ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 грудня 2020 року м. Київ № 640/25216/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації
про визнання протиправними наказу про звільнення № 682-к від 18.11.2019р.,
зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним наказ Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.11.2019 № 682-к щодо звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням;
- поновити ОСОБА_1 на роботі з одночасним переведенням на рівнозначну посаду у державному органі;
- зобов'язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію сплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 10 червня по 19 листопада 2019 року, виниклу в результаті бездіяльності керівника державної служби Машківської Ольги Володимирівни щодо переведення ОСОБА_1 на існуючу вакантну посаду відповідно до його професійної підготовки. Розмір заборгованості розрахувати як різницю між сумою, що підлягала нарахуванню і сплаті на новій посаді, та сумою сплачених коштів в оспорюваний період. Розмір складових заборгованості (надбавку до посадового окладу за інтенсивність праці державного службовця та щомісячну премію) врахувати відповідно до їх щомісячного загального розміру, що встановлювались головним спеціалістам райдержадміністрації в зазначений період;
- зобов'язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію сплатити ОСОБА_1 , вихідну допомогу при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку внаслідок порушення Відповідачем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі ст. 44 КЗпП України;
- зобов'язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку від дня звільнення до дня фактичного розрахунку;
- зобов'язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період від дати звільнення до поновлення на посаді державної служби;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2019р. відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що позивач був незаконно звільнений з формулюванням «за власним бажанням», в той час як в поданій заяві про звільнення позивач просив звільнити його за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України вказавши поважну причину - порушення відповідачем умов колективного договору. Проте, на думку позивача, відповідач безпідставно змінив самостійно формулювання причин звільнення вказавши лише за власним бажанням.
Як зазначає позивач, суть порушення його трудових прав полягає у тому, що у червні 2019 року Служба безпеки України скасувала спеціальний дозвіл Деснянській РДА на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею. У зв'язку з чим, постало питання щодо можливості виконання позивачем посадових обов'язків головного спеціаліста з питань режимна-секретної роботи. Отже, на посаді позивача фактично змінились істотні умови державної служби, а саме: змінились основні посадові обов'язки, а також умови (система та розміри) оплати праці, як визначено в частині 3 ст. 43 Закону України «Про державну службу». Проте, керівництво Деснянської РДА не вжило відповідних заходів стосовно подальшого проходження позивачем державної служби, не повідомило про зміну істотних умов державної служби і не запропоновано переведення на іншу посаду, як того вимагає частина 4 ст. 43 Закону.
Також позивач вказує на те, що він не є членом первинної профспілкової організації і в Деснянській РДА не було створено комісію з вирішення трудових спорів, тому самостійно позивач не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах із роботодавцем, спроби з боку позивача вирішити проблему в позасудовому порядку наштовхувалися на відверте ігнорування та ухиляння від спілкування.
Відповідач у поданому відзиві проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Як зазначив відповідач, заява позивача від 05.11.2019 була розглянута у встановленому законом порядку. За результатом її розгляду відповідачем був виданий наказ від 18.11.2019р. № 682-к «Про звільнення ОСОБА_1 », зі змісту якого вбачається, що відповідач припинив трудові відносини з позивачем, звільнивши його за власним бажанням останнього, на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, тобто саме таким чином, як цього вимагав позивач у своїй заяві від 05.11.2019р.
Позивач у судовому засіданні 15.10.2020р. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві та наданих письмових поясненнях.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.10.2020р. проти задоволення позовних вимог заперечив, підтримав правову позицію, викладену у відзиві на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Також в судовому засіданні 15.10.2020р. було допитано свідка ОСОБА_4 , який працює начальником відділу управління персоналом Деснянської РДА.
Враховуючи положення ч.3 ст. 194 КАС України судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
01.11.2020р. позивачем подано письмові пояснення, в якому вказано, що відповідачем порушено статтю 235 КЗпП у частині, що стосується зміни формулювання причин звільнення. Також позивач вказує, що на даний час йому вдалося працевлаштуватись в Київську обласну державну адміністрацію на посаду головного спеціаліста, але цьому передували багаторазові невдалі спроби працевлаштування в інших державних органах. І головною причиною невдач, на переконання позивача, було неправильне формулювання причин його звільнення з Деснянської РДА. Таким чином, позивач вважає, що факт його працевлаштування на роботу не є перешкодою для поновлення на попередньому місці роботи. Також позивач навів заперечення щодо показань свідка ОСОБА_4 .
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до пункту 40 Розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.01.2011р. № 24-к «Про призначення на посади працівників в Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію», ОСОБА_1 був призначений на посаду головного спеціаліста сектору з питань оборонної, мобілізаційної та з питань режимно-секретної роботи райдержадміністрації, з 05 січня 2011 року, в порядку переведення з Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, з посадовим окладом відповідно штатного розпису.
05.11.2019р. ОСОБА_1 подано заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП. А поданій заяві позивач просив також сплатити йому вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку у зв'язку з порушенням адміністрацією трудового законодавства, умов колективного договору (п. 10.11), а саме, безпідставним зменшенням заробітної плати, порушенням вимог ст. 97 КЗпП та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» в частині запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, безпідставного застосування дисциплінарного стягнення.
Згідно з Наказом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.11.2019 № 682-к «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 звільнений з посади головного спеціаліста з питань режимно-секретної роботи Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з 19.11.2019р., за власним бажанням.
Вказаний наказ прийнято відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, ч.1 та 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу», ст. 22 Закону України «Про відпустки».
Згідно із ст. 21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, якому й надано право звільнення працівника у певних випадках.
Відповідно до положень ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).
За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного або трудового договору.
Отже, згідно вказаної норми закон зобов'язує роботодавця провадити звільнення працівника у строк, про який він просить, тобто мова йде про скорочення двотижневого строку. Таке звільнення вважається «за власним бажанням з поважних причин».
Слід зазначити, що звільнення працівника за його бажанням чи за угодою сторін, жодних обмежень для роботодавця чинне законодавство України не передбачає.
Працівник, який бажає звільнитися за власним бажанням повинен написати заяву на звільнення за власним бажанням і на 14-й день (від дня прийняття працедавцем заяви на звільнення) роботодавець звільняє працівника. За наявності поважних причин, що спонукають працівника до написання заяви про звільнення, таке звільнення відбувається у визначений працівником строк, тобто до закінчення 14-денного строку.
У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 Постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92 року, по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
У той же час, як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала особиста письмова заява позивача, що містила прохання звільнити його із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП та сплатити вихідну допомогу.
Під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, що заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням від 05.11.2019р. була написана за відсутності у нього власного внутрішнього волевиявлення, рівно як і факт складання заяви за вказівкою посадових осіб відповідача чи під впливом психологічного або фізичного тиску.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки позивач в поданій заяві про звільнення просив звільнити його за власним бажанням саме на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, відповідачем і було видано наказ про звільнення позивача на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Отже, заява ОСОБА_1 від 05.11.2019р. була розглянута відповідачем у встановленому законом порядку і за результатом її розгляду був виданий наказ від 18.11.2019р. № 682-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Зі змісту вказаного наказу вбачається, що відповідач припинив трудові відносини з позивачем, звільнивши його за власним бажанням останнього, на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто саме таким чином, як цього вимагав позивач у своїй заяві від 05.11.2019р.
Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач у наказі про звільнення позивача не вказав причину «порушення умов колективного договору», на переконання суду, не підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, оскільки трудове законодавство покладає на працедавця вказувати причини звільнення у відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, а не зазначати дослівно саме те формулювання, яке наведено працівником у поданій заяві.
На думку суду, звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулось на законних підставах, з дотриманням норм діючого законодавства України про працю, у зв'язку з чим відсутні підстави для поновлення позивача на державній службі з одночасним переведенням на рівнозначну посаду.
Посилання позивача на те, що з часу написання заяви про звільнення та до дати фактичного звільнення зі сторони керівництва Деснянської РДА не надходили пропозиції щодо досудового врегулювання спору, суд вважає безпідставними, оскільки КЗпП України, Закон України «Про державну службу» та інші діючи нормативно правові акти та Закони України не встановлюють для відповідача такого обов'язку.
Крім того, в судовому засіданні 15.10.2020р. було допитано свідка ОСОБА_4 , який працює начальником відділу управління персоналом Деснянської РДА, який по суті справи пояснив, що ОСОБА_1 звернувся до Деснянської РДА з заявою про звільнення за власним бажанням ч.3 ст. 38 у зв'язку з тим, що істотно змінились умови праці. Відповідно до трудового законодавства було підготовлено наказ про звільнення ОСОБА_1 саме з тієї підстави, з якої просив позивач, оскільки підстав не розглядати цю заяву та не звільняти не було, оскільки людина сама виявила бажання піти з роботи. Крім того, Деснянська РДА не могла самостійно змінити підставу звільнення, яку зазначив позивач, а саме ч.3 ст. 38 .
ОСОБА_4 пояснив, що не відбулось істотних змін умов праці у ОСОБА_1 , оскільки не відбулося змін в структурі Деснянської РДА. Крім того, позивач отримував оклад, надбавку за ранг та за вислугу років.
Також ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_1 було усно запропоновано список вакантних посад в Деснянській РДА, проте жодної заяви від ОСОБА_1 про переведення на іншу посаду не надходило.
Отже, на думку ОСОБА_4 не відбулося порушення чинного законодавства під час його звільнення.
Стосовно необхідності переведення позивача на іншу рівнозначну посаду, суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи судом встановлено, що 09.04.2019 співробітниками ДОДТЛ СБ України було проведено тематичну перевірку стану охорони державної таємниці в Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації та виявлено розголошення державної таємниці співробітниками Деснянської РДА.
За результатами проведення вищезазначеної перевірки був складений акт перевірки стану охорони державної таємниці у Деснянській районній в місті Києві державної адміністрації від 09.04.2019, що містив вимоги усунути порушення, викладені у розділі 4 акту, зокрема, у зв'язку з відсутністю у головного спеціаліста з питань режимно-секретної роботи ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, відсторонити його від виконання робіт, пов'язаних з доступом до відомостей, що становлять державну таємницю.
У зв'язку з вищенаведеним, Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією був виданий наказ від 16.05.2019 № 273-к «Про дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 ».
За результатами проведення службового розслідування Відповідачем був виданий наказ від 10.06.2019 № 344-к «Про закриття дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 ». Разом з тим, спеціальний допуск до відомостей, що становлять державну таємницю, у встановленому законом порядку ОСОБА_1 у органах Служби безпеки України отриманий не був, що позивач фактично визнав у своїй скарзі від 26.09.2019 (вх. № 102/М-1678/2).
Отже, правових підстав для допуску позивача до роботи з відомостями, що становлять державну таємницю, у відповідача не існувало.
Відповідно до ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору зокрема є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Стаття 38 КЗпП, на підставі якої звільнено позивача, на відміну від ст. ст. 40, 41 КЗпП, не містить вимоги про обов'язок працедавця пропонувати працівнику іншу посаду.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
В свою чергу, на переконання суду, відсутність допуску до відомостей, що становлять державну таємницю за своєю правовою ознакою не є зміною істотних умов праці, на яких наголошує позивач у своїй позовній заяві.
Зокрема, відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
За змістом ч.3 ст. 43 Закону України «Про державну службу» зміною істотних умов державної служби вважається зміна: - належності посади державної служби до певної категорії посад; - основних посадових обов'язків; - умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; - режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; - місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Судом встановлено, що Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, як роботодавець, не вносила зміни в організацію виробництва і праці, не змінювала основні посадові обов'язки ОСОБА_1 та умови оплати праці або соціально-побутового забезпечення, режим служби, місце розташування державного органу, а також належність посади державної служби до певної категорії посад.
Отже, Деснянської РДА жодним чином не змінювала ОСОБА_1 істотні умови праці, а тому правових підстав для переведення останнього на рівнозначну посаду не існувало.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Згідно вимог ч.1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
- на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
- на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Отже, законодавець передбачає можливість переведення працівника на рівнозначну посаду, за умови врахування його професійної підготовки та професійних компетентностей, однак не визначає такі дії роботодавця, як обов'язкові, а відтак не встановлює для роботодавця такого обов'язку.
Судом встановлено, що за своєю фаховою освітою ОСОБА_1 - військовий інженер-аерофотогеодезіст та штабіст.
Таким чином, специфічна освіта та професійна підготовка позивача унеможливлювали переведення його на рівнозначну посаду, оскільки за своїм змістом не відповідали вимогам вакантних посад у апарату Деснянської районної в місті Києві державній адміністрації.
Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення з Деснянської РДА заборгованості по заробітній платі за період з 10 червня 2019 року по 19 листопада 2019 року, виниклу в результаті бездіяльності керівника державної служби Машківської Ольги Володимирівни щодо переведення ОСОБА_1 на існуючу вакантну посаду відповідно до його професійної підготовки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця та премії (у разі встановлення).
Як вбачається з Розрахунку по заробітній платі головного спеціаліста з питань режимно-секретної роботи ОСОБА_1 з 01.05.2019р. по 19.11.2019р., у спірний період позивач отримував заробітну плату, яка складалась з посадового окладу, надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, місячної премії, індексації заробітної плати. Окремо ОСОБА_1 була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, оплачені дні тимчасової непрацездатності та відпустки, а також виплачена компенсація по середньому заробітку за період відсторонення від виконання посадових обов'язків.
Таким чином, звільняючи позивача з займаної посади, відповідач повністю розрахувався з ним по заробітній платі.
Посилання позивача на те, що відповідач заборгував йому заробітну плату у зв'язку з не переведенням на існуючу вакантну посаду суд вважає безпідставним, оскільки як вже було вказано вище, специфічна освіта та професійна підготовка позивача унеможливлювали переведення його на рівнозначну посаду.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 50 Закону України «Про державну службу» за результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать: 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу.
При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Відповідно до пункту 7 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
Пунктом 14 Прикінцеві та перехідні положення Закону передбачалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №289 до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки, зокрема за інтенсивність праці.
Враховуючи період, за який позивач просить здійснити виплату недоплачених сум додаткових стимулюючих виплат, а саме з 10 червня по 19 листопада 2019 року, суд звертає увагу, що до спірних правовідносин також застосовуються норми пункту 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15.
Пунктом 3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 передбачено такий вид додаткових стимулюючих виплат державним службовцям як, зокрема за інтенсивність праці.
Згідно пункту 1-3 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15, це Положення визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи. Керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати. До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки за інтенсивність праці тощо.
Як встановлено пунктами 4-5 Положення № 15 надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (далі - надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі. Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв як якість і складність підготовлених документів; терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовка документів; ініціативність у роботі.
За змістом пункту 2 Положення керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.
Отже вищенаведеними нормами чинного законодавства України визначено, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обов'язком відповідача.
Як зазначено вище надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі, (пункт 4 Положення).
Тобто, законодавець відносить вирішення питань щодо встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а також визначення їх розміру, у межах економії фонду оплати праці на розсуд керівника відповідного державного органу.
За врахуванням того, що законодавець наділяє відповідача саме правом встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, а не встановлює його у вигляді обов'язку, відповідач у межах економії фонду оплати праці з врахуванням конкретних обставин на власний розсуд має право вирішувати питання щодо встановлення додаткових стимулюючих виплат та їх розміру державним службовцям, зокрема позивачеві.
Разом з тим позивачем не наведено відповідної правової норми, якою встановлено його право на отримання стимулюючої виплати, а саме надбавки за інтенсивність праці.
Так у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень, вчинення дій або бездіяльності, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані в даному випадку Деснянській райдержадміністрації, Конституцією України та законами України.
За врахуванням наведеного мають місце дискреційні повноваження роботодавця щодо визначення працівнику розміру надбавки за інтенсивність праці, збільшення її розміру є правом, а не обов'язком відповідача, а тому суд не може підміняти Деснянську районну в місті Києві адміністрацію та перебирати на себе її повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до її компетенції як роботодавця.
Більше того, чинне законодавство України не вимагає, щоб роботодавець реалізував свої повноваження щодо збільшення або зменшення розміру надбавок, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження щодо повного або часткового позбавлення конкретного працівника надбавок обов'язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Роботодавець має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено колективним договором.
Частина четверта статті 97 Кодексу законів про працю України, яка забороняє роботодавцеві приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не поширюється на випадки застосування роботодавцем встановлених на підприємстві відповідно до законодавства умов оплати праці. Отже, прийняття керівником в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру надбавки, позбавлення працівників надбавок повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.
Отже, враховуючи наведене є необґрунтованими та не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Деснянської РДА заборгованості по заробітній платі за період з 10 червня 2019 року по 19 листопада 2019 року, виниклу в результаті бездіяльності керівника державної служби Машківської О.В. щодо переведення ОСОБА_1 на існуючу вакантну посаду відповідно до його професійної підготовки.
Щодо позовної вимоги про нарахування та сплату ОСОБА_1 середнього заробітку за період від дати звільнення до поновлення на посаді державної служби суд зазначає, що ці позовні вимоги є похідними від основних та також задоволенню не підлягають.
Стосовно позовної вимоги в частині зобов'язання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку від дня звільнення до дня фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади», органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
За змістом частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з посади з 19.11.2019р. відповідно до Наказу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.11.2019 № 682-к.
Як пояснив суду представник відповідача, з метою проведення остаточного розрахунку з позивачем у зв'язку з його звільненням з державної служби, відповідачем, в установленому законом порядку, були замовлені кошти у Департаменті фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).
Проте грошові кошті для проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 до Деснянської РДА надійшли лише 27.11.2019р., що підтверджується банківською випискою за 27.11.2019р.
В свою чергу, як вбачається з банківської виписки за 28.11.2019р., Деснянська РДА повністю розрахувалась з ОСОБА_1 лише 28.11.2019р., тобто на 9 днів пізніше строку, встановленого вимогами статті 116 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до довідки № 151 від 14.09.2020р. Деснянської РДА про заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням, складеної відповідно до вимог п.2 розділу ІІ Постанови КМ України № 100, середньоденна заробітна плата позивача становить 389,50 грн.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Таким чином, розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з Деснянської РДА на користь ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 3 505,50 грн. (389,50 грн. * 9 днів).
Отже, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Щодо позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 9.8 Колективного договору між Деснянською РДА та трудовим колективом Деснянської РДА на 2017-2021 роки, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст.36 КЗпП України) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення Адміністрації законодавства про працю (ст. 38 і 39) - у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
За вказаних обставин суд вважає, що при звільнені ОСОБА_1 згідно наказу від 18.11.2019р. № 682-к, Деснянська РДА повинна була виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Відповідно до довідки № 150 від 14.09.2020р. Деснянської РДА про заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням, складеної відповідно до вимог п.2 розділу ІІ Постанови КМ України № 100, середньомісячна заробітна плата позивача становить 8 374,25 грн.
Таким чином, розмір тримісячного середнього заробітку, що підлягає стягненню з Деснянської РДА на користь ОСОБА_1 при звільненні становить 25 122,75 грн. (8 374,25 грн. * 3 місяці).
Отже суд також задовольняє позовні вимоги в цій частині.
З рахування наведеного вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
3. Стягнути з Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (02225, м. Київ, просп. Маяковського, 29; код ЄДРПОУ 37415088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; іден.код. НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3 505,50 грн. (три тисячі п'ятсот п'ять) гривень 05 копійок.
4. Стягнути з Деснянської районної в м.К иєві державної адміністрації (02225, м. Київ, просп. Маяковського, 29; код ЄДРПОУ 37415088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; іден.код. НОМЕР_1 ) тримісячний середній заробіток при звільненні в сумі 25 122,75 грн. (двадцять п'ять тисяч сто двадцять дві гривні 75 копійок.).
5. У задоволенні іншої частин позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій