20 листопада 2020 рокум. Ужгород№ 260/953/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.
та осіб, які беруть участь у справі:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - Піца М.М.;
представник відповідача - Логвінов В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яким просить:
1. визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 роки (56 днів) та компенсації за неотриане речове майно в день виключення із списків 17 січня 2020 року;
2. визнати протиправним та скасувати п. 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 17 січня 2020 року № 14;
3. стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 23 987,09 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового та начальницького складу, затвердженого КМУ № 44 від 15 січня 2004 року;
4. стягнути з відповідача на к
Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"
ристь ОСОБА_1 недоотриману грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 року (56 днів) виходячи з грошового забезпечення позивача на день звільнення з військової служби (17 січня 2020 року) в сумі 12 249,07 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового та начальницького складу, затвердженого КМУ № 44 від 15 січня 2004 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно виключив його зі списків особового складу частини без проведення повного розрахунку в день звільнення, так як не нарахував та не провів належних розрахунків щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у день зільнення та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд позов задоволити, з мотивів наведених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні вказаного позову. Заперечуючи проти позову, зазначив, що дії, які б свідчили про те, що позивач не погоджувався зі своїм виключенням зі списків військової частини він не вчиняв.
Заслухавши думку представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ), проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України Західного оперативно-територіального об'єднання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, згідно контракту МВС України про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та 18 травня 2016 року отримав статус учасника бойових дій (а.с. 30).
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом за місцем дислокації (знаходження) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в м. Ужгороді, яка являється лінійним підрозділом і підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), що по суті являється однією тією ж самою структурою, і мають один той самий код ЄДРПОУ: 08682683 (тобто фінансовий відділ, військової частини НОМЕР_1 НГУ, знаходиться в м. Львів).
Згідно витягу з наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 17.01.2020 року № 14 у п. 6, якого зазначено ПРИПИНИТИ контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: старшого солдата ОСОБА_2 , який здав справи і обов'язки за посадою старшого стрільця 1 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону та звільненого відповідно до підпункту «а» пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира частини від 17.01.2020 року № 2 о/с у запас, у зв'язку із закінченням строку контракту та для взяття на військовий облік направити до Ужгородського ОМВК Закарпатської області. (а.с. 31).
Із змісту вказаного наказу вбачається, що щорічна основна відпустка за 2020 роік не використана. Допомога для оздоровлення за 2020 рік не виплачувалася. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік не виплачувалася.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем у серпні 2020 року позивачу виплачено грошові кошти у сумі 20023,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2880 від 27.08.2020 року із призначенням платежу: компенсація за речове майно, наказ № 187 від 26.08.2020 року. (а.с. 120). Даний факт позивачем не заперечується.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, з наведених норм чинного законодавства слідує, що виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця.
Як встановлено судом, з позивачем не проводився повний розрахунок, при звільненні, так як компенсація за речове майно виплачена у ході судового розгляду, зокрема в серпні 2020 року.
Отже, оскаржуваний позивачем п. 6 наказу № 14 від 17 січня 2020 року, суд вважає, як такий, що не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати його протиправним, прийнятим відповідачем необґрунтовано, без дотриманням вимог законів України, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Разом з тим, суд констатує, що у ході розгляду даної справи відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 20 023,12 грн., що підтверджено платіжним дорученням та не заперечується самим позивачем. А, отже, позовна вимога щодо стягнення такої компенсації не підлягає задоволенню.
Разом з тим, позивач вказує на те, що йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2020 року (56 днів).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Стаття 4 Закону України від 05 листопада 1996 року «Про відпустки» передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Однак Законом №2011-XII не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.
Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Також аналогічні висновки були зроблені у справі № 620/4218/18 Великою Палатою Верховного суду у постанові від 21.08.2019 року.
Як учасник бойових дій позивач відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Всупереч вимогам ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік.
Суд вважає, що невиплата відповідачем грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі - Закон).
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У даному випадку спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку зі звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 цього Закону у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 2017 року по 2020 рік.
Отже, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки в період з 2017 року по 2020 рік така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація не виплаВідповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі наведеного та керуючись ст. 73-77,90,94,139,241,243,245,246,250,255,257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -чувалася.
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2000 роки (56днів) та компенсації за неотримане речове майно в день виключення із списків частини 17 січня 2020 року.
3. Визнати протиправним та скасувати п. 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 14 від 17 січня 2020 року в частині виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) недоотриману грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки (56 дні) виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року.
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 грудня 2020 року.
СуддяС.А. Гебеш