішень про застосування штрафних санкцій від 10.03.2020 №00022933304 та від 19.05.2020 №0005363304 та слугували твердження податкового органу про заниження суми чистого оподаткованого доходу, отриманого від підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 за здійснену ним діяльність як фізичної особи-підприємця, оцінку чому було надано судом вище.
Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до увагу встановлені судом обставини відсутності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2020 №Ф-0005233304 та рішень про застосування штрафних санкцій від 10.03.2020 №00022933304 та від 19.05.2020 №0005363304.
Відносно податкового повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002233304, яке прийнято відповідачем у зв'язку з висновком про заниження військового збору, суд зазначає таке.
З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.
Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, а саме:
- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
При цьому, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до п.п.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.
Згідно п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Як встановлено вище, в акті перевірки від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_3 відповідачем зазначено, що позивачем порушено пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 на загальну суму 1017327,33 грн., у тому числі за 2015 рік - 1018077,33 грн. та за 2016 рік - "-" 750,00 грн.
Отже, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.
Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, зокрема, за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, яка була оформлена актом від 03.02.2020 №66/10-36-33-04/ НОМЕР_3 , неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.03.2020 №0002233304.
Крім того, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
За правилами пп. 102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.
Враховуючи встановлений судом факт відсутності реєстрації позивача в якості суб'єкта підприємницької діяльності та відсутності у нього обов'язку подавати податкову звітність, застосуванню у даному випадку підлягає загальний строк визначення податкових зобов'язань (1095 днів), що додатково свідчить про неправомірне визначення контролюючим органом 10.03.2020 податкового зобов'язання з військового збору за 2015 рік, тобто поза встановленими строками давності.
Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов'язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиному соціальному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військовому збору та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законом статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1 фінансова; 111.1.2 адміністративна; 111.1.3 кримінальна.
Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.
Водночас, суд зазначає, що положення діючого законодавства, в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи взагалі припускали можливість нарахування податкових зобов'язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, що узгоджується, як зазначено вище, з правовою позицією, викладеною у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, правовідносини у якій є подібними до справи №320/3865/19.
Окрім того, суд зазначає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, оскільки існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв'язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов'язаних із здійсненою діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов'язання виключно виходячи з розміру доходу є абсолютно необґрунтованим втручанням в майнові права позивача, а відтак охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Також при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір на суму 12789,06 грн., що підтверджується квитанціями від 07.05.2020 №0.0.1698103711.1 на суму 2279,06 грн. (т.1, а.с.130) та від 03.06.2020 №0087766 на суму 10510,00 грн. (т.1, а.с.234).
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102,00 гривні.
Враховуючи, що ціна позову становить 23784075,16 грн., сума судового збору, яка мала бути сплачена позивачем за звернення з позовною заявою до суду, становить 10510,00 грн. (5 х 2102,00 грн.).
Таким чином, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у розмірі 2279,06 грн. (12789,06 грн. - 10510,00 грн.).
Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 10510,00 грн.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в силу положень Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 2279,06 грн. може бути повернута за умови звернення позивача до суду з відповідною заявою.
У судовому засіданні 01.12.2020 були проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002203304.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002223304.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002233304.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.03.2020 №0002243304.
6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.05.2020 №0005353304.
7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.05.2020 №0005343304.
8. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.03.2020 №0002293304.
9. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 19.05.2020 №0005363304.
10. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.05.2020 №Ф-0005233304.
11. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_9 ) судовий збір у сумі 10510,00 грн. (десять тисяч п'ятсот десять грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.5-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений та підписаний 10.12.2020 р.
Суддя Дудін С.О.