ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 грудня 2020 року м. Київ № 640/14265/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., при секретарі судового засідання Морозовій Я.В. розглянув у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом до третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ ЕНЕРГІЯ» Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ»
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправною та нечинною постанову в частині
Представники сторін:
Пр-к позивача, Прокоф'єва Л.С. ;
Пр-к відповідача, Балабан Д.О.;
Пр-к третьої особи, Новіков С.Ю.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄГАЗ» з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - Відповідач, НКРЕКП), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (ДАЛІ ТАКОЖ - Третя особа, ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ»), в якому просить:
1. Визнати протиправними дії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг під час прийняття постанови від 24.12.2019 № 3013 «Про встановлення тарифів для ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020 - 2024 роки».
2. Зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до порядку, визначеного статтею 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», порядку проведення відкритого обговорення проектів рішень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого постановою Регулятора від 30.06.2017 № 866, переглянути тарифи, встановлені пунктами 1, 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг під час прийняття постанови від 24.12.2019 № 3013 «Про встановлення тарифів для ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020 - 2024 роки».
3. Визнати протиправними та нечинними з моменту їх прийняття пункти 3, 4, 5 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг під час прийняття постанови від 24.12.2019 № 3013 «Про встановлення тарифів для ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020 - 2024 роки».
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки Відповідачем прийнято оскаржувану постанову, що встановлює норми права для невизначеного кола осіб, зокрема Позивача, і розрахована на неодноразове застосування, тож має ознаки регуляторного акта, всупереч порядку (процедури) прийняття такого регуляторного акта, то така постанова є протиправною та підлягає перегляду у відповідних частинах.
У зв'язку зі зміною назви Позивача, що відображено у відомостях про юридичну особу в ЄДР, Окружний адміністративний суд м. Києва змінив назву Позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄГАЗ» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЙЕ ЕНЕРГІЯ».
Представник Відповідача подав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що при прийнятті спірної постанови Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож оскаржувана постанова є законною, прав і законних інтересів Позивача не порушує.
Представник Третьої особи подав письмові пояснення по суті позову, наголошуючи на їх безпідставності та необґрунтованості, оскільки оскаржувана постанова не є регуляторним актом, як помилково вважає Позивач та не порушує його прав і інтересів.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач є суб'єктом господарювання, основним видом діяльності якого є господарська діяльність з постачання природного газу (оптова та роздрібна торгівля) відповідно до наявної ліцензії.
Постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013 «Про встановлення тарифів для ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020-2024 роки», ТОВ «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» установлено: тарифи на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу в/з газотранспортну(ої) систему(и) на міждержавних з'єднаннях на регуляторний період 2020-2024 роки; тарифи на послуги транспортування природного газу для внутрішніх точок входу і точок виходу в/з газотранспортну(ої) систему(и) на регуляторний період 2020-2024 роки (пункти 1, 2).
Також, затверджено коефіцієнти: які враховують період замовлення потужності, що застосовуються до тарифів на послуги транспортування природного газу для внутрішніх точок входу і точок виходу в/з газотранспортну(ої) систему(и) на регуляторний період 2020-2024 роки; які враховують період замовлення потужності, що застосовуються до тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу в/з газотранспортну(ої) систему(и) на міждержавних з'єднаннях на регуляторний період 2020-2024 роки; знижувальні коефіцієнти для потужності з обмеженнями до тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу в/з газотранспортну(ої) систему(и) на міждержавних з'єднаннях на регуляторний період 2020-2024 роки (пункти 3, 4, 5).
Вважаючи вказану постанову протиправною та нечинною у відповідних її частинах, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням учасників справи (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема норми Законів України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 № 329-VIII (далі також - Закон № 329-VIII) та «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 № 1540-VIII (далі також - Закон № 1540-VIII), Регламенту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого постановою НКРЕКП від 06.12.2016 № 2133 (далі також - Регламент), у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон № 329-VIII, зокрема визначає: регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG; суб'єкт ринку природного газу - оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач; точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об'єкта, пов'язаного із видобутком природного газу; транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу (пункти 32, 33, 39, 42, 45 частини першої статті 1 Закону № 329-VIII).
Відповідно до частини першої, пункту 8 частини третьої, пункту 7 частини п'ятої статті 4 Закону № 329-VIII державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.
До компетенції Регулятора на ринку природного газу належать, окрім іншого, встановлення (зміна) тарифів на послуги транспортування природного газу транскордонними газопроводами відповідно до методології визначення тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу.
Регулятор має право встановлювати (змінювати) тимчасові тарифи на транспортування, розподіл, зберігання (закачування, відбір) природного газу (щодо газосховищ, до яких застосовується регульований режим доступу відповідно до статті 48 цього Закону) та послуги установки LNG у разі, якщо оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища або оператор установки LNG вчасно не надав розрахунки відповідних тарифів для їх встановлення Регулятором, а також приймати рішення щодо механізму надання компенсації, якщо остаточні тарифи відрізняються від тимчасових.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1540-VIII регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики - діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 1540-VIII, під час виконання своїх функцій та повноважень Регулятор діє самостійно у межах, визначених законом. Письмові чи усні вказівки, розпорядження, доручення органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб'єктів господарювання, політичних партій, громадських об'єднань, професійних спілок чи їх органів, а також інших осіб, які обмежують повноваження членів Регулятора та посадових осіб Регулятора, є незаконним впливом.
Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, суб'єктам господарювання, політичним партіям, громадським об'єднанням, професійним спілкам та їх органам забороняється чинити незаконний вплив на процеси державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 17 Закону № 1540-VIII, для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб'єктів природних монополій та інших суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу.
Таким чином, саме НКРЕКП наділена повноваженнями встановлювати (змінювати) тарифи на послуги транспортування природного газу, тож діяла в межах наданих діючим законодавством повноважень.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини четвертої, частини п'ятої шостої статті 14 Закону № 1540-VIII засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті.
Регулятор на своїх засіданнях розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції.
Рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 1540-VIII проекти рішень Регулятора з питань встановлення цін (тарифів), крім проектів рішень про встановлення «зеленого» тарифу, затвердження інвестиційних програм, якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів), затвердження інвестиційних програм надані Регулятору законом, підлягають відкритому обговоренню.
З матеріалів справи судом встановлено, що процедура відкритого обговорення була дотримана Відповідачем. При цьому, Позивач не прийняв участі у вказаній процедурі.
За приписами частини першої статті 15 Закону № 1540-VIII, підготовка проектів рішень Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», здійснюється у порядку, визначеному цим Законом.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV (далі також - Закон № 1160-IV) регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Згідно з частиною першою статті 3 вказаного Закону № 1160-IV, дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.
Разом з тим, частиною другою статті 3 Закону № 1160-IV встановлено, що дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують його права та інтереси шляхом обмежень у реалізації суб'єктивних прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.
Тож, у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.
При цьому, публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.
Одночасно, суд акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, в межах яких виник спір.
При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Також, аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику, у причинно-наслідковому зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Однак, відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Тож, право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято або щодо прав, свобод та інтересів якої воно стосується.
Пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Разом з тим, проаналізувавши надані учасниками справи докази та пояснення суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова не є, а ні регуляторним актом у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а ні нормативно-правовим актом у розумінні КАС України.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/13850/17.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Проаналізувавши зміст наведених норм та судової практики, у взаємозв'язку з доводами та вимогами Позивача, викладеними в позові та наявними у справі доказами, суд дійшов висновку про те, що, по-перше, оскаржувана постанова є актом індивідуальної дії, адресованим ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ», тож саме зазначене Товариство має право на захист в даному випадку; по-друге, Позивачем не визначено, які саме його права та законні інтереси порушені спірною постановою та, які негативні наслідки має її прийняття.
Окрім того, суд вважає вимогу Позивача щодо зобов'язання Відповідача переглянути тарифи, встановлені пунктами 1, 2 спірної постанови, необґрунтованим втручанням у дискреційні повноваження НКРЕКП (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 826/6713/18).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 КАС України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи письмові докази і пояснення їхніх представників, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належним чином виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ ЕНЕРГІЯ» відмовити повністю.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЙЕ Енергія» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38863790, адреса: 01010, місто Київ, ВУЛИЦЯ МОСКОВСЬКА, будинок 32/2).
НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ ЕНЕРГЕТИКИ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39369133, адреса: 03057, місто Київ, ВУЛИЦЯ СМОЛЕНСЬКА, будинок 19).
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42795490, адреса: 01010, місто Київ, КЛОВСЬКИЙ УЗВІЗ, будинок 7, ПОВЕРХ 16).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення складено 10.12.2020.
Суддя П.О. Григорович