___________ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ_____________
Справа № 521/20592/20
Пр. № 2-з/521/323/20
09 грудня 2020 року м. Одеса
Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Сегеда О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтрересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Михайльова Лідія Іванівна, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності,
встановила:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Михайльова Л.І., орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності.
У відповідності до вимог чинного цивільного-процесуального законодавства України 09 грудня 2020 року судом було направлено запит до Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області для встановлення місця реєстрації відповідачів.
Станом на сьогоднішній день провадження у справі не відкрито.
Разом із позовною заявою позивачкою було подано до суду заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої остання зазначила, що вона є прийомної матір'ю малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 . Вказувала, що при оформленні спадщини після смерті бабці дівчат ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , їй стало відомо, що 18 травня 2018 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михайльовою Л.І. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим №3-770 після смерті діда дівчат - ОСОБА_6 , на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 .
Вважає, що вказане свідоцтво було видано незаконно та з порушенням прав малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_5 , як непрацездатна вдова ОСОБА_6 , мала обов'язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, а саме в розмірі ј частини вищевказаної квартири. При цьому малолітня ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 , як спадкоємці після смерті ОСОБА_5 мають право на вказану частку спірної квартири, а саме по 1/8 частині кожна.
Стверджувала, що у відповідача є реальна можливість реалізації спірного майна, у зв'язку з чим невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Дослідивши подану заяву, матеріали справи та надавши їм належну оцінку, суддя вважає, що заява позивачки про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За положенням ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права, щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Як роз'яснено п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірими із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові №183/5864/17-ц від 17 жовтня 2018 року, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, на момент розгляду заяви про забезпечення позову провадження у справі не відкрито, заявником не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження підстав вважати, що виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, може бути утрудненим чи неможливим, тому суд вважає, що вказана заява подана передчасно.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - за правилами підсудності, встановленими цим кодексом для відповідного позову.
Оскільки провадження у справі не відкрито, то на цій стадії суд позбавлений можливості з'ясувати питання підсудності даної справи та вирішувати питання про забезпечення позову.
Суд зауважує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
За таких обставин, суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 149-153, 353 ЦПК України, суддя
ухвалила:
Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтрересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса Михайльова Лідія Іванівна, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ували суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: О.М. Сегеда