10 грудня 2020 року № 320/5401/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 05.06.2020 року про скасування рішення від 08.10.2019 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області забезпечити вилучення відомостей про паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 18.10.2019 року на ім'я ОСОБА_1 з бази «Недійсні документи» системи ЄІАС УМП ІП.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позов обґрунтований протиправністю рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, яким скасовано рішення про оформлення громадянства України позивачу. З вказаним рішенням позивач не погоджується та вважає, що відповідачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження факту подання ним при оформленні громадянства України неправдивих відомостей або фальшивих документів. Також, вказує, що право особи набуття громадянства України за територіальним походженням, законодавець пов'язує виключно з доведенням факту народження особи чи її батьків на українській території.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказав, що позивач під час подання документів щодо набуття громадянства України, він не повідомив орган міграційної служби про перебування під слідством на території іноземних держав.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якому вказано на необґрунтованість тверджень відповідача.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 02.07.2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 26.08.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі №320/5401/20 - відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року - скасовано та прийнято постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено частково.
Ухвалою суду від 08.12.2020 клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні в адміністративній справі №320/5401/20 - залишено без задоволення.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
11.08.2015 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) видано паспорт громадянина Республіки Білорусь № НОМЕР_2 (а.с.17).
18.07.2019 позивачем подано до ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (а.с.38-39).
08.10.2019 рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області оформлено набуття громадянства України громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1
10.10.2019 заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області видано ОСОБА_1 довідку про реєстрацію особи громадянином України №2964/2019 на підставі ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.10).
18.10.2019 позивачу видано паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , запис №19770824-07933, орган видачі 8026 (а.с.9).
05.06.2020 відповідачем прийнято рішення про скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 08.10.2019 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, приховування суттєвого факту, за наявності якого особа не можу набути громадянство України (а.с.12).
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся із даним позовом до суду.
V.Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про громадянство України».
Стаття 1 Закону України «Про громадянство України» визначає, що громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства (частина п'ята статті 8 Закону України «Про громадянство України»).
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частини сьома та восьма статті 8 Закону України «Про громадянство України»).
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (далі по тексту - Порядок №215).
Згідно абзацу першого пункту 1 Порядку №215 для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Пунктами 3, 5 Порядку №215 зокрема встановлено, що заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.
Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред'являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів.
У відповідності до пункту 26 Порядку№215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також: а) документ, який підтверджує факт народження відповідно батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір'ю, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Підпунктами «а» - «в» пункту 24 Порядку №215 передбачено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає: а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням; б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм); в) один із таких документів: - декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства; - зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; - декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; - заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.
Стаття 21 Закону України «Про громадянство України» встановлює, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Відповідно до пункту 88 Порядку №215, для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
За пунктом 92 Порядку №215 до повноважень органів міграційної служби також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону №2235-ІІІ.
VI. Оцінка суду
Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2019 рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області оформлено набуття громадянства України громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
05.06.2020 відповідачем прийнято рішення про скасування рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 08.10.2019 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, приховування суттєвого факту, за наявності якого особа не можу набути громадянство України.
Вказуючи на правомірність прийнятого рішення, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 при подання документів щодо набуття громадянства України, він не повідомив орган міграційної служби про перебування під слідством на території іноземних держав. При цьому, зазначає, що за наявною інформацією, 27.05.2019 Партизанським районним відділом м. Мінська Слідчого комітету Республіку Білорусь стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу №1912105016 за фактом привласнення майна організації (ч.4 ст.205 КК Республіки Білорусь).
Так, стаття 21 Закону України «Про громадянство України» встановлює, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Відповідно до пункту 88 Порядку №215, для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
За пунктом 92 Порядку №215 до повноважень органів міграційної служби також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону №2235-ІІІ.
Аналіз наведених норм права свідчить, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Тобто, необхідною та обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Суд констатує, що вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 у справі № 820/1293/16, від 24.04.2019 у справі №2040/5642/18, від 19.12.2019 у справі №815/3575/15 та від 28.02.2020 у справі №520/4398/19.
Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду доказів, які б підтверджували, що позивач подав неправдиві відомості або фальшиві документи, або приховав факти, які унеможливлюють набуття ним громадянства України.
Також, в матеріалах справи відсутні, будь-які належні та допустимі докази, що підтверджують обізнання позивачем про відкриття стосовно нього кримінального провадження в Республіці Білорусь.
Відтак, доводи відповідача про те, що перебуваючи на території України ОСОБА_1 знав про порушення кримінального провадження щодо нього в країні походження є нічим іншим, як необґрунтованим припущенням, яке не підтверджено жодними доказами, а отже той факт, що позивач набув громадянства України шляхом обману, у зв'язку із поданням свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, не підтверджено матеріалами справи.
Інші підстави для скасування рішення від 08.10.2019 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 , судом не встановлено.
Враховуючи те, що факт подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, суд приходить до переконання, що відповідач скасував 08.10.2019 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 за відсутності правових підстав, а отже таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд зауважує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача забезпечити вилучення відомостей про паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 18.10.2019 року на ім'я ОСОБА_1 з бази «Недійсні документи» системи ЄІАС УМП ІП, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
ІX. Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією 0.0.1749931010.1 від 26.06.2020 (а.с.19).
Враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем за звернення з позовною заявою судовий збір у сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 05.06.2020 року про скасування рішення від 08.10.2019 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області забезпечити вилучення відомостей про паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 18.10.2019 року на ім'я ОСОБА_1 з бази «Недійсні документи» системи ЄІАС УМП ІП.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код: 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 10 грудня 2020р.