ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2020Справа № 910/9351/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський міський
молочний завод №1"
до 1) Публічного акціонерного товариства "Український професійний
банк"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова
компанія "Інвестохіллс Веста"
третя особа: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Край-2"
2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання недійсними договорів, визнання іпотеки припиненою,
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Вовчик О.В.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський міський молочний завод №1" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - відповідач-2) (далі разом - відповідачі), третя особа-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Край-2", третя особа-2: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про:
визнання недійсними договору № 81 від 27.04.2020 р. в частині відступлення відповідачем-1 відповідачу-2 права вимоги за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 19.05.2011 р. № 445;
визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав № 81/1 від 27.04.2020 р. в частині передачі відповідачем-1 відповідачу-2 майнових прав за іпотечним договором від 28.10.2013 р.;
визнання іпотеки нерухомого майна позивача за іпотечним договором від 28.10.2013 р. - припиненою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між відповідачами зазначені договори, суперечать вимогам чинного законодавства України, та підлягають визнанню недійсними; оскільки зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-2" (далі - ТОВ "Край-2") за вказаним кредитним договором припинились внаслідок їх виконання, та як наслідок і іпотека нерухомого майна позивача за іпотечним договором від 28.10.2013 р.
Ухвалою від 02.07.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 29.07.2020 р.
20.07.2020 р. від третьої особи по справі надійшли письмові пояснення по суті спору.
24.07.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.07.2020 р. від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
28.07.2020 р. від позивача надійшла заява про зміну предмета позову.
29.07.2020 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
29.07.2020 р. від відповідача-1 надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Протокольною ухвалою від 29.07.2020 прийнято заяву позивача від 28.07.2020 р. про зміну предмета позову та відкладено підготовче засідання на 26.08.2020 р.
03.08.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".
17.08.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив ПАТ "Український професійний банк".
25.08.2020 р. від відповідача надійшли письмові заперечення по справі.
26.08.2020 р. від ПАТ "Український професійний банк" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
26.08.2020 р. від позивача надійшов розрахунок суми витрат, понесених останнім у зв'язку з розглядом справи.
Протокольною ухвалою від 26.08.2020 р. відкладено підготовче засідання на 22.09.2020 р.
16.09.2020 р. від позивача надійшла заява про надання письмових пояснень.
22.09.2020 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський міський молочний завод №1" надійшло клопотання про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу.
У підготовчому засіданні 22.09.2020 р. представник відповідача-1 підтримав заявлене ним клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1.
Ухвалою суду від 22.09.2020 р. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1.
У судовому засіданні 25.11.2020 р. відповідач-1, відповідач-2 третя особа-1 проти позовних вимог заперечували, третя особа-2 у судове засідання не з'явилась.
У судовому засіданні 25.11.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19.05.2011 р. між відповідачем-1 Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (позикодавець) та ТОВ "Край-2" (позичальник) укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії від № 445 (кредитний договір) (т. 2 а.с. 125-155), та в забезпечення виконання зобов'язань за яким 28.10.2013 р. між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки належного позивачу ТОВ "Харківський міський молочний завод №1" нерухомого майна, перелік якого викладено у п. 6.1. цього договору. Вказаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 6080 (т.1 а.с. 40-47).
Відповідно до пункту 29 Договору іпотеки, термін дії договору - 19.05.2016 або до повного та належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, та всіма додатковими договорами до нього.
27.05. 2015 р. між відповідачем-1 - ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "Край-2" було укладено договір про розірвання кредитного договору (т.1 а.с.234).
28.05.2015 на підставі листа ПАТ "Український професійний банк" від 27.05.2015 р. № 01-10/1506 (т. 1 а.с. 236-237) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено записи про державну реєстрацію припинення іпотеки нерухомого майна позивача, яке було предметом іпотеки.
Листом від 22.09.2015 № 01-10/4927 (т. 1 а.с. 98-106) Уповноваженою особою гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації відповідача-1 Пантіною Л.О. повідомлено позивача про нікчемність правочинів по погашенню заборгованості за кредитним договором, договору про розірвання кредитного договору від 27.05.2015 р. в порядку ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
27.04.2020 між відповідачами ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" укладено договір № 81 від 27.04.2020 р., яким, зокрема, відступлено відповідачем 1 відповідачу 2 права вимоги за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 19.05.2011 р. № 445 (т.1 а.с. 81).
Також 27.04.2020 між відповідачами укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 81/1, яким, зокрема, передбачено передачу відповідачем-1 відповідачу-2 майнових прав за іпотечним договором від 28.10.2013 р. (т.1 а.с. 32-40).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1. ст. 14 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Так, статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Щодо заявлених вимог позивача про визнання недійсними укладених між відповідачами договору відступлення права вимоги за кредитним договором та договору купівлі-продажу майнових прав № 81/1 суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Об'єктами цивільних прав, згідно зі статтею 177 ЦК України, є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
За приписами ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Оскільки майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами, тому майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, в результаті реалізації особою наявного у неї майнового права (у тому числі, права вимоги) така особа набуває правомочності власника отриманого майна (у тому числі, грошових коштів).
Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги; купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва.
Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3ст. 656 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд не приймає до уваги доводи позивача про наявність підстав визнання оскаржуваних договорів недійсними як наслідок припинених зобов'язань по кредитному договору у зв'язку із його розірванням сторонами з огляду на таке.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
За статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.
Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах:
від 16.05.2018 р. у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18),
від 04.07.2018 р. у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18),
від 05.12.2018 р. у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18),
від 27.02.2019 р. у справі № 826/8273/16(провадження № 11-775ас18),
від 04.06.2019 р. у справі № 916/3156/17(провадження № 12-304гс18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Суд враховує викладені у зазначених постановах Верховного Суду висновки, та зазначає що Фонд виконуючи спеціальні функції покладені на нього законом ухвалює обов'язкові рішення у приватноправових відносинах з третіми особами.
Згідно зі статтею 14 Господарського кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В матеріалах справи відсутні відомості щодо звернення до суду у встановленому законодавством порядку позичальником ТОВ "Край-2", як стороною кредитного договору та договору про його розірвання, щодо визнання кредитного договору припиненим, у зв'язку із результатами перевірки, здійсненої відповідачем-2 відповідно до статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо договору про розірвання кредитного договору та правочинів щодо погашення кредиту.
За таких обставин зазначені твердження позивача судом до уваги не приймаються та не можуть бути задоволені в межах заявлених вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 512 ЦКУ кредитора не може бути замінено, якщо це встановлено договором або законом.
Кредитним договором, передача права вимоги за яким оскаржується не встановлено заборони заміни кредитора.
Отже враховуючи зазначене та результати перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо договору про розірвання кредитного договору та правочинів щодо погашення кредиту, а також за відсутності судового рішення про визнання такого договору дійсним та/або рішення про визнання кредитного договору припиненим, твердження позивача про наявність підстав визнання оскаржуваних договорів недійсними внаслідок припинених зобов'язань по кредитному договору у зв'язку із його розірванням сторонами судом до уваги не приймаються не можуть бути задоволені в межах заявлених вимог.
Також за зазначених вище обставин, судом відхиляються доводи позивача на наявність підстав визнання іпотеки припиненою з огляду на наступне.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
Зазначені норма кореспондуються з умовами договору іпотеки.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Отже, суд погоджується з доводами відповідачів та третьої особи-2, що оскільки кредитні зобов'язання боржником ТОВ "Край-2" не виконано належним чином, та договір не припинено внаслідок його виконання, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський міський молочний завод №1" щодо визнання іпотеки припиненою не можуть бути задоволені.
За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проте, позивачем не доведено наявність підстав, визначених ст. ст. 203, 215 ЦК України, із якими закон пов'язує можливість визнання правочину недійсним, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський міський молочний завод №1" недоведеними, необґрунтованими та спростованими відповідачами належним чином у встановленому законом порядку, відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський міський молочний завод №1" не грунтуються на законі та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 74, 76-80, 129, ч. 9 ст. 145, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський міський молочний завод №1" до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" про визнання договорів недійсними та визнання припиненою іпотеки.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22.06.2020 р. № 910/8654/20.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 07.12.2020 р.
Суддя Н.І. Зеленіна