ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2020Справа № 910/14536/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/14536/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Азур Груп»
про стягнення 184614,88 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Азур Груп» (далі - відповідач) про стягнення 200680,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №33/17 від 12.09.2017 не в повному обсязі розрахувався за отримані послуги, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 160652,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 2088,49 грн, 3% річних у розмірі 4017,44 грн, пеню у розмірі 17856,24 грн та штраф у розмірі 16065,27 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14536/20 та враховуючи малозначність даної справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
28.10.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не було дотримано приписів пункту 6.1 договору щодо досудового врегулювання спору та неправомірно нараховано штраф, так як це протирічить статті 61 Конституції України, яка забороняє подвійну цивільно-правову відповідальність за одне і те саме правопорушення. Окрім того, у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
05.11.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач лише частково оплатив отримані послуги, у зв'язку з чим грубо порушено вимоги законодавства та умови договору, що дає право на звернення до суду. Окрім того вказує, що одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить приписам законодавства. В той же час, відповідач підписуючи договір саме в такій редакції, з урахування застосування наслідків відносно нього щодо стягнення штрафу у розмірі 10% від простроченої суми заборгованості, розумів значення своїх дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 з огляду на малозначність даної справи, в розумінні приписів частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та відсутність обставин, які б свідчили про складність означеної справи, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. При цьому, з огляду на зміст відзиву відповідача та додані до нього докази судом з власної ініціативи призначено у даній справі судове засідання з викликом сторін на 01.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 за клопотанням позивача у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 226 та частини 3 статті 233 Господарського процесуального кодексу України залишено без розгляду позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 16065,27 грн та визначено, що новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 184614,88 грн., а саме борг у розмірі 160652,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 2088,49 грн, 3% річних у розмірі 4017,44 грн та пеня у розмірі 17856,24 грн.
В судовому засіданні 01.12.2020 згідно вимог статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.12.2020.
В судове засідання 08.12.2020 представники сторін не з'явилися, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином про що свідчить протокол судового засідання від 01.12.2020, про причини не явки суду не повідомили і будь-яких клопотань не подали.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ч.3 ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 08.12.2020 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
В нарадчій кімнаті 08.12.2020 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Азур Груп» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (далі - виконавець) укладено договір №33/17 (далі - договір), предметом якого є надання виконавцем послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт (далі - послуги) на будівельному об'єкті «Будівництво житлового комплексу за адресою вул. Глушкова, 6, буд. 23 у Голосіївському районі міста Києва» (п. 1.1 договору).
За умовами пункту 1.2 договору виконавець надає послуги на будівельному об'єкті баштовими кранами модифікації КБ-674, КБ-403 (КБ-405, КБ-408), а замовник організовує надання послуг кранами на об'єкті та проводить своєчасну оплату наданих виконавцем послуг.
До обов'язків замовника належить щомісячне підписання документів за виконанні роботи та проведення оплати в терміни вказані у розділі 5 даного договору (пункт 2.9 договору).
В свою чергу, до обов'язків виконавця належить надання послуг кранами на об'єкті замовника, згідно з погодженими з виконавцем ПВР та щомісячне надання замовнику для оформлення документів за виконання роботи в терміни вказані в розділі 5 даного договору (пункти 3.1, 3.8 договору).
Умовами пункту 4.1 договору, в редакції додаткової угоди №2 від 25.09.2018, сторони погодили, що оплата наданих виконавцем послуг замовнику проводиться по договірних цінах, які на період укладення договору становлять: за експлуатацію крану КБ-674 за 1 маш/год - 666,60 грн; за експлуатацію крану КБ-674 за 1 маш/год у неділі та святкові дні - 691,80 грн; за монтаж крану КБ-674 з перевезенням на об'єкт - 265200,00 грн*; за демонтаж крану КБ-674 з вивезенням з об'єкта - 265200,00 грн*; за монтаж 1 ланки підкранових колій для крану КБ-674 (без врахування вартості щебня та його доставки) - 27840,00 грн**; за демонтаж 1 ланки підкранових колій для крану КБ-674 - 27840,00 грн; за ремонт 1 ланки підкранових колій для крану КБ-674 - 13920,00 грн; за підрощування секцій для крану КБ-974 - 50400,00 грн; за демонтаж підрощування секцій для крану КБ-974 - 50400,00 грн; за послуги спец автокрану при монтажі крану КБ-674 - 79200,00 грн; за послуги спец автокрану при демонтажі крану КБ-674 - 79200,00 грн. *Монтаж (демонтаж) БК проводиться на базову висоту (з базової висоти). В разі підрощування БК, відповідно до ПВР, вартість демонтажу БК збільшується на вартість підрощувань помножену на кількість підрощувань. **Оплата за щебінь для монтажу, ремонту підкранових колій та його доставку виконується замовником по факту виконаних робіт виконавцем.
Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що загальна вартість послуг за договором складається з сумарної вартості наданих послуг, зазначених в актах приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).
При цьому, виконавець щомісячно не пізніше 25-го числа звітного місяця надає замовнику довідки про виконані роботи та витрати форми №КБ-3 (далі - довідка), та акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) або акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (далі - акти) оформлені по договірних цінах, згідно пункту 4.1 договору (пункт 5.1 договору).
Замовник щомісячно в термін до 10 числа проводить оплату наданих послуг за попередній місяць. Оплата наданих послуг проводиться на підставі довідок або актів. При несплаті послуг до 10 числа виконавець має право в односторонньому порядку, без попередження замовника, зупинити роботу кранів до повного розрахунку за надані послуги (пункт 5.3 договору).
Виконавець сплачує щомісячно замовнику плату за виконання послуг генпідряду у розмірі 1% від договірної ціни виконаних робіт за звітний місяць шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника протягом 3 робочих днів з моменту отримання коштів від замовника за попередній період (пункт 5.4 договору).
Послуги по монтажу та демонтажу кранів надаються виконавцем на умовах 100% попередньої оплати (пункт 5.6 договору).
За умовами пунктів 6.1 та 6.2 договору сторони зобов'язуються докласти максимальних зусиль для вирішення будь-якої суперечки щодо даного договору шляхом переговорів. Якщо суперечка не буде врегульована між сторонами шляхом переговорів, то вирішення її передається на розгляд до господарського суду.
За невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за даним договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (пункт 6.3 договору).
За приписами пунктів 7.1, 7.2 та 7.3 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 7.1 договору і діє протягом одного року з дати його укладення, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх своїх зобов'язань за даним договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії цього договору, жодна сторонами письмово не заявила про свій намір припинити діє цього договору, в такому випадку договір автоматично продовжується на наступний календарний рік на тих же умовах, з послідуючою автоматичною пролонгацією.
Доказів припинення дії договору сторонами не надано, а отже він є діючим і приймається судом до уваги.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на виконання умов даного договору, позивач надав обумовлені договором послуги на загальну суму 4210204,56 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт з вересня 2017 по травень 2019 року, які підписані сторонами договору без зауважень та скріплені печатками.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо порядку надання робіт (послуг).
Тоді як, відповідач свого обов'язку з оплати наданих послуг належним чином не виконав, сплативши лише 4049551,85 грн (з урахуванням відрахування виконавцем відсотку послуг замовнику на зменшення його накладних витрат, які він виконує як генпідрядник), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та актами про надання послуг генпідряду, внаслідок чого в нього виникла заборгованість в сумі 160652,71 грн.
Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про його змішану правову природу, а саме, про те що договір містить елементи договору надання послуг та договору підряду.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.3 договору сторони визначили, що замовник щомісячно в термін до 10 числа проводить оплату наданих послуг за попередній місяць. Оплата наданих послуг проводиться на підставі довідок або актів.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 5.3 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг за договором було виконано частково у сумі 4049551,85 грн.
Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем, визначених умовами договору послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині повної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 160652,71 грн.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нараховувати замовнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяли в період, за яких нараховується пеня. При цьому, умовами пункту 6.4.1 договору сторони передбачили, що пеня нараховується протягом всього строку (періоду) прострочення виконання грошового зобов'язання до моменту його повного або належного виконання.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати отриманих послуг, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, позивачем нараховано пеню у загальному розмірі 17856,24 грн за період з 01.12.2019 по 31.05.2020.
Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 4017,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 2088,49 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3 % річних за заявлений позивачем період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.
В той же час, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за період з листопада 2019 по серпень 2020, судом встановлено, що позивачем у визначений ним період допущено помилку у визначені індексу інфляції за грудень місяць, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, за розрахунком суду, у сумі 1759,83 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1759,83 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти.
При цьому суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивачем порушений порядок позасудового врегулювання спору між сторонами, як це передбачено умовами пунктів 6.1, 6.2 договору, оскільки кожна особа має право обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/6929/17.
Відповідно до частини 1, 2 статті 222 Господарського процесуального кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
За приписами частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Офіційне тлумачення стосовно питання обов'язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний Суд України у справі №1-2/2002 від 09.07.2002.
Так, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на зазначені приписи національного законодавства, останнє не встановлює обов'язкового досудового врегулювання спору як безумовної передумови для звернення особи, яка вважає, що її права були порушені, невизнані або оспорені іншою особою, із позовом до суду.
В той же час, навіть за наявною умовою того чи іншого господарського договору про досудове врегулювання спору, це не є підставою для обов'язкового проходження такої позасудової процедури до пред'явлення відповідного позову до суду.
За таких обставин, безпосереднє пред'явлення Товариством з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» позову до господарського суду з метою захисту власних порушених майнових прав не є і не може бути підставою ані для залишення такого позову без розгляду, його повернення, ані для відмови у задоволенні позовних вимог. В протилежному випадку, матиме місце порушення права на справедливий суд відповідно до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Не приймає суд до уваги і твердження відповідача про те, що позивач не довів жодними належними та допустимими доказами наявності заборгованості за договором №09/18 від 16.04.2018, оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за договором №33/17 від 12.07.2017.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням допущених позивачем помилок в розрахунках інфляційних втрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Азур Груп» про стягнення 184614,88 задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Азур Груп» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 19-а; ідентифікаційний код 37312682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УБМ-Груп» (04209, м. Київ, вул. Лебединська, буд. 2, літера А; ідентифікаційний код 39907319) основний борг у розмірі 160652 (сто шістдесят тисяч шістсот п'ятдесят дві) грн 71 коп., пеню у розмірі 17856 (сімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят шість) грн 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 1759 (одна тисяча сімсот п'ятдесят дев'ять) грн 83 коп., 3% річних у розмірі 4017 (чотири тисячі сімнадцять) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 2764 (дві тисячі сімсот шістдесят чотири) грн 29 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2020.
Суддя Т.В. Васильченко