10 грудня 2020 року м. Рівне № 460/6111/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 2 березня 2020 року № 1700-0301-8/4254 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком; 2) зобов'язати відповідача зарахувати періоди роботи з 6 січня 1984 року по 28 лютого 1988 року в Орському відділені проектного інституту «Фундаментпроект» до загального стажу та призначити пенсію позивачу з дня звернення, а саме: з 14 лютого 2020 року. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії. За наслідками розгляду вказаної заяви відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для призначення пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного обсягу страхового стажу. Зокрема, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи в Орському відділені проектного інституту «Фундаментпроект» з 6 січня 1984 року по 28 лютого 1988 року, оскільки записи про таку роботу в трудовій книжці позивача не містять реквізитів наказів про прийняття на роботу та переведення. Позивач не погоджується з таким рішення відповідача, позаяк, наведені неточності в трудовій книжці є формальними і жодним чином не можуть спростовувати набуття ним права на призначення пенсії. З огляду на наведене позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що 14 лютого 2020 року позивач дійсно звернувся до нього із заявою про призначення пенсії. Доданими до заяви документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, підтверджується наявність у позивача страхового стажу на рівні 22 роки 5 місяців 27 днів. Водночас до страхового стажу не зараховано період роботи в Орському відділені проектного інституту «Фундаментпроект» з 6 січня 1984 року по 28 лютого 1988 року, зазначений у трудовій книжці позивача, оскільки відповідні записи не містять дат наказів на прийняття на роботу та переведення, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 та чинної на момент внесення таких записів до трудової книжки. Враховуючи, що для призначення пенсії позивач мав набути не менше 26 років страхового стажу, підстави для задоволення його заяви були відсутні. За наведених обставин, відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, однак суд не надає оцінки зазначеним у ній доводам та обґрунтуванням, оскільки в силу приписів частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в даній категорії справ заявами по суті є позов та відзив.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
19 серпня 2020 року позовна заява надійшла до суду.
20 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
15 вересня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.
25 вересня 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи:
23 листопада 2019 року позивачу виповнилося 60 років.
14 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії.
02 березня 2020 року листом за № 1700-0301-8/4254 відповідач повідомив позивачу про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутність необхідного обсягу страхового стажу. Зокрема, у листі зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в Орському відділені проектного інституту «Фундаментпроект» з 6 січня 1984 року по 28 лютого 1988 року, зазначений у трудовій книжці, оскільки відповідні записи не містять дат наказів на прийняття на роботу та переведення, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162.
Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058, виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Згідно зі статтею 1 Закону №1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058 встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 9 Закону № 1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами пункту 9 частини першої статті 16 закону № 1058, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону №1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Так, постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1.1 вказаного Порядку, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 1.6 Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
В свою чергу, частиною першою статті 26 Закону № 1058 встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Як встановлено судом, віку 60 років позивач досягнув 23 листопада 2019 року, а тому для призначення пенсії останній мав набути 26 років страхового стажу.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини другої вказаної статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, частиною четвертою статті 24 Закону №1058 встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як зазначено вище по тексту рішення, Закон № 1058 набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз вказаних вище норм права дозволяє прийти до висновку, що в разі відсутності в трудовій книжці необхідних записів або їх неправильному чи неточному оформленні за періоди роботи до 01 січня 2004 року, зарахування таких періодів роботи до страхового стажу здійснюється на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Як свідчать записи трудової книжки позивача, 06 січня 1984 року останній був прийнятий до Орського відділення проектного інституту «Фундаментпроект» на посаду інженера відповідно до наказу № 6, з 01 березня 1985 року переведений на посаду старшого інженера відповідно до наказу № 43, а з 01 березня 1988 року переведений до бригади геофізиків на посаду геофізика відповідно до наказу від 01 березня 1988 року № 43.
Однак, судом встановлено, що відповідачем при обчисленні страхового стажу позивача не було враховано період роботи з 06 січня 1984 року по 28 лютого 1988 року у зв'язку з тим, що записи про відповідні періоди містять неточності, а саме не зазначені дати наказів про прийняття на роботу та переведення на іншу посаду.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 8.1 розділу 8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (чинної на момент внесення до трудової книжки позивача записів про роботу в Орському відділенні проектного інституту «Фундаментпроект»), контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (ЗП УРСР, 1973 р. № 21, ст. 115).
Так, пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" було визначено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу змісту вказаних вище норм права слідує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 428/7863/17 (провадження № К/9901/4552/17) та від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Водночас, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до загального стажу.
Суд наголошує, що з аналізу норм пенсійного законодавства слідує, що у зв'язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком відповідач зобов'язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган Пенсійного фонду обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а (провадження № К/9901/11030/18).
Більше того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.
Тотожна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
Судом встановлено, що записи №№ 3, 4 у трудовій книжці позивача щодо періодів роботи у Орському відділенні проектного інституту «Фундаментпроект» дійсно не містять відомостей про дати наказів, на підставі яких вони внесені до трудової книжки.
Разом з тим, суд зауважує, що у вказаних записах чітко зазначено дати прийому позивача на роботу та переведення на іншу посаду. Тобто, такі записи дозволяють безсумнівно встановити часові межі перебування позивача на конкретних посадах та, відповідно, набуття у зв'язку з цим страхового стажу.
При цьому, суд зауважує, що до наступних записів в трудовій книжці позивача (№№ 5-7), які також стосуються роботи позивача у Орському відділенні проектного інституту «Фундаментпроект», у відповідача не було жодних зауважень, а отже загалом відповідач не заперечує факт роботи позивача у вказаній установі.
Суд вважає, що, в даному випадку, позивач не може бути позбавлений свого права на включення при обрахунку загального стажу періоду роботи з 06 січня 1984 року по 29 лютого 1988 року в Орському відділенні проектного інституту «Фундаментпроект» лише через неточність записів трудової книжки, тобто у зв'язку з обставинами, що виникли не з вини позивача, та на які він не міг вплинути.
При цьому, суд наголошує, що до страхового стажу позивача має бути зарахований період по 29 лютого 1988 року, з огляду на таке.
Згідно з записом № 4 у трудовій книжці позивача, з 01 березня 1985 року останній був переведений на посаду старшого інженера Орського відділення проектного інституту «Фундаментпроект».
Записом № 5 у трудовій книжці позивача підтверджується, що з 1 березня 1988 року він був переведений в бригаду геофізиків на посаду геофізика.
Тобто, фактично позивач перебував на посаді старшого інженера Орського відділення проектного інституту «Фундаментпроект» у період з 01 березня 1985 року по 29 лютого 1988 року, оскільки 1988 рік був високосним.
Підсумовуючи вищезазначене, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови у включенні спірного періоду роботи до стажу є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідач у даному випадку у відповідності до частини третьої статті 44 Закону № 1058 та пункту 4.2 Порядку № 22-1 не вжив заходів щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до загального страхового стажу.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірний період роботи з 06 січня 1984 року по 29 лютого 1988 року, що становить 4 роки 26 днів.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи за змістом заяв по суті, що страховий стаж позивача за виключенням періоду роботи з 06 січня 1984 року по 29 лютого 1988 року, становить 22 роки 5 місяців 27 днів.
Таким чином, загальний страховий стаж позивача становить 26 років 6 місяців 23 роки, чого з урахуванням вимог статті 26 Закону № 1058 було достатньо для позитивного вирішення питання щодо призначення пенсії позивачу.
Відтак, суд вважає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, чим порушив гарантоване Конституцією України право останнього на соціальний захист у старості.
Приписами статті 45 Закону № 1058 встановлено, зокрема, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що пенсійного віку позивач досягнув 23 листопада 2019 року, а із заявою про призначення пенсії звернувся до відповідача 14 лютого 2020 року, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, у зв'язку з чим пенсія йому має бути призначена з 14 лютого 2020 року.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.
Крім того, суд приходить до висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог на підставі частини другої статті 9 КАС України з метою повного захисту порушених прав позивача, оскільки в ході судового розгляду суд встановив наявність у позивача права на зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 06 січня 1984 року по 29 лютого 1988 року, а не по 28 лютого 1988 року як просить позивач.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на вказане, сплачена сума судового збору в розмірі 840,80грн відповідно до квитанції від 19 серпня 2020 року № 0.0.1807269173.1, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, оформлене листом від 02 березня 2020 року № 1700-0301-8/4254, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 14 лютого 2020 року пенсію за віком, зарахувавши останньому до загального страхового стажу період роботи в Орському відділені проектного інституту «Фундаментпроект» з 6 січня 1984 року по 29 лютого 1988 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 840,80грн (вісімсот сорок гривень, 80коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076).
Суддя Т.О. Комшелюк