Окрема думка
в порядку ч. 3 ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України
"10" грудня 2020 р. року Справа № 440/473/20
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року по справі 440/473/20 позов ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в особі комісії з припинення про стягнення коштів невиплачених при звільненні задоволено частково.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в особі комісії з припинення на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 11 940 (одинадцять тисяч дев'ятсот сорок) 47 грн.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області в особі комісії з припинення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення у розмірі 34 988 (тридцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 31 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Колегією суддів Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 440/473/20 постановою від 03.12.2020 апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Полтавській області залишено без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року у справі №440/473/20 залишено без змін.
Я не згодна з цим рішенням за такими підставами.
За приписами статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба може бути припинена за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 закону).
У п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону визначено, що підставою для припинення державної служби є ліквідація державного органу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 р. №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області ліквідовано.
У частині 3 ст. 83 Закону наведено загальне правило щодо виплати вихідної допомоги державному службовцю - у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті (у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов; у разі досягнення державним службовцем 65- річного віку, якщо інше не передбачено законом) державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Частиною 4 ст. 87 Закону додатково передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. У випадку припинення державної служби у зв'язку з ліквідацією державного органу, виплата вихідної допомоги не передбачена.
Також, згідно з частинами 2 та 3 ст. 5 Закону відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
З аналізу наведених нормативно правових актів випливає, що Закон України «Про державну службу» є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби, що включає в себе й питання дисциплінарної відповідальності державних службовців.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебувала у трудових відносинах з ГТУЮ у Полтавській області на посаді на посаді головного спеціаліста відділу кадрової роботи та державної служби ГТУЮ у Полтавській області (22.05.2017 відділ кадрової роботи та державної служби перейменовано у відділ персоналу).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Украйні від 9 жовтня 2019 р. №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області. На цей час управління знаходиться у стадії припинення.
Міністерством юстиції України видано наказ «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» від 16.10.2019 № 3173/5, згідно з яким розпочато процес ліквідації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Працівників попереджено про наступне вивільнення з займаних посад у - зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - Управління) та подальше припинення- державної служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (далі Закон) та ст. 40 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП) у зв'язку з ліквідацією Управління.
Так, наказом ГТУЮ у Полтавській області від 23.12.2019 №1785/к "Про звільнення працівників" у зв'язку з ліквідацією ГТУЮ у Полтавській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу персоналу ГТУЮ у Полтавській області 28.12.2019 у зв'язку з ліквідацією, з припиненням державної служби.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ (набрав чинності 25.09.2019) у ст. 87 Закону України «Про державну службу» внесено зміни:
- у п. 1 ч. 1 слова «ліквідація державного органу» замінено словами «скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців», а слова «у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі» виключено;
- доповнено пунктом 1-1 такого змісту: «ліквідація державного органу».
Таким чином, приписи статті 87 Закону, що стосуються предмету позову, до 25.09.2019 були в такій редакції:
1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;
4. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Натомість, після 25.09.2019 року стаття 87 Закону, що стосуються предмету позову, була викладена в наступній редакції:
1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
4. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Аналізуючи викладені редакції я вважає, що виокремлення ліквідації державного органу в якості окремої підстави для припинення державної служби мало на меті, у тому числі, виключення даної підстави з числа випадків, коли виплачується вихідна допомога при звільненні.
Так, згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» метою і завданням законопроекту є спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів їх діяльності, а також запровадження можливості контрактної державної служби та врегулювання окремих проблемних питань, обумовлених практичним впровадженням Закону, та усунення надмірного (на рівні закону) регулювання відповідних суспільних відносин.
Зміни стосуються обмеження дії законодавства про працю на державну службу, спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів своєї діяльності, усунення зайвих проміжних органів оскарження, при збереженні безумовного права на судове оскарження, запровадження можливості контрактної державної служби та усунення надмірного (на рівні закону) регулювання зазначених суспільних відносин, а відповідні повноваження делегуються Кабінету Міністрів України.
Також Національним агентством України з питань державної служби листом від 26.12.2019 № 9838/19-19 надано роз'яснення щодо виплати вихідної допомоги при ліквідації держоргану, згідно з яким відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
Частиною четвертою статті 87 Закону передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Отже, вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення тільки з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону. У разі звільнення державного службовця у зв'язку з ліквідацією державного органу не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Щодо доводів стосовно застосування до спірних відносин приписів КЗпП, зазначаю наступне.
Згідно з частинами 2 та 3 ст. 5 Закону відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до змін, внесених до КЗпП статтю 40 доповнено частиною четвертою (зміни вже набрали чинності на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Слід звернути увагу, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначеної у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 333/298/16-ц (провадження № 14-98цс18) проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов'язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов'язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов'язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби.
Отже, спір, що розглядається, стосується припинення державної служби (ст. 87 Закону); оскільки в Законі відсутнє посилання, що ці відносини мають бути врегульовані також і законодавством про працю, у даному випадку мають бути застосовані виключно приписи Закону України «Про державну службу».
Крім того, Законом України «Про державну службу» чітко врегульовано випадки та розмір виплати вихідної допомога.
Слід зазначити, що наявність в наказі про звільнення ОСОБА_1 посилання на пункт 1 ст. 40 КЗпП, як на підставу звільнення позивача, не свідчить про те, що у вирішенні питання виплати вихідної допомоги слід керуватися відповідними статтями КЗпП. Посилання в зазначеному наказі на КЗпП не скасовує наявного у позивача статусу державного службовця, та не змінює підставу звільнення.
Для правильного вирішення спору вирішальне значення має правильне встановлення суті спірних відносин.
Так, якщо в акті державного органу, що стосується проходження публічної служби конкретною особою, відсутнє посилання на Закон України «Про державну службу» або наявне посилання на інший нормативно-правовий акт, дані відносини не перестають бути відносинами щодо проходження державної служби.
Згідно частини 4 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Частиною 2 статті 5 Закону України «Про державну службу» встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Отже, особливості звільнення державних службовців встановлені Законом України «Про державну службу», про що зазначено як в цьому законі, так і в КЗпП.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Питання виплати вихідної допомоги державному службовцю у зв'язку із звільнення врегульовані Законом України «Про державну службу».
Таким чином, у спірних правовідносинах це частина 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», отже на спірні правовідносини не поширюються положення статей 44, 46, 49 КЗпП України.
Відповідно до правової позиції викладеної Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2018 по справі № 810/1224/17 щодо розв'язання проблеми колізійності норм КЗпП та Закону України «Про державну службу», закон є спеціальним нормативно-правовим актом з питань вступу, проходження та припинення державної служби і застосуванню підлягають саме норми Закону. Аналогічна правова позиція була висловлена у низці рішень Верховного Суду та Верховного Суду України (у постановах від 06 листопада 2013 року по справі № 21-352а13) та від 17 лютого 2015 року по справі № 21-8а15).
За таких обставин, доходжу до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Суддя
Другого апеляційного
адміністративного суду Кононенко З.О.