ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2020 року м. Київ № 640/9794/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16), в якій просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2020 (суддя Васильченко І.П. ) позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.
В подальшому відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2020 №650 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ" справу №640/9794/20 передано на повторний автоматичний розподіл між суддями.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2020 дану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Вєкуа Н.Г.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2020 прийнято справу №640/9794/20 до свого провадження судде. Вєкуа Н.Г. та визначено, що справа буде розглядатись суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги мотивовано тим, що пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 16 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата значеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Пенсію за віком позивачу призначено. Отже, відсутні підстави для підмови у виплаті десяти пенсій.
Відповідач надав суду відзив на позову заяву, в якому вказав, що стаж з 07.10.1995 по 03.12.2007 зарахувати до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років немає законних підстав, оскільки відсутні дані про проходження державної акредитації здоровпункта при ЗАТ «Дана», як заклад охорони здоров'я.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що до переліку закладів охорони здоров'я, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено пункти охорони здоров'я. Що стосується не проведення державної акредитації пункту охорони здоров'я при ЗАТ «Дана», позивач зазначила, що для зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, на посаді завідуючого здоровпункту, проведення акредитації не є обов'язковим.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 2019 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком.
11.03.2020 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила виплатити їй грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.
Листом від 03.04.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надало позивачеві відповідь, в якій зазначило, що Головним управлінням направлено запит №2600-0211-8/21153 від 24.02.2020 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації щодо надання інформації про підпорядкування ЗАТ ВТШБ «Дана» Міністерству охорони здоров'я. Після надходження відповіді буде розглянуто питання щодо виплати грошової допомоги.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо невиплати грошової допомоги у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
У відповідності до статті 6 частини 2 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Суд наголошує й на тому, що відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Конституційний Суд України у пункту 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до пункту 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 пунктів "е" - "ж" Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Не заперечуючи досягнення позивачем, на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком, пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідач вказує на те, що позивач не має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій у зв'язку з недостатністю спеціального страхового стажу.
Так, на переконання відповідача, підстави для зарахування стажу з 07.10.1995 по 03.12.2017, коли позивач працювала у здоровпункті при КП "Дана", в подальшому змінено на ЗАТ «Дана» - відсутні, оскільки не проведено акредитацію відповідного медичного закладу.
З аналізу наведених вище норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 "Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати" (далі по тексту - Порядок - № 1191).
Згідно із пунктом 2 Порядку № 1191 (далі по тексту - Порядок № 1191), передбачено, що до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е", пункту "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909.
У відповідності до пункту 5 Порядку № 1191 Грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Положеннями пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопад 1993 року № 909 (далі по тексту - Перелік № 909).
Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 "Про перелік основних закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", на пенсію за вислугу років мають право лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, санаторно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
У примітці 2 до Переліку №909 встановлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за №892/7180, не передбачено обмеження у призначенні пенсій медичним працівникам амбулаторно-поліклінічних закладів, зокрема, пунктів охорони здоров'я (здоровпунктів).
Згідно із поясненнями до Переліку закладів охорони здоров'я, пункт охорони здоров'я (здоровпункт) створюється на підприємствах в установах, організаціях і входить до складу поліклініки або амбулаторії.
Разом з тим, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 усі записи внесені відповідно до норм чинного законодавства, засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою роботодавця.
Як слідує із записів трудової книжки ОСОБА_1 , позивач, зокрема, у період з 07.10.1995 по 03.12.2007 працювала на колективному підприємстві швейна фабрика «Дана» на посаді завідуючої здоровпунктом ЗАТ "Дана".
Зокрема, 07.10.1995 згідно з наказом від 07.10.1995 №20-к позивач прийнята на посаду завідуючої здоровпунктом КП Швейна Фабрика «Дана», а наказом від 29.11.2017 №255-к звільнена за угодою сторін.
Відтак, період роботи позивача на колективному підприємстві швейна фабрика «Дана» з 07.10.1995 по 03.12.2007 підтверджуються записами, внесеними до її трудової книжки та не потребує додаткового відокремлення та підтвердження довідками, оскільки законодавством визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача на те, що підстав для зарахування вищевказаного періоду роботи до спеціального стажу немає, оскільки відсутні документи щодо державної акредитації здоровпункту.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений вищенаведеною постановою, не містить будь-яких посилань на необхідність державної акредитації передбаченого зазначеною постановою закладу для призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, в ньому лише наведено найменування закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
З урахуванням приписів вищезазначених норм, суд приходить до висновку, що позивач у спірний період працювала на посаді завідуючої здоровпунктом КП Швейна Фабрика «Дана», що є закладом охорони здоров'я, у розумінні Основ законодавства України про охорону здоров'я, і така робота у дає право на призначення та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача наявний спеціальний медичний стаж, її посада відносяться до посад медичних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Інших підстав для невиплати позивачеві грошової допомоги, окрім як відсутність акредитації підприємства де працювала позивач, а відтак відсутності наявності необхідного стажу, відповідачем суду не наведено.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 245 частини 4 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Статтею 2 частини 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із статтею 139 частини першої КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір сплачений при зверненні до суду у розмірі 840, 80 грн..
Керуючись статтями 139, 242-246 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа