61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
08.12.2020 Справа № 905/1470/20
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Хліб" (код ЄДРПОУ 00376107; адреса: Донецька область, м. Слов'янськ, пров. Богомольця, 68),
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Колесник Юлії Валентинівни (ІПН НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ),
про: стягнення заборгованості в сумі 22152,20 грн.,-
суддя Величко Н.В.
без виклику сторін, -
Приватне акціонерне товариство "Хліб" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Колесник Юлії Валентинівни заборгованості у розмірі 22152,20, з яких: сума боргу за договором №15/05 від 15.05.2018 в розмірі 19222,02 грн., інфляційні в розмірі 1945,08 грн., 3% річних в розмірі 985,10 грн., крім того, судовий збір в розмірі 2102,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача своїх зобов'язань з плати витрат за комунальні послуги згідно договору №15/05 від 15.05.2018 у торгівельному павільйоні, що знаходиться за адресою м. Слов'янськ, вул. Торська, 55а., за період з 10.10.2018 по 24.06.2020.
Нормативно вимоги обґрунтовано положеннями ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526,625 Цивільного кодексу України.
На підтвердження позовних вимог надано такі документи: договір №15/05 від 15.05.2018, акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії), претензія №136 від 18.12.2019, акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2018 з доказами надсилання з описом вкладення від 21.10.2019, лист ФОП Котенко від 11.03.2020, рахунки-фактури та прибуткові касові ордери, копії яких долучено до матеріалів справи.
Ухвалою від 08.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/1470/20; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відповідачу встановлено строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позов; запропоновано позивачу у строк до п'яти днів з дня отримання відзиву надати суду відповідь на відзив (за наявності).
Така ухвала отримана позивачем та відповідачем - 15.09.2020, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
Дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, яке призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Суд враховує, що згідно Указу Президента України від 13.03.2020 № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин.
Станом на 09.12.2020 дію карантину не скасовано.
Суд виходить з того, що право учасників справи на справедливий суд не може бути обмеженим. Між правом особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов'язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.
Разом з тим, Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 18.06.2020 № 731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" перебіг процесуальних строків не ставить у залежність від скасування карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пунктом 10 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено розумність строків розгляду справи судом.
Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відзив на позовну заяву відповідачем не подано, про причини суд не повідомлено.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також принцип розумності тривалості судового провадження, суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для підготовки та подання відзиву на позовну заяву та всіх можливих доказів на підтвердження аргументів через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, але відповідач таким правом не скористався, про причини не повідомив, тому суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Матеріали справи свідчать, що 15.05.2018 між Приватним акціонерним товариством "Хліб" (далі - позивач, сторона 1) та Фізичною особою-підприємцем Колесник Юлією Валентинівною (далі - відповідач, сторона 2) укладено договір №15/05, (далі - договір) за умовами якого відшкодовує (оплачує) стороні 1 витрати по оплаті комунальних послуг в торговому павільйоні за адресою м. Слов'янськ, вул. Торська, 55а. (п.1.1 договору)
Відповідно до п.2.1. договору сторона 1 зобов'язується надавати рахунки на відшкодування витрат; приймати оплату від сторони 2, в разі виникнення аварійних ситуацій, сповіщати про це сторону 2.
Згідно п. 2.2 договору на сторону 2 покладено обов'язок відшкодовувати (оплачувати) стороні 1 витрати в повному обсязі, в разі припинення (розірвання) договору оренди сповістити сторону 1 про це за два тижні, оплачувати виставлені рахунки протягом 10 днів.
За умовами п.3.1 договору №15/05 від 15.05.2018, сторона 2 здійснює відшкодування (оплату) стороні 1 на підставі виставлених рахунків на розрахунковий рахунок або готівкою в касу стороні 1.
За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань сторони несуть відповідальність відповідно до закону та договору. Така відповідальність не настає, якщо правопорушення стало наслідком дії обставин непереборної сили, тобто збігом обставин або подією, що виключають будь-яку можливість вольової дії будь-якої із сторін. (п. 4.1 договору).
Строк дії договору встановлено з моменту підписання до закінчення договору оренди сторони 2 (п.5.1 договору №15/05 від 15.05.2018).
Вказаний договір підписаний сторонами без зауважень.
На виконання умов цього договору позивачем складались та надавались відповідачу відповідні рахунки-фактури (а.с.31-35) за період з травня по вересень 2018 на оплату вартості отриманих комунальних послуг на загальну суму 36067,72 грн.
Так, відповідач мав сплатити позивачу згідно рахунку - фактури №105 від 31.05.2018 - 4785,84 грн., рахунку-фактури №123 від 30.06.2018 - 12059,86 грн., рахунку-фактури №141 від 31.07.2018 - 9180,29 грн., рахунку-фактури №160 від 31.08.2018 - 7707,95 грн., рахунку-фактури №178 від 30.09.2018 - 2333,78 грн.
Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, Фізичною особою-підприємцем Колесник Ю.В. здійснено оплату за договором №15/05 від 15.05.2018 на загальну суму 16845,70 грн., з яких за прибутковим касовим ордером №5826 від 11.07.2018 на суму 4785,84 грн., прибутковим касовим ордером №7606 від 13.08.2018 на суму 5300,00 грн., прибутковим касовим ордером №7831 від 17.08.2018 на суму 6759,86 грн. (а.с.36-38)
Тобто заборгованість відповідача перед позивачем склала 19222,02 грн.
Матеріали справи містять претензію позивача, адресовану відповідачу, про сплату боргу №136 від 18.10.2019 та проект акту звірки розрахунків від 04.10.2019 станом на 31.12.2018, які надсилались на адресу Фізичної особи-підприємцю Колесник Ю.В. ( АДРЕСА_1 ) рекомендованим листом з описом вкладення 21.10.2019 (а.с.17) але залишились без відповіді та задоволення.
Такі обставини зумовили звернення до суду з цим позовом, а саме: про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 19222,02 грн., інфляції в розмірі 1945,08 грн., 3% річних в розмірі 985,10 грн., нараховані за період з 10.10.2018 по 24.06.2020.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором №15/05 від 15.05.2018 та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційної індексації.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні правовідносини регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
В контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №15/05 від 15.05.2018 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на умови договору та наведені приписи законодавства, відповідач мав виконати зобов'язання перед позивачем з відшкодування комунальних витрат протягом 10 днів з моменту отримання рахунку.
Як свідчать матеріали справи, зобов'язання за договором мали бути виконані відповідачем наступним чином:
за рахунком - фактурою №105 від 31.05.2018 на суму 4785,84 грн. (згідно відмітки отримано 04.06.2018) - до 14.06.2018 включно;
за рахунком - фактурою №123 від 30.06.2018 на суму 12059,86 грн. (згідно відмітки отримано 04.07.2018) - до 16.07.2018 включно;
за рахунком - фактурою №141 від 31.07.2018 на суму 9180,29 грн. (згідно відмітки отримано 04.08.2018) - до 14.08.2018 включно;
за рахунком - фактурою №160 від 31.08.2018 на суму 7707,95 грн. (згідно відмітки отримано 04.09.2018) - до 14.09.2018 включно;
за рахунком - фактурою №178 від 30.09.2018 на суму 2333,78 грн. (згідно відмітки отримано 01.10.2018) - до 11.10.2018 включно.
Між тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було здійснено часткову сплату в розмірі 16845,70 грн. (за прибутковим касовим ордером № 5826 від 11.07.2018 - 4785,84 грн., за прибутковим касовим ордером № 7606 від 13.08.2018 - 5300,00 грн., за прибутковим касовим ордером № 7831 від 17.08.2018 - 6759,86 грн.) та без зазначення періоду, за який здійснюється оплата.
Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Таким чином, відповідачем фактично оплачено відшкодування комунальних витрат за рахунком - фактурою №105 від 31.05.2018 та рахунком - фактурою №123 від 30.06.2018. Інші рахунки - фактури відповідачем не оплачені, доказів протилежного не подано.
Отже, матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано у розумінні ст.ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України наявності заборгованості перед позивачем з відшкодування витрат по оплаті комунальних послуг в загальному розмірі 19222,02 грн. (у тому числі: за рахунком - фактурою №141 від 31.07.2018 на суму 9180,29 грн., за рахунком - фактурою №160 від 31.08.2018 на суму 7707,95 грн., за рахунком - фактурою №178 від 30.09.2018 на суму 2333,78 грн.)
Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 19222,02 грн.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача інфляційних збитків в розмірі 1945,08 грн., 3% річних в розмірі 985,10 грн., суд зазначає наступне
За змістом ч. 1ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що граничний термін сплати за кожним рахунком - фактурою різний, договором передбачений строк розрахунків протягом 10 календарних днів, а отже слід нараховувати як 3% річних так і інфляційні за кожним таким рахунком-фактурою - окремо.
Натомість, позивачем здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних на загальну суму боргу 19222,22 грн. за період з 10.10.2018 по 24.06.2020, що є необгрунтованим.
Суд зазначає, що за рахунком - фактурою №178 від 30.09.2018 на суму 2333,78 грн. граничний строк оплати відповідача тривав до 11.10.2018 включно, тому за вказаним рахунком-фактурою у позивача виникло право вимоги лише з 12.10.2018. Отже, позивачем не доведено, що відповідач 10.10.2018 мав перед ним заборгованість саме у розмірі 19222,02 грн., тому не доведено базу для розрахунку.
За підрахунком суду, здійсненим за допомогою калькулятору штрафів програмного комплексу "Ліга: Закон", до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у загальному розмірі 984,71 грн., з яких:
за рахунком - фактурою №141 від 31.07.2018 на суму 9180,29 грн. за період з 10.10.2018 по 24.06.2020- 470,47 грн.;
за рахунком - фактурою №160 від 31.08.2018 на суму 7707,95 грн. за період з 10.10.2018 по 24.06.2020 - 395,02 грн.;
за рахунком - фактурою №178 від 30.09.2018 на суму 2333,78 грн. за період з 12.10.2018 по 24.06.2020 - 119,22 грн.;
Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць (наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18).
За підрахунком суду, здійсненим за допомогою калькулятору штрафів програмного комплексу "Ліга: закон", з урахуванням встановлених судом обставин та визначеного позивачем кінцевого періоду для розрахунку, інфляційні складають 1902,10 грн., з яких:
за рахунком - фактурою №141 від 31.07.2018 на суму 9180,29 грн. за період жовтень 2018 - травень 2020 року становить 928,95 грн. (сукупний індекс інфляції 1,101);
за рахунком - фактурою № 160 від 31.08.2018 на суму 7707,95 грн. за період жовтень 2018 - травень 2020 року становить 779,96 грн. (сукупний індекс інфляції 1,101);
за рахунком - фактурою № 178 від 30.09.2018 на суму 2333,78 грн. за період листопад 2018 - травень 2020 року становить 193,19 грн. (сукупний індекс інфляції 1,083).
Згідно з ст.ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, за відсутності доказів повної сплати відповідачем свого боргу, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колесник Юлії Валентинівни (ІПН НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Хліб" (код ЄДРПОУ 00376107; адреса: Донецька область, м. Слов'янськ, пров. Богомольця, 68) 19222,02 грн. - основного боргу, 3% річних - 984,71 грн., інфляційні втрати - 1902,10 грн., а також відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 2097,88 грн.
В іншій частині вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.
Повний текст рішення підписано 08.12.2020
Суддя Н.В. Величко