03 грудня 2020 року справа №380/4041/20
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,
представника відповідача Деркача А.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:
-визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
-зобов'язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
-визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2015 року по 17.07.2017 року;
-зобов'язати Управління Служби безпеки України у Львівській області у Львівській області вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2015 року по 17.07.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на дату виключення позивача зі списків особового складу не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки та індексації грошового забезпечення. Відповідачем перерахування грошових коштів у сумі 12771,29 грн. (грошова компенсація за 28 невикористаних днів додаткової відпустки) проведено 27.04.2020. Вказує, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України підлягає до стягнення середній заробіток за період затримки вищевказаної виплати. Також позивач зазначає, що відповідачем протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 17.07.2017. Позивач вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу 17.07.2017 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
22.06.2020 року за вх.№31143 від Управління Служби безпеки України у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначив, що норми трудового законодавства, в тому числі Кодексу законів про працю, на які посилається позивач в позовній заяві не розповсюджується на військовослужбовців, що вказує на помилковість розрахунків зазначених в позовній заяві та є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині. Усі питання пов'язані з виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», а також відомчими нормативними актами СБУ. При цьому за своєю природою, підставами нарахування, структурою, способом правового регулювання та іншими ознаками поняття «заробітна плата» не є тотожнім поняттю «грошове забезпечення». Так, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям за проходження військової служби (ст.9 зазначеного Закону) при цьому, порядок її проходження визначений окремим документом, а норми КЗпП регулюють трудові відносини працівників, які за своєю природою є зовсім іншими ніж військова служба. Будучи державною установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, СБУ вправі здійснювати будь-які виплати виключно у разі наявності бюджетних призначень на такі витрати. З урахуванням вимог бюджетного законодавства України зобов'язання виплат належних сум при звільненні позивача виникло після видачі наказу про виключення його зі списків особового складу, тобто після 17.07.2017 року. Розрахунок сум грошового забезпечення, належних до виплати при звільненні, було проведено вчасно на дату виключення позивача зі списків особового складу. При цьому, наказ Голови СБУ про звільнення не містить відомостей про виплати, які необхідно здійснити, натомість такі відомості зазначаються в наказі про виключення зі списків особового складу, що готується після надходження наказу Голови СБУ на адресу регіонального органу безпеки. Таким чином, усі виплати при звільненні базуються саме на наказі про виключення зі списків особового складу.
Відповідач вказує, що після розрахунку було підготовлено та скеровано на адресу ЦУ СБУ заявку на отримання нарахованих коштів. При цьому, виплата заборгованості була проведена негайно після отримання відповідних бюджетних асигнувань, надісланих для цієї мети з ЦУ СБ України шляхом переведення на картковий рахунок позивача.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2015 року по 17.07.2017 року відповідач вказує наступне. Зокрема покликається на те, що індексація грошових доходів для ОСОБА_1 дійсно не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з обмеженістю бюджетного фінансування та відсутністю бюджетних асигнувань на здійснення виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців СБ України. Вважає, що з огляду на недостатність бюджетних коштів у фонді грошового забезпечення військовослужбовців УСБУ у Львівській області, відсутність закладених для цього в держбюджеті сум, можливості здійснити виплату індексації грошового забезпечення для позивача були відсутні, а отже вимоги позивача щодо визнання протиправними дій Управління при нарахуванні та виплаті індексації грошовою забезпечення є необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам бюджетного законодавства України і дійсним обставинам справи.
Ухвалою судді від 28.05.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Підготовче засідання призначено на 11.08.2020 року.
11.08.2020 підготовче засідання відкладено на 15.09.2020 року.
15.09.2020 підготовче засідання відкладено на 03.11.2020 року
03.11.2020 ухвалою без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.12.2020.
Позивач у судове засідання не з'явився належним чином, був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. 05.08.2020 року позивачем подано до суду заяву за вх.№39862 про розгляд справи без участі позивача. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову, просить відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що наказом тимчасово виконуючого обов'язки голови Служби безпеки України №756-ОС від 07.07.2017 ОСОБА_1 звільнено з військової служби за п.п. “а” п. 61, п.п. “г” п. 63 та п.881 у запас Служби безпеки України.
Наказом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області №555-ОС від 17.07.2017 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 30.03.2016 Службою безпеки України, позивач є учасником бойових дій (а.с. 9).
З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також ст.16-2 Закону України “Про відпустки” та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 01.01.2015 року по 17.07.2017 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі №380/896/20, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 20001591) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Зобов'язано Управління Служби безпеки України у Львівській області (79012, м. Львів, вул. Вітовського, 55, код ЄДРПОУ 20001591) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 17.07.2017.
09.04.2020 року позивач звернувся із заявою до начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за період 2016-2017 років, згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі №380/896/20.
Листом від 04.05.2020 року за №62/11/1-м-255/14 відповідач повідомив позивача, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за період 2016-2017 років у розмірі 12771,29 грн. була зарахована на зазначений у заяві ОСОБА_1 картковий рахунок відкритий у ПАТ «БАНК ВОСТОК» платіжним дорученням від 27.04.2020 №569.
14.11.2020 року позивач звернувся із заявою до начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області, в якій просив повідомити чи проводилось нарахування та виплата йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби в Управлінні СБУ у Львівській області в період з 01.01.2015 по 17.07.2017 та надати довідку про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період. У випадку невиплати такої індексації просив провести її нарахування та виплату.
Листом від 12.12.2019 року за №62/21/м-624/14 відповідач повідомив позивача, що виплата індексації співробітникам Управління не здійснювалася. Крім того, відповідач вказав, що з метою соціального захисту співробітників Служби безпеки України в період з 2015р. по 2017р. в межах бюджетних асигнувань здійснювалося підвищення грошового забезпечення шляхом збільшення граничного розміру преміювання. Додаткових бюджетних асигнувань для інших видів виплат не виділялось.
Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Крім того, позивач вважає, що з 01.01.2015 року по 17.07.2017 року індексація грошового забезпечення йому протиправно не виплачена, у зв'язку чим звернувся до суду для захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статі 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Як встановлено частиною третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилами статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У відповідності до статей 4, 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, відповідно до пункту 2 якого, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За визначенням використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому дані правовідносини врегульовані положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті, у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №340/184/19.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2015 по 19.07.2017.
Статтею 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу.
З огляду на викладене, враховуючи наявність правових підстав для отримання позивачем індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2015 по 19.07.2018, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що слід визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 19.07.2018 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 19.07.2017.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та зобов'язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
При цьому судом врахована правова позиція в подібних правовідносинах, сформована Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено, що наказом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області №555-ОС від 17.07.2017 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Наказ від 17.07.2017 №555-ОС не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідачем здійснено остаточний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з ОСОБА_1 лише 27.04.2020 шляхом грошового переказу на картковий рахунок позивача суми 12771,29 грн., що підтверджується платіжним дорученням №569 від 27.04.2020.
Вказане свідчить про те, що повний розрахунок (виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) з позивачем відповідач провів не в день виключення позивача із списків особового складу 17.07.2017, а саме 27.04.2020, тобто несвоєчасно.
Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, суд при вирішенні справи визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу 17.07.2017, а 27.04.2020 перераховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Як вказано в наказі від 17.07.2017 №555-ОС, 17.07.2017 позивача виключено зі списків особового складу, тобто останній робочий день, а 27.04.2020 дата повного розрахунку.
Тому час затримки повного розрахунку з позивачем становить з 18.07.2017 по 26.04.2020 включно.
Оскільки час затримки повного розрахунку з позивачем з 18.07.2017 по 26.04.2020 становить 1014 календарних днів, то за цей період відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за 2 календарних місяців військової служби перед звільненням полковника ОСОБА_1 за період з 01.05.2017 по 30.06.2017 розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 27367,06 грн (13683,53 за травень 2017 року та 13683,53 грн. за червень 2017 року).
Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 448,64 за день (27367,06 / 61 кількість календарних днів у травні та червні 2017 року).
Період затримки фактичного розрахунку становить 1014 календарних днів, отже сума середнього грошового забезпечення становить 454920,96 (448,64 х 1014 днів).
Вирішуючи питання щодо суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою фактичного розрахунку, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Саме така правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 і постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, яка відповідно до пункту 5 частини другої статті 242 КАС України врахована судом при ухваленні даного рішення.
Як встановлено судом, сума виплаченої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 12771,29 грн., а середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 454920,96 грн. Вказане свідчить про не співмірність таких сум і зумовлює застосування судом до даних правовідносин принципу співмірності.
Визначаючи частку своєчасно невиплаченої частини заробітної плати позивача, суд встановив, що така становить 0,028 від середнього заробітку за час затримки розрахунку:
12771,29 грн. / 454920,96 грн. (сума компенсації за додаткову відпустку та середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,028.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 448,64 грн. (середньоденна заробітна плата) х 1014 (днів затримки розрахунку) х 0,028 = 12737,78 грн.
Виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 12737,78 грн. відповідатиме принципу співмірності.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався у даній справі, а отже, враховуючи приписи ст.139 КАС України, судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 17.07.2017 року.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 17.07.2017 року.
Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 18.07.2017 року по 26.04.2020 року в сумі 12737,78 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення складено 10.12.2020 року.
Суддя Крутько О.В.