09 грудня 2020 року Справа № 280/7179/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), підписаний представником - адвокатом Александровим Олексієм Олександровичем (далі - представник), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті пенсії позивачу за період з 01.02.2018р. по 31.12.2019р. в загальній сумі 74298,51 грн.;
- зобов'язати відповідача сплатити заборгованість по пенсії позивачу за період з 01.02.2018р. по 31.12.2019р. в загальній сумі 74298,51 грн., з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати;
- звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсійних виплат позивачу за один місяць;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.02.2018р. як пенсіонеру органів внутрішніх справ згідно із Законом України від 23 грудня 2015 року № 900-VІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статтями 51,63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2008 року здобув право на отримання пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У зв'язку з проведенням на території мешкання позивача антитерористичної операції, він був змушений переміститись до іншої області та стати на облік, як внутрішньо переміщена особа. З січня 2020 року позивача постановлено на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та поновленому йому виплату пенсії. Проте, за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 позивачу не виплачено пенсію у загальній сумі 74298,51 грн., а у відповідь на звернення щодо сплати вказаної заборгованості відмовлено у здійсненні такої виплати. Крім того, зазначає, що має право на нарахування компенсації втрати частини доходів та перерахунок пенсії, як пенсіонеру органів внутрішніх справ. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 12.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №280/7179/20.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 30.10.2020 надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№52053), в якому зазначає, що Кабінетом Міністрів України на теперішній час не розроблено окремого порядку щодо виплати заборгованості з соціальних виплат, а тому підстави для виплати нарахованої заборгованості у розмірі 74298,51 грн. за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 наразі відсутні. Вказана заборгованість обліковується в територіальному пенсійному органі, проте її виплата буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером внутрішніх справ України, пенсія призначена 23.06.2008 відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З зв'язку з проведення на території мешкання позивача антитерористичної операції, позивач переїхав до м. Запоріжжя.
Відповідно до довідки від 11.11.2019 №2302-5000226919 ОСОБА_1 взято на облік, як внутрішньо переміщену особу, фактичним місцем проживання/перебування є: АДРЕСА_1 .
11.11.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою, в якій просив запросити його пенсійну справу з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Цього ж дня він подав заяву про поновлення виплати пенсії за вислугу років.
01.01.2020 позивачу поновлено виплату пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Пенсія за період з лютого 2018 року по грудень 2019 року нарахована у розмірі 74298,51 грн., про що свідчить наявний в матеріалах справи розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії від 22.10.2020.
21.08.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою виплати йому заборгованості по пенсії за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 в загальній сумі 74298,51 грн.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.09.2020 №7956-7705/С-02/8-0800/20 йому відмовлено у виплаті заборгованості.
Позивач, не погодившись з такою бездіяльність відповідача, звернуся через свого представника до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У преамбулі Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон - №2262-ХІ) зазначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону. Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 52 Закону № 2262-ХІІ визначено загальний порядок виплати пенсій, органи, що виплачують пенсії, зокрема:
- пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання (частина перша статті 52 Закону №2262-ХІІ).
- іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України (частина друга статті 52 Закону № 2262-ХІІ).
Виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія (частина третя статті 52 Закону № 2262-ХІІ).
Статтею 55 Закону № 2262-ХІІ визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час. але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Разом з тим, Законом № 2262-ХІІ не визначені окремі підстави для припинення виплати пенсії за цим Законом.
Відповідно, у такому випадку за правилами, визначеними статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ. застосуванню підлягають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Суд зазначає, що Закон 1058-IV розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, територіальний орган Пенсійного фонду як на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат спирається на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637.
Водночас, статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимог статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ або Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18).
Звідси, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №11-644асі18).
Разом з цим, зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.09.2020 №7956-7705/С-02/8-0800/20 та відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вбачається, що пенсія за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 буде виплачена у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Розмір нарахованої, але невиплаченої пенсії позивачу за цей період становить 74298,51 грн.
Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належну йому пенсію за вказаний період.
З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що у даному випадку належним засобом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 в загальній сумі 74298,51 грн. та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплатити заборгованість по пенсії позивачу за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 в загальній сумі 74298,51 грн.
Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159(далі - Порядок).
Згідно із статтею 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону № 2262-XII, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі № 127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18 та від 10 квітня 2019 року № 686/13725/17 тощо.
Отже, позовні вимоги в цій частині суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунку пенсії позивача, як пенсіонера Міністерства внутрішніх справ України, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону №2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною вісімнадцятою статті 43 Закону №2262-ХІІ у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
За приписами частин першої, другої статті 63 Закону №2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
29.12.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23.12.2015 №900-VIII, яким статтю 63 Закону №2262-XII доповнено новою частиною третьою, згідно з якою перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
11.11.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову за №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», пунктом 1 якої установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону №2262-XII (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Пунктом 3 Постанови №103 встановлено перерахувати з 1 січня 2016 року пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.
Згідно із пунктом 5 Постанови №103 перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) відповідно до пункту 3 цієї постанови проводиться на підставі довідок про розміри грошового забезпечення, поданих Міністерством внутрішніх справ органам Пенсійного фонду України до набрання чинності цією постановою, або довідок, додатково оформлених та поданих відповідно до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45.
Порядок проведення перерахунку пенсій встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» від 13.02.2008 №45 (далі - Порядок №45).
Пунктом 1 Порядку № 45 в редакції, чинній на 01.01.2016, було передбачено, що перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Відповідно до абзацу 7 пункту 5 Порядку № 45 додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), крім зазначених у абзаці шостому цього пункту, для перерахунку пенсії не враховуються.
Пунктом 6 Постанови №103 внесені зміни до Порядку №45, чинні з 24.02.2018.
Пунктом 1 Порядку №45 (зі змінами, внесеними Постановою №103) передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку №45 передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням. Особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) перерахунок пенсії з 1 січня 2016 року проводиться з розміру грошового забезпечення за прирівняною посадою поліцейського, враховуючи оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року. Подальші перерахунки здійснюються з урахуванням складових грошового забезпечення, передбачених абзацом першим цього пункту.
Постановою №103 доповнено Порядок №45 додатком 3, який визначає форму довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції). За змістом цієї довідки грошове забезпечення передбачає: посадовий оклад, підвищення посадового окладу, надбавка за стаж служби, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, надбавка за почесне звання «заслужений» чи «народний», доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук чи вчене звання, інші надбавки, які мають постійний характер та визначені Постановою №988, премія.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які розпорядження про перерахунок пенсії позивача за вислугу років. Разом з тим, враховуючи вищенаведені положення, суд вважає, що у відповідача відсутній будь-який обов'язок перерахувати розмір пенсії позивача без отримання від уповноваженого органу довідки про розмір його грошового забезпечення. Доказів звернення до Міністерства внутрішніх справ України та/або його територіальних підрозділів із заявою про підготовку та надання до пенсійного органу оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача матеріали справи також не містять.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги в цій частині передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).
Згідно з частинами третьою, шостою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 в загальній сумі 74298,51 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 в загальній сумі 74298,51 грн., з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Звернути рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнень за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 09.12.2020.
Суддя М.С. Лазаренко