Справа № 560/624/20
іменем України
28 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В.
за участю:секретаря судового засідання Вересняк А.А. представників позивача: Савчука Ю.М., Шустової М.В. представника відповідача: Пятковського А.М.
розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 03 січня 2020 року №0000010508 за яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним зобов'язанням на суму 1 554 975,0 грн., та за штрафними санкціями 777 488,0 грн.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2019 вирішено відкрити загальне позовне провадження в даній адміністративній справі, та призначено підготовче засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що посадовими особами Головного управління ДФС у Хмельницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Подільський господар» (ПН 32678236), з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій за жовтень, листопад та грудень 2018 року, січень та лютий 2019 року із ТОВ «Індустрзбут». За результатами перевірки складено акт.
На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Хмельницькій області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 січня 2020 року№0000010508 за яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним зобов'язанням на суму 1 554 975,0 грн., та за штрафними санкціями 777 488,0 грн.
Позивач вважає, що ГУ ДФС у Хмельницькій області прийняло оскаржуване податкове повідомлення-рішення з порушенням вимог діючого законодавства України, а тому воно є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому останній зазначає, ГУ ДПС у Хмельницькій області просить у задоволенні позову ТОВ "ТД "Хмельницькхліб" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 січня 2020 року№0000010508 відмовити.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні стосовно задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 04 грудня 2019 року працівниками ГУ ДПС у Хмельницькій області було складено Акт за №0219/22-01-05-08/32678236 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ГОВ «Подільський господар» (ПН 32678236), з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій за жовтень, листопад та грудень 2018 року, січень та лютий 2019 року із ТОВ «Індустрзбут» (ПН 41731567).
Перевіркою встановлено, що укладені ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР» з ТОВ «ІНДУСТРЗБУТ» договори поставки не опосередковуються реальними виконаннями господарських операцій, які становлять їх предмети, у зв'язку із відсутністю у даного постачальника виробничих, трудових ресурсів та самого активу для здійснення такого постачання. Перевіркою не підтверджено реальність господарських операцій з постачання (продажу) ТОВ «ІНДУСТРЗБУТ» на адресу ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР» продукції (шроту соняшникового), у зв'язку із відсутністю джерела її законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва. Перевіркою встановлено, що ТОВ «ІНДУСТРЗБУТ» фактично товар (шрот соняшниковий) не поставляло. ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР» документально не підтверджено, що шрот соняшниковий придбаний саме у ТОВ «ІНДУСТРЗБУТ».
На підставі акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 січня 2020 року№0000010508 за яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним зобов'язанням на суму 1 554 975,0 грн., та за штрафними санкціями 777 488,0 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Згідно пункту 198.1., статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6., статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.
Тобто, у цьому випадку аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.
Щодо взаємовідносин між ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР» та ТОВ «ІНДУСТРЗБУТ» товариство наголошує на тому, що відносини між контрагентом носили реальний характер, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими та іншими документами. Також факт використання в подальшому в господарській діяльності отриманого товару - спростовують твердження органу ДПС щодо не реальності господарської операції з придбання товару згідно податкових накладних.
З акту перевірки слідує, що товар но-транспортні накладні чи інші документи, що підтверджують транспортування товару на виконання умов договору не відповідають вимогам чинного законодавства, містять перекрученні дані, що свідчить про те, що документи про переміщення товарно-матеріальних цінностей відсутні.
Однак, актом перевірки підтверджено, що поставка здійснювалася перевізниками про що свідчать товарно-транспортні накладні, що не суперечить умовам укладеного договору та підтверджує постачання та отримання товару і використання останнього у господарській діяльності позивача.
Окрім того, в акті перевірки зазначено, що всі податкові накладні по господарським операціям з зазначеним контрагентом зареєстровані в ЄРПН, товар отриманий від контрагента був оплачений та використаний у господарській діяльності товариства, спричинивши реальні зміни майнового стану товариства.
Зі змісту акту перевірки слідує, що органом ДПС не заперечувався факт надання вище перелічених первинних документів по взаємовідносинах товариства з даним контрагентом, як і той факт, що вони підтверджують такі відносини.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання умов догово рів між ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР» та ТОВ «ІНДУСТРЗБУТ» для праці вників органу ДПС при проведенні перевірки були надані оригінали видаткових та податкових накладних, книги обліку довіреностей, акти приймання-передач і, товарно-транспортні накладні, банківські виписки та інші.
Надані первинні та інші документи підтверджують здійснення господарських операцій між ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР» та ТОВ «ІНДУСТРЗБУТ», а також те, що ці операції спричинили реальні зміни майнового стану товарис тва.
Орган ДПС, стверджуючи про відсутність у контрагента реальних господар ських операцій, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР» - шляхом оплати товару та його отримання, та використання в подальшому у господарській діяльності това риства.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до ст.1 Закону №996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.
Отже, відсутність таких обов'язкових реквізитів первинного документу як: посад осіб відповідальних за здійснення господарської операції, підписів посадових осіб не дало змоги ідентифікувати осіб, які безпосередньо виконували операції з поставки товарів та підтвердити відповідність видаткових накладних для цілей бухгалтерського обліку.
Відповідно до п.2.1 Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно з пунктом 2.2 Положення №88 передбачено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Пунктом 2.4. Положення №88 визначено обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства під час здійснення господарської операції.
Будь-які документи, в тому числі накладні, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей бухгалтерського обліку.
Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закон №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього ж закону визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
На момент укладення та виконання договорів сторони були зареєстрованими як платники податку на додану вартість. Видані товариству належно оформлені податкові накладні були зареєстрованими платниками податку на додану вартість на час здійснення вказаних операцій, з урахуванням господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали органу ДПС підстав для прийнят тя неправомірного висновку вказаного в акті перевірки та прийняття податкового по в і д ом л ення-р ішення.
З огляду на наявні документи слідує, що зміст зазначених вище договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а органом ДПС не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або прихову вання дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за раху нок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Системний аналіз наведених вище норм Податкового Кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Відповідні висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Отже, висновки органу ДПС, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагентів товариства, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємо му періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Таким чином, господарські операції для визначення бази оподаткування мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Між тим, наявність первинних документів, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною. Так, відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тому, важливим є підтвердження спільної участі контрагентів в договірних відносинах, спрямованої на досягнення договірних умов як загалом, так і в розрізі окремих ланок в межах усього ланцюга постачання.
Суд зазначає, що господарська операція, яка не відбулася в дійсності, не може бути об'єктом оподаткування.
Разом з тим, відомості, що містяться у податкових накладних, так як і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.
Суд зазначає стосовно доводів позивача, а саме, що при укладенні договору позивач не зобов'язаний був перевіряти наявність у контрагента правовстановлюючих документів на технологічні засоби та наявність дозволів на їх використання.
В постанові №К/9901/5235/18, К/9901/5242/18 від 02.04.2019 по справі №811/1772/13-а Верховний Суд зазначає, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь - яких дій на предмет перевірки податкової "доброчесності" контрагента, зокрема і за доступними електронними базами даних на сайтах контролюючих та державних органів, в подальшому будуть свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової "надійності" такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
У разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, у свою чергу довів, що діяв у межах закону при прийнятті оскаржуваного рішення, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, а отже приймаючи оскаржене податкове повідомлення-рішення від 20.08.2019 року № 0010171407 форми "В1" відповідач діяв в межах наданих йому повноважень на підставі норм чинного законодавства, а тому таке рішення є правомірним, у зв'язку із чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 03 січня 2020 року №0000010508 яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним зобов'язанням на суму 1 554 975,0 грн., та за штрафними санкціями 777 488,0 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" судовий збір в сумі 21020,0 грн (двадцять одна тисяча двадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський господар" (Мокіївці,Шепетівський район, Хмельницька область,30440 , код ЄДРПОУ - 32678236)
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 43142957)
Головуючий суддя Г.В. Лабань