Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
03 грудня 2020 р. Справа № 520/13762/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Супруна Ю.О.,
при секретарі судового засідання - Турко А.В.,
за участю:
представника позивача - Юрко О.Г.,
представника відповідача - Новікова В.А.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі за текстом - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДР НОМЕР_2 ), щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені з 04.01.2018 року по 07.08.2020 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДР НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені з 04.01.2018 року по 07.08.2020 року в розмірі 370872,47;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДР НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з 08.08.2020 року по дату фактичної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені;
- для забезпечення належного захисту прав позивача у разі необхідності вийти поза межі заявлених позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні з військової служби відповідач не провів остаточний розрахунок та не виплатив належні грошові кошти. Так, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 , компенсацію за невикористані дні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період 2014-2018 роки. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі №520/2195/2020 зокрема зобов'язано відповідача нарахувати та сплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2018 року, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за весь період прострочки по дату фактичної виплати та зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.01.2018 з урахуванням компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за весь період прострочки по дату фактичної виплати. Відповідач сплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки - 07.08.2020 р. в сумі 13583,86 грн. Враховуючи, що відповідач з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків військової частини з позивачем повністю не провів повний розрахунок, останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 04.01.2018 року по 07.08.2020 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовче засідання.(а.с.32-33).
До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 29.10.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву згідно зі змістом якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки 07.08.2020 року рішення суду від 22.04.2020 (справа №520/2195/2020) відповідачем було виконано, кошті у розмірі 13583,86 грн., було перераховано позивачу на його картковий розрахунок. Крім того, вказано, що рішенням суду по справі №520/2195/20 не було визнано неправомірними дії відповідача щодо не виплати компенсації за відпустку саме при звільненні, отже, на думку відповідача жодних строків виплат/розрахунку не існує та не могло бути, у зв'язку з чим не виникає у відповідача обов'язку проводити нарахування відповідно до ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Виходячи з вищевикладеного ХОВК позов не визнає, заперечує проти позову і вважає, що позовні вимоги позивача є незаконними та безпідставними, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.(а.с.39-40).
02.11.2020 року до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому викладено правову позицію позивача стосовно порушених відповідачем у відзиві на позову питань.(а.с.44-50).
Протокольною ухвалою суду від 24.11.2020 без видалення до нарадчої кімнати, суд ухвалив закрити підготовче провадження у даній справі та призначити справу до судового розгляду по суті.(а.с.67-69).
Так, ч. 7 ст. 243 КАС України, встановлено, що ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання до протоколу судового засідання.
Представник позивача в судове засідання прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на зміст обґрунтувань правової позиції викладеної проти позову.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 08.06.2015 серії НОМЕР_3 .(а.с.12).
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 09.11.2017 року № 427 (по особовому складу) був звільнений з військової служби у відставку за ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» п.п. б) за станом здоров'я з посади військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » з правом носіння військової форми у званні підполковник.(а.с.17).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.01.2018 року №6 (по стройовій частині) позивач 04.01.2018 був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та направлений на військовий облік до Торецького МВК Донецької області. Згідно зазначеного наказу позивачу було виплачено: грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вихідну допомогу при звільненні за 30 років, премію, щомісячну надбавку за виконання особливо важливих завдань з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років, додаткову щомісячну грошову винагороду, надбавку за роботу з таємними документами згідно з наказами Міністра оборони України №260 від 11.06.2008 року та №№44 від 27.01.2016 року.(а.с.18).
При цьому, при звільненні позивача з військової служби та виключенні його зі списків особового складу, грошова компенсація за невикористану у 2014-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення йому виплачена не була.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати під час звільнення з військової служби компенсації за невикористану у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі №520/2195/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.(а.с.58-63).
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015- 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2018, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2018, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за весь період прострочки по дату фактичної виплати.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.01.2018.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.01.2018 з урахуванням компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за весь період прострочки по дату фактичної виплати.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі №520/2195/2020 набрало законної сили 13.07.2020.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
22.07.2020 представник позивача, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до ХОВК із заявою про добровільне виконання рішення суду.(а.с.21).
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 по справі №520/2195/2020 ХОВК ОСОБА_1 , 07.08.2020 було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки та індексацію за період січень 2016 року по січень 2018 року у сумі 13583,86 грн., що підтверджується інформаційним листом від 07.08.2020 (а.с.22), випискою по картковому рахунку (а.с.64-66), адвокатським запитом від 10.08.2020 (а.с.23) та листом відповідача від 09.09.2020 №854/ВФЗ. (а.с.25).
Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2018 року по 07.08.2020 року у сумі 370872,47 грн., звернувся через уповноваженого представника з даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові №620/1982/19 від 22 січня 2020 року.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, Провадження №11-1329апп18 наведена наступна правова позиція: «... Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21 -1765а15, зазначивши, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...»
«...При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)...»
Аналогічна позиція висловлена у п. 50 Постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №810/451/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Та зазначив:- «...Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі №21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин...».
Верховний суд по справі №21-1765а15 зазначив наступне: «...не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...».
Отже, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України.
Щодо доводів відповідача, що доходи військовослужбовців не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу, а тому, застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним, суд зазначає наступне.
Так, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Тому, доводи відповідача про непоширення норм статті 117 КЗпП України на спірні відносини, є безпідставними.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості, що складає 370872,47 грн, суд зазначає наступне.
Нарахування суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні належить до дискреційних повноважень військової частини.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні саме в сумі 370872,47 грн., яку визначив сам позивач. Сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період підлягає визначенню не судом, а ХОВК за наслідками виконання рішення суду.
Відносно вимоги про зобов'язання Харківський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з 08.08.2020 року по дату фактичної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд зазначає наступне.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (надалі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (надалі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-III, передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Суд зауважує, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (надалі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18), яка враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а відповідно до вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії, а також вказані доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата), у відповідача не виникло обов'язку здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", отже, позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 139 КАС України.
Питання про розподіл судових витрат у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені з 04.01.2018 року по 07.08.2020 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені з 04.01.2018 року по 07.08.2020 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2020.
Суддя Супрун Ю.О.