проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"07" грудня 2020 р. Справа № 917/2118/19
Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Гетьман Р.А.
при секретарі Пархоменко О.В.
за участю:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ - адвоката Литвин П.В. (вх. №2737П/1-18)
на рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 року у справі №917/2118/19, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Безрук Т.М.), повний текст якого складено 18.09.2020 року
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні", м. Горішні Плавні
про стягнення 4 053 904,01 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 року у справі №917/2118/19 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 669449грн. 00 коп. пені, 249956грн. 50 коп. - 3% річних, 720150грн. 70 коп. інфляційних, 34635грн. 04 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору; в іншій частині - у позові відмовлено.
Представник Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - адвокат Литвин П.В. з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 року у справі №917/2118/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 414 347,81 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 2 414 347,81 грн., які складаються з 330 941,49 грн. пені, 713 147,39 грн. 3% річних та 1 370 258,93 грн. інфляційних втрат.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує таке.
Місцевий господарський суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суми коштів, перерахованих відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №256 та №217.
Посилається на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №902/517/18 від 21.11.2019 року, від 21.02.2018 року у справі №910/16072/16, від 12.06.2018 року у справі №922/1010/16, від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18.
Використання спецрахунків не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов'язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами, не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов'язків з оплати за спожитий газ, не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.
Висновок місцевого господарського суду про те, що погашення заборгованості у порядку, визначеному Порядком №256 змінює порядок та строки розрахунків є необґрунтованим, безпідставним та таким, що протирічить приписам самого Порядку №256 та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові у справі №916/2286/18, у справі №925/74/19.
Часткове задоволення позовних вимог з посиланням місцевого господарського суду на Порядок №217, Порядок №256 як нормативно - правову підставу неможливості виконання зобов'язання відповідачем з оплати природного газу позивачу за договором постачання природного газу, є необґрунтованим.
У господарського суду першої інстанції не було правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 203 ЦК України, не з'ясувавши всіх обставин, з'ясування яких передбачене цією нормою.
Місцевим господарським судом не було враховано інтересів позивача, не було з'ясовано чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, не було оцінено розміру таких збитків, нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконанням за договором купівлі - продажу природного газу.
Щодо повноважень апелянта діяти від імені Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", апелянтом до апеляційної скарги додано в копіях: довіреність на представництво Литвин П.В. діяти від імені Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 26.04.2019 року №14-166 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 17.06.2010 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.12.2020 року.
Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами.
Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 року, для розгляду даної справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 року апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - адвоката Литвин П.В. на рішення господарського суду Полтаіської області від 17.09.2020 року у справі №917/2118/19 залишено без руху; останнього зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
09.11.2020 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№10846), з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яку долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - адвоката Литвин П.В. на рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 року у справі; відповідачу встановлено строк до 30.11.2020 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "07" грудня 2020 р.; явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
27.11.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11724), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що предметом діяльності підприємства відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, значною часткою споживачів підприємства відповідача є населення та бюджетні установи і організації; вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду; при цьому, враховується фінансовий стан відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалася в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни.
В судове засідання 07.12.2020 року представник позивача не з'явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 10.11.2020 року позивачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 23.11.2020 року №6102253682280, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 10.11.2020 року - 16.11.2020 року.
В судове засідання 07.12.2020 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 10.11.2020 року відповідачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 23.11.2020 року №6102253682271, згідно з яким відповідач отримав копію ухвали від 10.11.2020 року - 16.11.2020 року.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції, Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвалу суду від 10.11.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
06.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке надалі змінило назву на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та Комунальним виробничим підприємством "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" (відповідачем) було укладено договір постачання природного газу № 8311/1718-ТЕ-24, за умовами якого позивач, як постачальник, зобов'язався поставити споживачеві (відповідачу) у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався прийняти і оплатити цей газ на умовах цього договору (п.1.1. договору).
В Додаткових угодах № 2 від 06.04.2018 року та № 1 від 06.04.2018 року до договору сторони встановлювали обсяг природного газу, що постачається.
У п. 1.2 договору сторони погодили, що природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01. 2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
За змістом п. 6.3 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширюється дія статті 19і Закону України "Про теплопостачання"; в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором: оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
У Додатковій угоді № 1 від 11.01.2018 року до договору, сторони внесли такі зміни до договору: виклали абзац третій пункту 6.1 розділу 6 “Порядок та умови проведення розрахунків” в наступній редакції: “Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів/ розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.”; виклали п. 8.2 та п. 8.3 розділу 8 “Відповідальність сторін” договору в наступній редакції: “ 8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256.”
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих(оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Крім того, виклали п.п. 4 п. 11.3 розділу 11 “Інші умови” договору в наступній редакції: будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу за період жовтень 2017 року - вересень 2018 року природний газ на загальну суму 115 880 241,36 грн.
Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 року на суму 7428656,26 грн., від 30.11.2017 року на суму 15371745,06 грн., від 31.12.2017 року на суму 15853204,58 грн., від 31.01.2018 року на суму 22274125,76 грн., від 28.02.2018 року на суму 19887341,39 грн., від 31.03.2018 року на суму 21136799,58 грн., від 30.04.2018 року на суму 4707948,85 грн., від 31.05.2018 року на суму 3153851,95 грн., від 30.06.2018 року на суму 2163819,12 грн., від 31.08.2018 року на суму 1518858,47грн., від 30.09.2018 року на суму 2383890,34 грн.
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати природного газу виконував з простроченням платежів.
Вказане підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку сальдо по підприємству та випискою по операціях з 01.10.2017 року - 28.02.2019 року розрахунком позивача.
Згідно з п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем згідно п. 6.1 договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до п. 10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Позивач посилається на те, що відповідач порушив строки оплати, встановлені п. 6.1 договору.
Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача 4053904,01 грн. за договором постачання природного газу № 8311/1718-ТЕ-24 від 06.09.2017 року , у тому числі: 1000390,49 грн. - пені, 963103,89 грн. - 3% річних, 2090409,63 грн. - інфляційних втрат.
17.09.2020 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Як встановлено господарським судом першої інстанції, на виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача за період жовтень 2017 року - вересень 2018 року природний газ на загальну суму 115 880 241,36 грн.
Відповідач посилається на те, що частина заборгованості за природний газ проводилась відповідачем у відповідності до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256. Крім того, частина вартості природного газу погашалася згідно постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими нормативами перерахування коштів, а тому у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем.
Також, у період, коли був відсутній норматив перерахування коштів, відповідачем на користь позивача за спірним договором самостійно власними коштами сплачувались кошти за природний газ за відповідним договором.
Позивач у розрахунку заборгованості вказує на те, що відповідач сплатив 115 880 241,36 грн. протягом 30.11.2017 року - 22.03.2019 року.
З виписки з операцій за договором № 8311/1718-ТЕ-24 від 06.09.2016 року слідує, що погашення заборгованості за договором відбувалось наступним чином: коштами, перерахованими позивачу у відповідності до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256; коштами, які перераховувались на користь позивача виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання відповідно до п. 6.3 договору та Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року та власними коштами відповідача.
У п. 1.2 договору сторони погодили, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
В наявних в матеріалах справи актах приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 року, від 30.11.2017 року, від 31.12.2017 року, від 31.01.2018 року, від 28.02.2018 року, від 31.03.2018 року, від 30.04.2018 року, від 31.05.2018 року, від 30.06.2018 року, від 31.08.2018 року, від 30.09.2018 року вказано, що природний газ передається виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За приписами ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного Кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256), в якому зазначено на таке: Порядок визначає відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема, на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-,водопостачання і водовідведення.
Зі змісту Порядку №256 слідує, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу та його транспортування.
Положеннями Порядку №256 визначено, що усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.
З наданої позивачем виписки з операцій за договором № 8311/1718-ТЕ-24 від 06.09.2016 року та реєстру оплати, у відповідності до Порядку № 256, було перераховано позивачу 02.03.2018 року - 1383186,04 грн., 27.03.2018 року - 880366,70 грн., 26.04.2018 року - 8784458,75 грн., 29.05.2018 року - 4671078,14 грн., 25.07.2018 року - 276877,59 грн., 25.07.2018 року - 969543,96 грн., 28.08.2018 року - 1171294,60 грн., 27.09.2018 року - 502092,73 грн., 21.12.2018 року - 2000934,86 грн., 22.02.2019 року - 2926274,69 грн.
У призначенні платежу вказано: "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256".
Загальна сума коштів, сплачених позивачу згідно з Порядком №256 становить 23566108,06 грн.
Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, вкладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 917/530/19, де, між іншим, зазначено на те, що запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів. Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі №924/296/18 та у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі № 922/3223/18, де вказано на те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Отже, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регуляторного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
Таким чином, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить і Порядок №256.
А тому, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на вартість природного газу, яка була сплачена позивачу згідно з Порядком №256.
Окрім того, згідно наданої позивачем виписки з операцій за договором № 8311/1718-ТЕ-24 від 06.09.2016 року, у період 30.11.2017 року - 22.02.2019 року оплата за природний газ здійснювалася позивачу шляхом розподілу коштів на виконання постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року.
За змістом п. 6.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця коштів згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві.
Частиною шостою ст.11 Закону України “Про ринок природного газу” (в редакції від 09.04.2015 року - станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.
Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов'язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами.
Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року затверджений "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (в редакції на час існування спірних правовідносин; далі - Порядок №217), яким визначено механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - спеціальні рахунки).
Дія цього Порядку не поширюється на розрахунки, які здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2020 року № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” та інших нормативно-правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.
У відповідності до пункту 3 Порядку №217 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов'язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "релігійні організації"", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).
Згідно п. 7 Порядку №217, теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
У відповідності до пункту 8 Порядку №217 усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.
Згідно з п. 9 Порядку №217 уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.
У відповідності до пункту 12 Порядку №217, Національна комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 Порядку, щомісяця: розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів: на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації; на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками); на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи);на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями; затверджує реєстр нормативів; доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи; розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті.
На підставі положень п. 13 Порядку №217, уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня; до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку.
Постановами НКРЕКП №1314 від 31.10.2017 року, № 1514 28.12.2017 року, № 109 від 30.01.2018 року, № 243 від 27.02.2018 року № 362 від 23.03.2018 року, № 395 від 14.06.2018 року, № 562 від 26.06.2018 року, № 797 від 31.07.2018 року, № 927 від 30.08.2018 року, № 1132 від 28.09.2018 року, № 1286 від 30.10.2018 року, № 1575 від 30.11.2018 року затверджено реєстр нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води від усіх категорій споживачів.
Згідно виписки з операцій за договором № 8311/1718-ТЕ-24 від 06.09.2016 року, у період 30.11.2017 року - 22.02.2019 року кошти з оплати отриманого відповідачем природного газу було перераховано постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року: “Розп. кошт. на вик. пост. Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року”.
А отже, враховуючи те що відповідачем кошти були перераховані постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у відповідності до положень Порядку №217, відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору № 3789/1617-ТЕ-24 від 05.09.2016 року, оскільки у даному випадку, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно затвердженого поставами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача.
Доказів, які свідчать про те, що перерахування коштів у вказаний період було здійснено з порушенням строків, встановлених Порядком №217, матеріали справи не містять.
А отже, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що строки виконання зобов'язання відповідачем за договором шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання не були порушені, у зв'язку з чим підстав для нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з порушенням п.6.1. договору, не має.
Також, місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 917/530/19, де, між іншим, вказано на те, що враховуючи, що відповідачем кошти були перераховані постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання у відповідності до вимог Порядку №217 від 18.06.2014 року, відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору № 3789/1617-ТЕ-24 від 05.09.2016 року.
У даному випадку, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим поставами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача.
А отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем строків оплати за надані послуги з транспортування природного газу має бути здійснено на суму боргу, яку відповідач сплатив власними коштами, з порушенням строків оплати, поза межами дії Порядку №256 та Порядку №217.
Таким чином, відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість, оплата якої була проведена згідно Порядку №256 та Порядку № 217.
Так, за зобов'язаннями жовтня 2017 року (крім боргу на суму 1375228,95 грн.), за зобов'язаннями листопада 2017 року - березня 2018 року (повністю), за зобов'язаннями квітня 2018 року (на суму 1091384,09 грн. сплаченої згідно Порядку № 256).
Згідно виписки з операцій за договором № 8311/1718-ТЕ-24 від 06.09.2016 року, відповідачем на користь позивача за період 27.12.2017 року - 09.01.2018 року самостійно було сплачено суму 1375228,95 грн. (зокрема, 27.12.2017 року - 356510,19 грн., 28.12.2017 року - 443258,25 грн., 29.12.2017 року - 400634,76 грн., 04.01.2018 року - 14620,87 грн., 05.01.2018 року - 105890,26 грн., 09.01.2018 року - 54374,62 грн.).
Вказані кошти згідно розрахунку позивача були направлені ним на погашення заборгованості за зобов'язаннями жовтня 2017 року.
Щодо заборгованості за природний газ, поставлений протягом травня, червня, серпня, вересня 2018 року, доказів оплати його згідно Порядку № 256 та Порядку № 217, матеріали справи не містять.
Місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні заяви відповідача щодо пропуску строку позовної давності, яка була надана господарському суду першої інстанції, оскільки в п. 10.3. договору встановлено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Отже, на дату звернення з позовом строк позовної давності по заявленим вимогам ще не сплинув та посилання відповідача на порушення позивачем ст. 232 ГК при нарахуванні пені за квітень 2018р. є необґрунтованими, оскільки пеня за цими зобов'язаннями була нарахована позивачем за період 26.05.2018 року - 25.11.2018 року, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. ст. 232 ГК України.
Таким чином, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 1338896,07 грн. пені (у тому числі: 32807,62 грн. пені за зобов'язаннями жовтня 2017 року за період 28.11.2017 року - 08.01.2018 року, 641271,43 грн. пені за зобов'язаннями квітня 2018р. за період 26.05.2018р. - 25.11.2018 року, 240608,66 грн. пені за зобов'язаннями травня 2018 року за період 27.06.2018 року - 25.12.2018 року, 166892,70 грн. пені за зобов'язаннями червня 2018 року за період 26.07.2018 року - 25.01.2019 року, 111417,63 грн. пені за зобов'язаннями серпня 2018 року за період 25.09.2018 року - 18.03.2019 року, 145898,03 грн. пені за зобов'язаннями вересня 2018 року за період 25.10.2018 року - 21.03.2019 року).
Також, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 249956,50 грн. - 3% річних (у тому числі: 3526,42 грн. - за зобов'язаннями жовтня 2017 року за період 28.11.2017 року - 08.01.2018 року, 86248,38 грн. - за зобов'язаннями квітня 2018 року за період 26.05.2018 року - 13.03.2019 року, 67827,94 грн. - за зобов'язаннями травня 2018 року за період 27.06.2018 року - 17.03.2019 року, 41863,71 грн. - за зобов'язаннями червня 2018 року за період 26.07.2018 року - 18.03.2019 року, 21846,59 грн. - за зобов'язаннями серпня 2018 року за період 25.09.2018 року - 18.03.2019 року, 28607,46 грн. - за зобов'язаннями вересня 2018 року за період 25.10.2018 року - 21.03.2019 року).
Крім того, господарський суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 720150,70 грн. - інфляційних втрат (у тому числі: 13752,29 грн. - за зобов'язаннями жовтня 2017 року за період 01.12.2017 року - 31.12.2017 року, 157232,69 грн. - за зобов'язаннями квітня 2018 року за період 01.06.2018 року - 28.02.2019 року, 213368,97 грн. - за зобов'язаннями травня 2018 року за період 01.07.2018 року - 28.02.2019 року, 162675,29 грн. - за зобов'язаннями червня 2018 року за період 01.08.2018 року - 28.02.2019 року, 83738,00 грн. - за зобов'язаннями серпня 2018 року за період 01.10.2018 року - 28.02.2019 року, 89383,46 грн. - за зобов'язаннями вересня 2018 року за період 01.11.2018 року - 28.02.2019 року).
Відповідач під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції просив зменшити пеню на 90%.
Так, в обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що вартість поставленого природного газу була оплачена повністю, відповідач не міг впливати на стан розрахунків, відповідач перебуває у скрутному фінансовому стані, в підтвердження чого надано звіти про фінансові результати за 2018 року, довідку про стан заборгованості населення за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання перед позивачем станом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року, на 01.01.2020 року.
За змістом ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
А тому, господарський суд першої інстанції, виходячи із матеріальних інтересів сторін, їх фінансового стану, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і суми заборгованості та ступеня вини відповідача у виникненні спору, враховуючи, що основний борг за спірний період відповідачем погашено, остання частина якого сплачена відповідачем у добровільному порядку, а заборгованість виникла лише у певний період через відсутність обігових коштів та недоотримання коштів від споживачів, дійшов обґрунтованого висновку про існування підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, на 50%, тобто стягненню підлягає пеня у розмірі 669 449,00 грн.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 669 449грн. 00 коп. пені, 249956грн. 50 коп. - 3% річних, 720150грн. 70 коп. інфляційних втрат.
А за таких обставин, аргументи апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтересів позивача, не було з'ясовано чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, не було оцінено розміру таких збитків, нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконанням за договором купівлі - продажу природного газу, не приймаються.
Також, є необґрунтованими та не приймаються аргументи апелянта про те, що використання спецрахунків не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов'язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами, не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов'язків з оплати за спожитий газ, не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.
Відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору, оскільки у даному випадку, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, так як всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно затвердженого поставами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №910/16072/16, де, зокрема, вказано на те, що порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання не змінює порядку та строків проведення розрахунків між сторонами, оскільки, ані зазначеним порядком, ані іншим законодавством та договором не виключається та не забороняється проведення розрахунків за надані послуги з використанням звичайних поточних рахунків не приймаються.
Предметом спору у справі №910/16072/16 є стягнення боргу за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, а предметом спору даної справи є зобов'язання пов'язані з постачанням природного газу виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Так само не приймаються посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №922/1010/16, від 21.11.2019 року справі №902/517/18 та від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18, де, між іншим, зазначено на те, що відповідач не обмежується при здійсненні розрахунків з позивачем лише застосуванням рахунків із спеціальним режимом використання; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.
У даному спорі у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за отриманий природний газ, оскільки постачальник зі спеціальними обов'язками отримує грошовий ресурс для розрахунку з продавцем природного газу лише після здійснення споживачами природного газу (населенням) повних розрахунків за весь обсяг спожитого газу.
Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - адвоката Литвин П.В. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.2020 року у справі №917/2118/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10.12.2020 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя В.І. Сіверін
Суддя Р.А. Гетьман