11.11.2020 Справа № 904/5151/20
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65, зал №511
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)
суддів: Широбокова Л.П., Чус О.В.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
за участю представників:
від позивача: Сірооченко А.В., довіреність №18/09 від 18.09.2020, адвокат
від відповідача: Гурський В.С., ордер серії АЕ №1041119 від 26.10.2020, адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2020 у справі №904/5151/20 (суддя Юзіков С.Г.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз" про забезпечення позову у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10", м.Дніпро
про стягнення 9774586,42 грн.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2020 у справі №904/5151/20 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз" про забезпечення позову у справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, позивач (ТОВ "Агрофірма Санрайз") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2020 у справі №904/5151/20 скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Підставою для скасування судового рішення позивач вказує порушення судом норм процесуального права. За твердженням позивача, порушуючи принцип диспозитивності, суд проігнорував та не розглянув клопотання, що містилося в заяві про забезпечення позову, про її розгляд за участі представника, для надання пояснень та додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням, у разі їх виникнення. При цьому, судом розглянуті заперечення відповідача на заяву про забезпечення позову, які подані, як вважає апелянт, з порушенням норм Господарського процесуального кодексу України.
Позивач вказує, що суд, зазначаючи, в оскаржуваній ухвалі, що обставини, на які посилається заявник в своїй заяві є лише припущеннями позивача, в порушення п. 3 ч. 1 ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, не наводить мотивів і доказів, з огляду на які дійшов доданого висновку. Судом не взято до уваги докази подані до заяви, а саме відомості з ЄДРПОУ щодо фізичних осіб підприємців, які працювали з відповідачем за вказаною в заяві про забезпечення позову схемою та були ліквідовані.
Позивач також вказує, що в порушення вимог ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а також практику Європейського суду з прав людини.
Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу
Відповідач (ТОВ "Хлібозавод №10") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами позивача про невідповідність заперечень відповідача на заяву про забезпечення позову статті 167 Господарського процесуального кодексу України. Дана стаття, вказує відповідач, визначає форму і зміст для заперечень поданих на відповідь на відзив і не стосується заперечень поданих на заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідач вказує, що позивачем не було наведено виняткових обставин для розгляду справи за участі сторін.
Відповідач вважає, що суд, вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, дотримався розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.
Відповідач звертає увагу на те, що позивач не навів жодного доказу, який підтверджував би реальну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, а обґрунтував свою заяву виключно припущеннями, у зв'язку з чим судом було вірно встановлено відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді: Подобєд І.М., суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В. від 12.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2020 у справі №904/5151/20; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 11.11.2020 о 11:30 год.
За розпорядженнями керівника апарату суду від 11.11.2020, у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Орєшкіної Е.В. - члена колегії, відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/5151/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Широбокова Л.П., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2020 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2020 у справі №904/5151/20 до свого провадження.
В судовому засіданні 11.11.2020 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а представник відповідача заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві.
За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 11.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини
У вересні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10" про стягнення 3 300 000,00 грн. - основного боргу, 6006000,00 грн. - штрафної неустойки, 49364,00 грн. - 3% річних, 366254,81 грн. - пені, 52967,61 грн. - індексу інфляції, 146618,80 грн. - судового збору, 30000,00 грн. - витрат на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги №ФП/1 від 29.01.2015 і договором про надання поворотної фінансової допомоги №АС/2015-15 від 18.11.2015 в частині повернення коштів за договорами.
Одночасно з поданням позовної заяви позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №10" та знаходяться у будь-яких банках чи інших фінансових установах, касі підприємства чи у третіх осіб на території України, в межах суми позову у розмірі - 9 774 586,42 грн.
За твердженням позивача в заяві, відповідач, виробляючи хлібобулочні вироби надає їх під реалізацію фізичним особам підприємцям, що пов'язані з ТОВ "Хлібозавод №10" та є повністю підконтрольними ТОВ "Хлібозавод №10". Вказані фізичні особи підприємці, безоплатно отримавши хлібобулочну продукцію від ТОВ "Хлібозавод №10", в свою чергу реалізують її кінцевому покупцю, отримуючи грошові кошти готівкою в значних розмірах. При цьому, приватні підприємці отримуючи від відповідача хлібобулочні вироби не сплачують за них грошові кошти, умисно збільшують кредиторську заборгованість відповідача з метою несплати іншої, наявної грошової заборгованості ТОВ "Хлібозавод №10" перед контрагентами, та зокрема ТОВ "Агрофірма Санрайз", ухиляючись таким чином від виконання господарських та цивільно-правових зобов'язань перед іншими суб'єктами господарської діяльності, які не пов'язані з відповідачем. Таким чином, позивач вважає, що не вжиття заходів забезпечення позову, істотно ускладнить чи навіть унеможливить виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, оскільки відповідач матиме можливість розпоряджатися спірними грошовими коштами та розтратити їх з метою неповернення їх позивачу та ухилення від виконання рішення суду у справі.
Позивач також просив розглянути заяву за участю свого представника для надання пояснень та додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
22.09.2020 до Господарського суду Дніпропетровської області в матеріали справи №904/5151/20 надійшли заперечення ТОВ "Хлібзавод №10" проти забезпечення позову. В цих запереченнях відповідач висловив свою думку щодо відсутності підстав для забезпечення позову в розумінні положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України. При цьому відповідач звертав увагу суду на те, що в заяві про забезпечення позову позивач не вказав обставини, які б могли свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання або слугувати підставою для висновку про неможливість чи істотне ускладнення в майбутньому виконання судового рішення. Тому відповідач вважає, що заява позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову. З огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову, відповідач вважає заяву про забезпечення позову необґрунтованою та просить суд відмовити в її задоволенні. Крім того, відповідач посилався на неприпустимість блокування діяльності свого підприємства, яке відноситься до підприємств критично важливої інфраструктури, оскільки основним видом діяльності є виробництво хліба та хлібобулочних виробів, якими забезпечуються мешканці Дніпропетровської області та значна кількість комунальних установ та закладів освіти Дніпропетровської області. Зазначив, що накладення арешту на рахунок відповідача, про який йдеться в заяві про забезпечення позову, неминуче призведе до негативних наслідків - скорочення обсягів виробництва, як наслідок до скорочення штату працівників, а відповідачем будуть понесені певні репутаційні збитки. До того ж, відповідач послався на те, що у позивача відсутні правові підстави звертатись до суду з позовною заявою про стягнення боргу з ТОВ "Хлібзавод №10", а також заявою про забезпечення позову, оскільки строк виконання зобов'язань не настав, а відтак ТОВ "Хліюбзавод №10" є неналежним відповідачем.
Господарський суд Дніпропетровської області в своїй ухвалі від 23.09.2020 дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача гуртуються лише на припущеннях, отже не є достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки не підтверджують можливе ускладнення виконання рішення суду або його невиконання, у випадку задоволення позову судом.
Крім того суд взяв до уваги, що відповідач виробляє хлібобулочну продукцію для значної кількості споживачів Дніпропетровської області й передчасний арешт коштів підприємства може негативно вплинути на забезпечення споживачів хлібобулочною проукцією.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції
Відповідно до положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Поняття засобів забезпечення позову визначається як застосування судом процесуальних засобів тимчасового характеру, які гарантують можливість реалізації позовних вимог або сприяють збереженню існуючого положення між сторонами до винесення судового акту.
Пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може забезпечуватись, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, адекватності засобу забезпечення позову і реальності загрози утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.
За вимогами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Зі змісту заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом апеляційної інстанції встановлено, що через те, що відповідач здійснює реалізацію хлібобулочної продукції через пов'язаних з ним договірними зобов'язаннями фізичних осіб-підприємців, які у свою чергу не повертають відповідачеві набуті від продажу такої продукції грошові кошти, слід накласти арешт саме на грошові кошти, що належать відповідачу та знаходяться у будь-яких банках чи інших фінансових установах, касі підприємства чи у третіх осіб на території України, в межах суми позову. В заяві позивачем наведено перелік фізичних осіб-підприємців, які не розрахувались з кредитором - ТОВ "Хлібзавод №10" та не повернули йому грошові кошти за отриману продукцію після її реалізації. А в якості доказів до заяви додані копії витягів з ЄДРПОУ щодо таких фізичних осіб-підприємців.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені жодними доказами. Заява не містить посилань на те, які докази вказують на наявність обставин, з якими пов'язується застосування цього заходу до забезпечення позову, та в чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Так арешт коштів на безпосередньо на банківських рахунках та в касі підприємства відповідача не забезпечить повернення коштів третіми особам - фізичними особами-підприємцями, які є контрагентами відповідача. А для накладення арешту на грошові кошти третіх осіб, у яких можуть бути належні відповідачеві кошти, необхідно навести суду конкретні факти та надати докази, які підтверджують такі обставини.
Колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції, що передчасне накладення арешту на грошові кошти відповідача призведе до блокування господарської діяльності підприємства, може спричинити скорочення обсягів виробництва та скорочення штату працівників.
Позивач вважає, що в свою чергу суд не навів, якими доказами підтверджується факт того, що відповідач є виробником хлібобулочної продукції для значної кількості споживачів Дніпропетровської області, а отже, арешт рахунків підприємства може негативно вплинути на забезпечення споживачів.
Суд апеляційної інстанції вважає такі твердження позивача безпідставними, враховуючи те, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом діяльності відповідача є 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання. Підприємство має в інтернеті свій сайт http://hleb10.com/, на якому в загальному доступі наведена інформація про ТОВ "Хлібозавод №10" і його продукцію.
До того ж, продукція ТОВ "Хлібозавод №10" є досить відомою і поширеною на території Дніпропетровської області.
Вказані обставини є загальновідомими і відповідно до частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.
Крім того, позивач в заяві про забезпечення позову сам стверджує про вироблення відповідачем хлібобулочної продукції.
За змістом частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Не є підставами для скасування оскарженої у цій справі ухвали суду і посилання позивача на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, які як вказує позивач, виявились в тому, що відповідачем подані заперечення на заяву про забезпечення позову в досить короткий проміжок часу (заява надійшла до суду 21.09.2020, а розглянута 23.09.20200); заперечення не відповідають частині першій статті 167 Господарського процесуального кодексу України; судом не розглянуто клопотання позивача про розгляд заяви за участі представника для надання пояснень і додаткових доказів.
Колегія суддів відхиляє наведені доводи позивача, виходячи з наступного.
За поясненнями відповідача він щоденно відстежує інформацію відносно судових проваджень щодо підприємства, розміщену на веб-сайті Судова влада України. Суд погоджується з такими поясненнями, оскільки на сайті дійсно є можливість відстежити таку інформацію. Кожен суд має свій сайт, на якому в розділі "Громадянам" здійснюється пошук інформації за наступними пунктами: список судових справ, призначених до розгляду, список автоматично розподілених судових справ, інформація щодо стадій розгляду судових справ.
За частиною першою статті 167 Господарського процесуального кодексу України у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
З частини другої статті 161 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву - є заявами по суті справи.
Заперечення відповідача не відноситься до заяв по суті справи, оскільки стосувались заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, яка є заявою з процесуальних питань.
Подання заперечень з процесуальних питань регулюються статтею 169 Господарського процесуального кодексу України.
Отже твердження позивача про невідповідність заперечень відповідача статті 167 Господарського процесуального кодексу України є помилковими і безпідставними.
Згідно частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити поміж іншого: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3); захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4); інші відомості, потрібні для забезпечення позову (пункт 7).
Законом не обмежено право заявника викласти в заяві всі пояснення в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову і надати всі необхідні докази. Як вбачається зі змісту поданої заяви позивача про забезпечення позову, в ній не зазначено про наявність інших доказів, які неможливо надати разом із заявою. При цьому, заявник повинен враховувати, що частиною першою статті 140 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням (частина третя статті 140 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною четвертою статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Зміст наведених норм не зобов'язує суд здійснювати розгляд заяви про забезпечення позову з викликом сторін. Призначення судом засідання з викликом сторін здійснюється на власний розсуд судом лише за умови коли недостатньо наданих пояснень і доказів.
Тому колегія суддів відхиляє аргументи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства у зв'язку з не викликом сторін для надання пояснень по обставинах, які стосуються застосування заходів забезпечення позову, в судовому засіданні.
Щодо аргументу позивача про не врахування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах №910/1040/18 від 16.08.2018, №908/1288/19 від 25.11.2019, №921/629/19 від 15.01.2019, №915/870/18 і №911/527/19, то колегія суддів відхиляє ці доводи апелянта, оскільки в зазначених справах мова йде про інші правовідносини, які за своїм характером є іншими від обставин даної справи і не можуть бути застосовані до даних правовідносин.
Щодо необхідності посилання на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), то обґрунтування судового рішення нормами ЄСПЛ не є обов'язковим, отже відсутність в ухвалі посилань на практику Європейського суду не свідчить про порушення судом норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, не встановивши в ухвалі суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. Тому апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 2102,00 грн. на оплату судового збору, понесені позивачем у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника (апелянта) у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз" - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2020 у справі №904/5151/20 - залишити без змін.
Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Санрайз".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повна постанова складена 10.12.2020.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя Л.П. Широбокова
Суддя О.В. Чус