10 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/12686/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати йому довідку-розрахунок про нараховану та виплачену компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 на підставі Порядку числення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 06.03.2019 року до повного розрахунку.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.
Вказав, що у період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 2015 року по 2019 рік, мав право на додаткову пільгову відпустку, як учасник бойових дій, однак така відпустка йому не надавалася. У зв'язку із чим звернувся до відповідача із заявою від 02.07.2020 щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за вказаний період, проте отримав лист, яким повідомлено про нарахування такої компенсації лише на підставі рішень суду, які набрали законної сили.
Позивач, вважаючи неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх соціальних прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14.08.2020 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
16.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву №4402 від 16.09.2020 (а.с.21 -22), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, вказує, що у особливий період надання військовослужбовцям додаткових відпусток припиняється, а тому компенсація при звільненні за невикористану таку відпустку особі не передбачена.
При цьому, позовну вимогу щодо нарахування та виплати середнього заробітку позивачу за весь час затримки виплати грошової компенсації вважає передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. Під час проходження військової служби перебував на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 12 від 16.02.2019 позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» (наявність трьох і більше дітей віком до 18 років) відповідно пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №56 від 06.03.2019 виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (а.с.11).
Позивач являється учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.03.2015 (а.с.7).
Як вказує позивач, Військова частина НОМЕР_1 при звільненні не нарахувала та не виплатила йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди з 2015-2019 роки, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У зв'язку із чим, позивач 02.07.2020 звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік, як учаснику бойових дій (а.с.12), за результатами розгляду якої, відповідачем повідомлено, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки здійснюється лише на підставі відповідних судових рішень (а.с.13).
Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів останній звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що дана справа є типовою справою щодо зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.
Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У свою чергу, абз.1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Разом з тим, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (п.8 ст.10-1 Закону № 2011-XII ).
Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відтак, як вже зазначалося, позивач є учасником бойових дій, 21.10.2016 виключений зі списків військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення та переведений до військової частини НОМЕР_4 , при цьому додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік в 2015 році військовою частиною НОМЕР_3 не надавалася та компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки під час звільнення не виплачувалась. Підставами для відмови у нарахуванні та виплаті військовою частиною позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки слугував факт відсутності підстав для надання такої відпустки позивачу під час проходження військової служби.
При цьому, як вказано представником відповідача у відзиві на позов, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (Закон № 3543-XII) та Законі України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XI).
Зокрема, у відповідності до абзацу четвертого частини першої статті першої Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).
Проаналізувавши зазначені норми слід вказати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Слід також звернути увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується зазначеними нормативно-правовими актами.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №620/4218/18 у зв'язку із тим, що дана справа є типовою зразковій.
Як свідчать матеріали справи позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у період з 2015 по 2019 рік, під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв'язку із звільненням із виключення із списків відповідача.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації.
У свою чергу витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №56 від 06.03.2019 відомостей про виплату при звільненні позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки не містить. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду не подано.
За таких обставин, вказані відповідачем підстави, які слугували бездіяльності щодо нарахування та виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, не позбавляють військову частину обов'язку провести позивачу нарахування та таку виплату за період з 2015 року по 2019 рік у встановленому законом порядку.
Проте, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивачу за вказаний період не надавалася додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та при звільненні не нарахована та невиплачена компенсація за вказану відпустку, що свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат не учинялися, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Щодо позовної вимоги стосовно зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 надати позивачу довідку-розрахунок про нараховану та виплачену компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби суд вказує наступне.
Так, суд вважає, що така не підлягає до задоволення, оскільки в матеріалах справи міститься довідка - розрахунок Військової частини НОМЕР_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки №3411 від 20.07.2020 (а.с. 14).
При цьому, відомості про те, що позивач не погоджується із її змістом в позовній заяві відсутні.
Враховуючи викладене, вказана позовна вимога до задоволення не підлягає.
Щодо позовної вимоги стосовно нарахування та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 06.03.2019 до повного розрахунку, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, однак суд вважає, що норми ст.ст. 116 та 117 КЗпП України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно з абз. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується у випадку коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців робота, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 06.10.2019 по день ухвалення судового рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
У відповідності ч.1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст.6 КАС України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини (серед інших справа “Брумареску проти Румунії” (Brumarescu v. Romania)) одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.
Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі та врахувавши позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своєї відмови у проведенні нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки станом на день звільнення з військової частини НОМЕР_1 , а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за періоди 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (06.03.2019).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (06.03.2019).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 на підставі Порядку числення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 06.03.2019 по день ухвалення судового рішення у даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст рішення складено: 10.12.2020.