ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 грудня 2020 року м. Київ № 640/11270/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУНОМЕР_2)
До За участі третьої особи приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича ( АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУНОМЕР_3)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), в якому позивач просить суд:
«Визнати бездіяльність Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича, яка полягає в не зверненні стягнення на майно боржника у ВП № 61933559 ОСОБА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 - протиправною.
Зобов'язати Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича проводити звернення стягнення на майно боржника у ВП № 61933559 - ОСОБА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 у відповідності до вимог ЗУ «Про виконавче провадження».
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем, на думку позивача, протиправно не здійснюється звернення на майно боржника.
З огляду на невідповідність позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою від 25 травня 2020 року позов було залишено без руху.
У зв'язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою від 9 червня 2020 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 19 червня 2020 року.
Даною ухвалою було витребувано у відповідача засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження ВП№61933559 та копію витягу про реєстрацію обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 11.07.2017. №21357111. Також судом було запропоновано третій особі надати пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 19 червня 2020 року було встановлено, що представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, у зв'язку з чим справу розглянуто в письмовому провадженні.
Відповідачем витребовуваних матеріалів суду не надано. Пояснення від третьої особи до суду не надходили.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з тексту позовної заяви та доданих документів, в провадженні приватного виконавця Чулієва А.А. перебуває виконавче провадження №21357111 про стягнення з ОСОБА_2 (надалі за текстом -Боржник) за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я., 10.04.2020 p., №393 несплаченої заборгованості на користь ОСОБА_1 , відкрите на підставі виконавчого напису виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я.
28.04.2020 р. Боржник звернувся до Відповідача із заявою про звернення стягнення на належне йому земельну ділянку, кадастровий №3210946200:01:040:0074, з підстав того, що він нею не користується та за рахунок коштів отриманих від її продажу може розрахуватися зі Скаржником. (Копія заяви надається).
13.05.2020 р. Відповідач повідомив про неможливість звернути стягнення на земельну ділянку, кадастровий №3210946200:01:040:0074, у зв'язку з тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 11.07.2017 р. зареєстровано обтяження №21357111 на вищевказану земельну ділянку.
Позивач в позові просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати відповідача проводити звернення стягнення на майно боржника, не конкретизуючи при цьому майна боржника, стосовно якого висунуто позовні вимоги.
Відповідачем, в свою чергу, не надано жодних доказів пошуку майна та його відсутності.
Таким чином, з урахуванням формулювання вимог, наведеного у позовній заяві, суд розглядає питання правомірності бездіяльності відповідача щодо пошуку будь - якого майна боржника.
Згідно з п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що доказів вчинення відповідачем будь - яких дій щодо пошуку майна та звернення на нього стягнення, натомість нормою частини 5 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача стосовно звернення стягнення на майно боржника.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/25970/14).
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на протиправність зупинення виконавчого провадження, оскільки жодних доказів чи посилань на таке зупинення не надано.
Також суд відхиляє посилання позивача на можливість здійснити стягнення на нерухоме майно, щодо якого існує зареєстроване у встановленому порядку обмеження, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 3-7 ст. 51 чинного Закону України "Про виконавче провадження", для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:
1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;
3) наявна письмова згода заставодержателя.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель має право у разі не виконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно переважно перед іншими кредиторами, права/вимоги яких щодо предмета іпотеки зареєстровані пізніше права іпотеки іпотекодержателя (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена в постанові від 30.01.2018 справі №826/1701/14 (К/9901/1254/18), в якій він "погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для винесення постанови про арешт майна - предмета іпотеки на користь суб'єкта, який не є заставодержателем та зазначив, що позивач як іпотекодержатель має переважне та першочергове право перед іншими кредиторами звернути стягнення на предмети іпотеки. В той же час, як державний виконавець повинен перш за все при здійсненні стягнення на заставлене майно звернути увагу на вимоги заставодержателя та з'ясувати чи не перебуває майно боржника в заставі".
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно їх обтяжень" (ст. 182, 334 ЦК України).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно їх обтяжень").
Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину (п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно їх обтяжень").
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, що наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. До таких висновків дійшов і Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16.05.2018 №338/1118/16-ц, зазначивши наступне: "З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції, ухвалюючи судові рішення у справі, не врахували вказані норми матеріального права та зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому така квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеного органом ДВС".
За приписами ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", внаслідок зміни відомостей про речове право, вносяться відповідні зміни в запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, вищенаведеними нормами Законів України врегульовано порядок та підставі можливих дій приватного виконавця для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, проте, можливість здійснити стягнення на нерухоме майно, щодо якого існує зареєстроване у встановленому порядку обмеження, обумовлена вищенаведеними вимогами.
При цьому, відповідачем не доведено вчинення дій щодо пошуку майна та його відсутність, у зв'язку з чим, беручи до уваги вищенаведене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича щодо звернення стягнення на майно боржника у ВП № 61933559.
3. Зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чулієва Атаджана Абдуназаровича проводити звернення стягнення на майно боржника у ВП № 61933559, у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян