10 грудня 2020 року
м. Чернівці
справа № 714/445/20
провадження 822/1046/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,
учасники справи:
позивач Моторно (транспортне) страхове бюро України,
відповідач ОСОБА_1 ,
апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2020 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Єфтемій С.М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2020 року Моторно (транспортне) страхове бюро України (далі -МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позов мотивовано тим, що 08 червня 2015 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , в с. Остриця, Герцаївського району, Чернівецької області здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який внаслідок отриманих ушкоджень, помер у лікарні швидкої медичної допомоги м. Чернівці.
Постановою слідчого управління УМВС України в Чернівецькій області від 19 жовтня 2015 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
На виконання вимог ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі заяви батьків померлого ОСОБА_2 -матері ОСОБА_3 та батька ОСОБА_4 , МТСБУ здійснило виплату останнім у розмірі всього 51473 гривні.
Оскільки цивільна правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована не була та останній у добровільному порядку не відшкодував МТСБУ сплачених у порядку регламенту коштів, позивач з посиланням на норми статтей 526, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статтей 21 та 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просив суд стягнути з відповідача 51473 гривні регламентної виплати та 2102 гривні судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 05 жовтня2020 року в позові МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки досудовим слідством в діях відповідача ОСОБА_1 не було встановлено порушень вимог правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортного засобу, які б перебували в безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, в зв'язку з чим кримінальне провадження закрите у зв'язку з відсутністю складу злочину, тому вказане свідчить про відсутність вини ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді, а отже, про відсутність підстав для його цивільно-правової відповідальності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі МТСБУ просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
МТСБУ у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказував на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки незалежно від наявності вини особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки несе цивільно-правову відповідальність.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
08 червня 2015 року в с. Остриця, Герцаївського району, Чернівецької області, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який внаслідок отриманих ушкоджень, помер у лікарні швидкої медичної допомоги м. Чернівці.
Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача (водія) транспортного засобу «КАМАЗ» державний номерний знак НОМЕР_1 не була застрахована, батьки померлого в ДТП ОСОБА_2 - матір ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 відповідно, через представника ОСОБА_5 12 червня 2017 року звернулися до МТСБУ з повідомленням про ДТП, а 26 червня 2017 року подали заяви про виплату страхового відшкодування (а. с. 9, 16, 17).
Згідно з платіжним дорученням № 1262951 від 21 грудня 2017 року МТСБУ здійснило регламентну виплату ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 51473 гривень (а. с. 30).
Постановою слідчого відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Чернівецькій області Савка Р.А. від 19 жовтня 2015 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Як вбачається із матеріалів справи, за результатами досудового розслідування, у кримінальному провадженні № 12015260000000528 від 09 червня 2015 року слідчим ВР ДТП СУ УМВС України у Чернівецькій області Савкою Р.А. 19 жовтня 2015 року прийнято постанову про закриття кримінального провадження, у зв'язку з відсутністю у діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Вказаною постановою встановлено, що дорожня транспортна пригода сталася внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_2 вимог 4.1, 4.10, 4.11, 4.14 «г» Правил дорожнього руху України, а водій ОСОБА_1 діяв відповідно до вимог п.10.1 ПДР України.
Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц.
Спеціальним законом, що встановлює обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (надалі Закон).
Відповідно до статей 3, 5 Закону метою такого страхування є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого ( ст.6 Закону).
За змістом Закону настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
За правилами ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ст.12 , частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 винен у скоєному ДТП.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, як особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини несе цивільно-правову відповідальність є безпідставним.
Відповідно до п.4 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Враховуючи, що вина ОСОБА_1 у скоєнні ДТП не встановлена, тому відсутні правові підстави для покладення на нього відповідальності по відшкодуванню шкоди.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.
Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 05 жовтня2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
Н.Ю. Половінкіна