проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"30" листопада 2020 р. Справа № 922/842/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Дучал Н.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Склярук О.І.
секретар судового засідання Рудик Т.С.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства “Альянс”, с. Роздольне Зміївського району Харківської області
(вх. № 2223 Х/1)
на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020, повне рішення складено 20.07.2020 (суддя Калініченко Н.В.),
у справі № 922/842/20
за позовом Фермерського господарства “Альянс”, с. Роздольне Зміївського району Харківської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд”, м. Харків
про стягнення 546 613,45 грн.,
Фермерське господарство “Альянс” звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд” про стягнення 546613,45 грн., що складається з: основної заборгованості у розмірі 511 939,78 грн., пені у розмірі 31588,01 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 023,88 грн. та 3% річних у розмірі 2 061,78 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань з постачання товару за договором поставки №12/11 від 12.11.2019, в результаті чого 13.01.2020 Фермерське господарство “Альянс” звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд” з претензією, у якій наполягало на виконанні умов укладеного договору, а саме на здійсненні постачання непоставленого товару в обсязі 3,36 тон карбідно-аміачної суміші та 67 тон аміачної селітри, а у разі нездійснення поставки - на поверненні Фермерському господарству “Альянс” суми отриманої передплати, на яку не здійснено постачання товару, що становить 19 489,68 грн. незабезпеченої поставки карбідно-аміачної суміші та 492 450,00 грн. незабезпеченої поставки аміачної селітри. Вказує на те, що за даними пошуку поштового відправлення на офіційному веб-сайті «Укрпошта» за трек-номером 6340402775928 претензія від 13.01.2020 була вручена отримувачу 15.01.2020, однак залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою для нарахування пені за несвоєчасну поставку товару; 3% річних та інфляційних на суму неповернутої попередньої оплати.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд” на користь Фермерського господарства “Альянс” основну заборгованість у розмірі 245 116,68 грн., пеню у розмірі 14 910,63 грн., 3% річних у розмірі 987,18 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 915,22 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Фермерське господарство “Альянс” звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог; рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 в частині задоволення позовних вимог змінити - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд” на користь Фермерського господарства “Альянс” основну заборгованість у розмірі 511 939,78 грн., пеню у розмірі 31 588,01 грн., 3% річних у розмірі 2061,78 грн, інфляційних втрат у розмірі 1023,88 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено про невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, а саме щодо визначення судом сум заборгованості відповідача перед позивачем в розрізі двох окремих категорій товару, за постачання яких сплачувалась передплата на підставі двох окремих рахунків в рамках договору поставки № 12/11 від 12.11.2019.
Зазначає, що взаємовідносини позивача та відповідача по договору поставки №12/11 від 12.11.2019 в дослідженні питання передплата, постачання, заборгованість розглядались судом першої інстанції в розрізі окремо кожного рахунку-фактури, що виставлялись відповідачем на сплату передплати.
Наголошує на тому, що зобов'язання відповідача стосовно поставки аміачної селітри не було виконано, оскільки жодної поставки аміачної селітри відповідач не здійснював, а сума в розмірі 247 333,32 грн., яку вказує суд першої інстанції як таку, на яку було здійснено поставку, повинна була враховуватись при розгляді поставки добрив рідких азотних карбідно-аміачної суміші.
Наполягає, що неправильний обрахунок основної суми заборгованості відповідача з повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар - аміачну селітру, привів до невірності подальших розрахунків суду, оскільки саме невірна сума була взята за основу під час розрахунку похідних вимог (пені, 3% річних та інфляційних втрат).
Наголошує, що обставини були чітко прописані у позовній заяві та підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи і були встановлені судом, однак не правильно були враховані в його висновках та розрахунках.
Погоджується з тим, що під час з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами у першому судовому засіданні, господарський суд першої інстанції звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутній рахунок фактура №СФ-000200 від 12.11.2019 по договору №12/11 від 12.11.2019, таким чином представнику позивача стало відомо про помилкове не долучення до позовної заяви документу, який надано до справи пізніше з відповідним обгрунтуванням. Окрім того, зважаючи на те, що в матеріалах справи містились видаткові накладні, за якими здійснювалась відповідачем поставка карбідно-аміачної суміші за договором №12/11 від 12.11.2019, платіжні доручення, що включають в себе посилання на рахунок-фактуру СФ-000200 та суми, в рахунок сплати яких була здійснена поставка карбідно-аміачної суміші, за відсутності заперечень відповідача з урахуванням його обізнаності із позовною заявою та розглядом справи, вважає що факт сплати коштів за наданими платіжними дорученнями саме за договором №12/11 від 12.11.2019 мав місце і підлягав дослідженню судом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2020 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Дучал Н.М. - головуючий суддя, судді Гетьман Р.А., Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 поновлено Фермерському господарству “Альянс”, с. Роздольне Зміївського району Харківської області пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства “Альянс”, с. Роздольне Зміївського району Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20. Встановлено строк для подання Товариством з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд”, м. Харків відзиву на апеляційну скаргу.
У зв'язку з перебуванням у відпустці члена колегії - судді Слободіна М.М. та необхідністю вирішення питання про призначення справи до розгляду, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020 року визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Дучал Н.М., судді Гетьман Р.А., Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 року розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства “Альянс” на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 призначено на 03.11.2020 об 11:30 год., явку представників учасників судового процесу визнано необов'язковою.
У судовому засіданні 03.11.2020 представник позивача підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила скаргу задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув.
У судовому засіданні 03.11.2020 оголошено перерву до 30.11.2020 об 11:30, про що повідомлено сторін ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2020.
Учасники справи не скористались правом участі представника в судовому засіданні апеляційної інстанції 30.11.2020, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися шляхом надсилання процесуальних документів по справі на адреси, що містяться у справі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; ухвали суду оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Явка представників в судове засідання не визнавалася обов'язковою. Відповідно до ст.42 Господарського процесуального кодексу України, участь представника у судовому засіданні є правом учасника справи, а не його обов'язком.
Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегією Східного апеляційного господарського суду встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" (постачальник, відповідач у справі) та Фермерським господарством "Альянс" (покупець, позивач у справі) укладено договір поставки № 12/11, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, а саме мінеральні добрива (надалі - товар), у кількості, за ціною та на умовах, визначених даним договором та додатками, що є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у зазначений термін (пункт 1.1. договору).
Сторони домовилися, що Постачальник передає Покупцю товар у кількості, визначеній додатками до даного договору. Загальна кількість товару за даним договором визначається кількістю товару, зазначеного в додатках до даного договору. Сторони домовилися, що постачальник поставляє покупцю товар за ціною поставки, зазначеною в додатках до договору (п.п. 2.1.,3.1. договору).
Оплата товару здійснюється згідно з умовами даного договору. Оплата вартості товару проводиться Покупцем прямим банківським перерахуванням на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого останнім рахунку-фактури (п.4.1. договору).
Покупець приймає і перевіряє товар за кількістю в місці приймання товару від постачальника та підписує видаткову накладну та товарно-транспортну накладну, які в цей же день засобами електронного зв'язку направляє постачальнику. Факт передачі товару покупцю виникає в момент приймання товару, та підтверджується видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін ( п.п. 5.1., 5.3. договору).
Пунктом 6.2. договору сторони обумовили, що за порушення строків поставки постачальник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми недопоставленого товару за кожний день прострочення.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами обох сторін і діє до моменту виконання Сторонами своїх зобов'язань(п.8.4. договору).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, договір оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, й скріплений печатками сторін.
У додатку № 1 від 12.11.2019 до договору № 12/11 від 12.11.2019, який є Специфікацією на товар, що поставляється ТОВ “Азотфострейд” (постачальник) на адресу ФГ “Альянс” (покупець), сторони обумовили найменування товару - який підлягає поставці - карбамідно-аміачна суміш № 28, у кількості (+-5%) 65,0 тн, 5 800,50 грн. за тону з ПДВ; загальна сума с ПДВ 377 032,50 грн.
Визначено умови оплати за товар: 100% передоплати перераховується покупцем протягом 1 (одного) банківського дня включно з дати підписання даного договору на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника; строк та умови поставки товару: товар поставляється партіями протягом 3 (трьох) робочих днів з дати надходження передоплати на рахунок постачальника. Датою поставки кожної партії вважається дата, зазначена у видатковій накладній.
Як свідчать матеріали справи, виконуючи обумовлені сторонами зобов'язання, позивачем здійснено попередню оплату за карбідно-аміачну суміш №28, перерахувавши на рахунок відповідача 200000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7535 від 12.11.2019 (призначення платежу «Оплата за КАС зг. рахунку № СФ-000200 від 12.11.2019, в т.ч. ПДВ 33333,33), а також 66 823,00 грн. за платіжним дорученням № 7539 від 14.11.2019 (призначення платежу «Оплата за КАС зг. рахунку № СФ-000200 від 12.11.2019, в т.ч. ПДВ 11137,17).
14.11.2019, відповідачем поставлено позивачу добрива рідкі азотні КАС марки КАС 28 у кількості 19 480 тон на суму 112 993,74 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-000258 від 14.11.2019, а також товарно-транспортною накладною № Кк1411-15 від 14.11.2019.
У відповідності до видаткової накладної № РН - 00259 від 16.11.2019, відповідачем було поставлено позивачу добрива рідкі азотні КАС марки КАС 28 у кількості 23.160 тон на загальну суму 134 339,58 грн., що також підтверджується товарно-транспортною накладною № Кк1611-10 від 16.11.2019.
Крім того, на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-000203 від 14.11.2019 на оплату 492 450,00 грн. за аміачну селітру фас у кількості 67,0 тн, за ціною 6 125,00 грн. без ПДВ за тону, за договором № 12/11 від 12.11.2019, виконуючи обумовлені сторонами зобов'язання, позивачем перераховано на рахунок відповідача 95 000,00 грн. (платіжне доручення № 7543 від 15.11.2019) та 397 450,00 грн. (платіжне доручення № 7628 від 09.12.2019 року), призначення платежу - оплата за аміачну селітру зг. рах.№ СФ-000203 від 14.11.2019.
Доказів поставки відповідачем позивачеві аміачної селітри на загальну суму 492 450,00 грн. матеріали справи не містять.
Позивач наполягає, що постачання позивачеві аміачної селітри у кількості 67,0 тон відповідачем не здійснювалося, що не спростовано відповідачем.
Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію за вих. №02 від 13.01.2020, в якій зауважено на невиконанні відповідачем зобов'язань з постачання 67 тн аміачної селітри на суму 492450,00 грн. та 3,36 тн карбідно-аміачної суміші на суму 19488,68 грн., які були сплачені позивачем у повному обсязі. Вимагав від відповідача здійснити постачання недопоставленого товару (аміачної селітри у кількості 67 тн та 3,36 тон КАС 28), у випадку нездійснення зобов'язання з поставки мінеральних добрив у строк не більше 7 днів з моменту отримання цієї претензії - негайно повернути ФГ “Альянс” суму отриманої передплати, на яку не здійснено постачання товару.
Проте, направлена позивачем претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивач наголошує, що відповідачем не було вчинено жодних дій, направлених на допоставку товару або повернення передплати, у зв'язку з чим підприємство-позивача було змушено звернутись до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.
Враховуючи наведене позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення за договором № 12/11 від 12.11.2019 року 546 613,45 грн., що складається з: основної заборгованості у розмірі 511 939,78 грн., пені у розмірі 31 588,01 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 023,88 грн. та 3% річних у розмірі 2 061,78 грн.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язанням, в розумінні статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою договір № 12/11 від 12.11.2019, укладений між сторонами, є договором поставки, згідно з яким за приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Згідно з ч.ч. 1,2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
В претензії за вих. №02 від 13.01.2020 позивачем зауважено на невиконанні відповідачем зобов'язань з постачання 67 тн аміачної селітри на суму 492 450,00 грн. та 3,36 тн КАС 28 на суму 19 489,68 грн., які були сплачені позивачем у повному обсязі. Вимагав від відповідача здійснити постачання недопоставленого товару (аміачної селітри у кількості 67 тн та 3,36 тон КАС 28), а у випадку нездійснення зобов'язання з поставки мінеральних добрив у строк не більше 7 днів з моменту отримання цієї претензії - негайно повернути ФГ “Альянс” суму отриманої передплати, на яку не здійснено постачання товару.
Відповідачем не надано доказів постачання позивачу карбідно-аміачної суміші № 28 у кількості 3,36 тон, за яку сплачено позивачем згідно платіжних доручень № 7535 від 12.11.2019, № 7539 від 14.11.2019 (призначення платежу «Оплата за КАС зг. рахунку № СФ-000200 від 12.11.2019).
Рахунок-фактура № СФ 000200 від 12.11.2019, посилання на який йдеться в платіжних дорученнях №7535 від 12.11.2019 та №7539 від 14.11.2019, що є вірогідним доказом його наявності, та врахування сторонами при здійсненні господарської операції, оскільки сплата позивачем за КАС 28 здійснювалася саме на підставі рахунку-фактури № СФ 000200 від 12.11.2019 (про що зазначено в платіжних дорученнях), також як і постачання відповідачем частини КАС в оплату перерахованої позивачем попередньої оплати на підставі виставленого рахунку-фактури № СФ 000200 ( який наданий представником позивача пізніше з відповідним обґрунтуванням несвоєчасності подання), - враховується судом апеляційної інстанції при прийнятті судового рішення.
Матеріали справи не містять доказів постачання відповідачем позивачеві аміачної селітри у кількості 67,0 тон на суму 492 450,00 грн., перераховану позивачем на рахунок відповідача за платіжними дорученнями № 7543 від 15.11.2019, № 7628 від 09.12.2019 ( призначення платежу - оплата за аміачну селітру зг. рах.№ СФ-000203 від 14.11.2019).
Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Враховуючи наведене вище позивач, намагаючись в досудовому порядку вирішити питання постачання товару або повернення попередньої оплати, виконав в повному обсязі вимоги статті 693 Цивільного кодексу України.
Проте, доказів постачання товару згідно претензії, заявленої відповідачем матеріали справи не містять, в результаті чого у відповідача виник обов'язок повернення попередньої оплати на суму недопоставленого товару. Доказів повернення позивачеві попередньої оплати у сумі 511939,78 грн., відповідачем до справи не додано.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем не надано доказів виконання зобов'язань з поставки товару за договором, зокрема доказів поставки позивачу товару у повному обсязі, оплаченого позивачем, доказів повернення попередньої оплати на суму недопоставленого товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі у сумі 511 939,78 грн.
За положеннями статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з постачання товару, позивачем нараховано та вимагається до стягнення пеня у сумі 31 588,01 грн. за несвоєчасну поставку товару.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст.193, ч. 1 ст.216 та ч. 1 ст.218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Штрафними санкціями, в розумінні ст.230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором ( ст.231 Господарського кодексу України).
Так, у пункті 6.2. договору передбачено, що за порушення строків поставки постачальник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми недопоставленого товару за кожний день прострочення.
Дії відповідача щодо несвоєчасної поставки товару є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.2 договору.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із частиною 1 статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленого строку, виконувалася у день dies ad quem лише до закінчення нормального робочого часу.
Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що розрахунок пені, в разі наявності поетапної оплати вартості поставленого товару, розраховується окремо за кожний етап, з урахуванням дня прострочення виконання зобов'язання.
Тобто, відповідальність відповідача за порушення строків поставки товару, сплаченого позивачем на підставі рахунку -фактури № СФ-000200 від 12.11.2019, виходячи з суми недопоставки у розмірі 19 489,68 грн., розраховується за період з 20.11.2019 по 22.01.2020 (включно), виходячи з того, що не постачання товару на вимогу позивача, висловлену у претензії, стало наслідком виникнення у відповідача грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати, на суму якої не був поставлений товар.
З цих же підстав нарахування неустойки за порушення строків поставки товару, сплаченого позивачем на підставі рахунку-фактури № СФ-000203 від 14.11.2019, здійснюється починаючи з 13.12.2019 по 22.01.2020.
Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням пункту 6.2 договору та приписів статті 231 ГК України, суд дійшов висновку, що обґрунтовано нарахованою є неустойка у вигляді пені у сумі 15 907,21 грн.
Звертаючись до суду з позовом позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за період з 23.01.2020 по 11.03.2020 у сумі 2061,78 грн. та інфляційні втрати у сумі 1023,88 грн. за січень 2020 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суму боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Оскільки умовами договору не визначено строку виконання боржником його зобов'язання з повернення перерахованої суми попередньої оплати відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції вірно враховані положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом першої інстанції встановлено, що претензія від 13.01.2020 №02 у відповідності до відстеження з офіційного сайту АТ "Укрпошта" отримана відповідачем 15.01.2020.
Таким чином, з урахуванням приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, обов'язок відповідача з повернення отриманої ним попередньої оплати виник 22.01.2020, а прострочка розпочалась з 23.01.2020.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за заявлений період прострочки отримав суму більше ніж заявлена позивачем, проте суд не може виходити за межі заявлених позивачем вимог, тому вимоги позивача про стягнення 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленій сумі 2061,78 грн.
Разом із тим, інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються Державним комітетом статистики України в цілому за місяць, а не за конкретні дати, та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Отже, враховуючи, що прострочення відповідача розпочалось з 23.01.2020 та відповідно за січень 2020 року позивач не може розраховувати інфляційні витрати в силу того, що прострочення становить менше місяця, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні вимог позивача в частині стягнення інфляційних.
Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов'язання та умовами обороту.
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, які саме заходи були вжиті відповідачем з метою належного виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повернення позивачу передплати або поставки залишку товару, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин судова колегія вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у частинах, наведених у цій постанові, а саме з відповідача підлягають стягненню борг у сумі 511 939,78 грн., пеня у сумі 15 907,21 грн., 3% річних у сумі 2 061,78 грн.
В іншій частині позову слід відмовити.
За результатами апеляційного провадження, Східним апеляційним господарським судом встановлено не з'ясування обставин, що мають значення для справи, що відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для зміни рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у справі №922/842/20 покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства “Альянс” на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 змінити.
Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 у наступній редакції:
«Позов Фермерського господарства “Альянс” задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд” (код 35579031) на користь Фермерського господарства “Альянс” (код 31374476) борг у сумі 511 939,78 грн., пеню у сумі 15 907,21 грн., 3% річних у сумі 2 061,78 грн., витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом у сумі 7 948,63 грн.
В іншій частині позову відмовити.»
В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2020 у справі №922/842/20 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Азотфострейд” (код 35579031) на користь Фермерського господарства “Альянс” (код 31374476) витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою у сумі 11922,95 грн.
Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.12.2020
Головуючий суддя Н.М. Дучал
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук