про залишення позовної заяви без руху
30 листопада 2020 року м. Київ № 320/10906/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
-визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку мені доплати до пенсії згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 51 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991 року в розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити мені перерахунок і виплату щомісячної доплати до пенсії за проживання на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796- ХІІ від 28.02.1991 року за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з врахуванням раніше виплачених сум і з компенсацією втрати частини пенсійних доплат разом із сумою індексації (з врахуванням індексу інфляції) за весь період заборгованості по день їх виплати включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити мені перерахунок і виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком згідно статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з врахуванням раніше виплачених сум і з компенсацією втрати частини пенсії разом із сумою індексації (з врахуванням індексу інфляції) за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у період 2014 року, водночас з даним позовом до суду позивач звернувся у жовтні 2020 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, більше ніж на п'ять років.
Суд наголошує, що пенсія є щомісячним платежем, а щодо її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та про порушення своїх прав, позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Водночас, позивач у позові зазначив, що ним пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування чого позивач зазначив про те, що відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а про порушення свої прав. Так, позивач зазначив, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Крім того, в обґрунтування строку для звернення до адміністративного суду, позивач також посилається на позицію Конституційного суду України, викладену у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» та у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Стосовно вказаних доводів суд зазначає наступне.
Як вбачається з вказаних позивачем рішень Конституційного суду України предметом розгляду у справах було офіційне тлумачення положення частини другої статті 223 Кодексу Законів про працю, в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також інших виплат, на які працівник має право.
З аналізу вказаних рішень вбачається, що вони стосуються правовідносин з приводу звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати, проте не є підставою для обчислення строків для звернення до суду із позовами з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Щодо доводів позивача про те, що звернення до суду з позовними вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час відповідно ст. 46 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не обмежене будь - яким строком слід зазначити, що частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV визначено що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Таким чином, положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ, що спростовує доводи позивача про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Суд наголошує, що пенсія є щомісячним платежем, а щодо її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та про порушення своїх прав, позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Позивач, звернувшись у жовтні 2020 року до суду з позовними вимогами за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 (включно), пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 (провадження №К/9901/55618/18) та від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а (провадження №К/901/42788/18).
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №592/10486/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72693953) зазначив, що спори у справах, пов'язаних із пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа №127/13736/16-а (№ К/9901/42788/18) зазначає, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами".
Як зазначив Верховний Суд у наведеному рішенні "позивачем вказано, що про порушення своїх прав дізнався з листа УПФУ в м. Вінниці від 14.03.2016 №39/Ш-2, в якому відповідачем відмовлено проводити перерахунок пенсії на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірах, в яких зазначає позивач. Проте, враховуючи, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Позивач, звернувшись 30.06.2016 до суду з позовними вимогами за період з січня 2014 року, пропустив строк звернення до суду".
Слід зазначити, що за результатами розгляду касаційної скарги даний позов був залишений без розгляду.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відтак, зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви повинні бути усунені у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали шляхом подання безпосередньо до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження обставин, що свідчать про те, що позивач не знав і не міг знати про порушення його прав у 2014-2019 роках при одержанні відповідних пенсійних виплат, або письмових пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панова Г. В.