справа № 380/4648/20
07 грудня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий-суддя Кедик М.В.,
секретар судового засідання Курпіта П.І.,
за участю:
представник позивача не прибув,
представник відповідача не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 шодо ненарахування та невиплати полковнику запасу ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.08.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити полковнику запасу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 року по 2018 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.08.2018;
- стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн з військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою від 18.06.2020 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.
Ухвалою від 01.09.2020 суд ухвалив перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи № 380/4648/20 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 19.10.2020, занесеною до протоколу судового засідання, суд прийняв заяву про зміну позовних вимог від 28.09.2020 (вх. № 48858), згідно з якою позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 шодо ненарахування та невиплати полковнику запасу ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.08.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити полковнику запасу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 року по 2018 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.08.2018;
- стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн з військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що станом на день прийняття наказу від 10.08.2018 № 148 про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з ОСОБА_1 не проведені розрахунки щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII. З метою отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, 02.04.2020 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. У відповіді від 12.05.2020 № 116/14/4/761/2, зазначалось, що вищезгадана виплата позивачеві, з огляду на роз'яснення Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 за № 298/5/2867, може бути здійснена тільки на підставі рішення суду після набрання ним законної сили.
Представник відповідача, військової частини НОМЕР_3 , подав відзив на позовну заяву від 24.07.2020 (вх. № 36899), у якому зазначає, що оскільки додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних, необхідність грошової компенсації визначеної ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» на неї не поширюється. Чинне законодавство не передбачає грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій. Також згідно з п. 242 Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1151, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву від 17.07.2020 (вх. № 35602), у якому зазначає, що про право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач дізнався з роз'яснення Міністерства оборони України, у якому з огляду на наявність рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 надано дозвіл здійснювати такі виплати діючим військовослужбовцям, а тим хто вже звільнився на підставі рішення суду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання від 21.10.2020 (вх. № 54225) про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
Згідно з наказом Міністра оборони України від 27.07.2018 № 456, полковника ОСОБА_1 , заступника начальника фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Згідно з наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.08.2018 № 148 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 10.08.2018.
Позивач проходив військову службу і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 31.05.2017.
ОСОБА_1 02.04.2020 звернувся до відповідачів з заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Листом від 12.05.2020 № 116/14/4/761/л Фінансово-економічне управління Командування сухопутних військ Збройних Сил України повідомило, що у зв'язку зі звільненням з військової служби у серпні 2018 року, з метою вирішення питання щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, необхідно звернутись до суду.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2017 по 2018 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон України № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII та “Про оборону України” від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони України № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно з ст. 1 Закону України № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України № 1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак, Законом України № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), справа, що розглядається є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження № 11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Суд встановив, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2017-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за такі невикористані додаткові відпустки у зв'язку із звільненням зі служби.
Відповідно до змісту наказу від 10.08.2018 № 148 на час його прийняття, військова частина НОМЕР_1 не провела з ОСОБА_1 розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, за 2017-2018 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. З урахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 10.10.2018.
Що стосується вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 шодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, суд зазначає таке.
Питання щодо визначення кількості днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, належить до компетенції відповідача при обчислені грошової компенсації за невикористану відпустку.
Отже, суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку календарних днів додаткової відпустки, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача, який зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок при звільненні.
Тому позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 шодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік не підлягають задоволенню.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.
При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд враховує таке.
Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Суд встановив, що 12.06.2020 між адвокатом Хлопецьким О.О. (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт) укладений договір про надання правової допомоги № 47-20 (далі - договір).
Відповідно до пункту 4.6 факт наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг).
Згідно з пунктом 4.7 договору про надання правової допомоги за усною домовленістю сторін гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката. У разі проведення розрахунку готівкою адвокат видає довідку. При проведенні оплати у безготівковому порядку клієнт надає адвокату чек про її здійснення.
Відповідно до акту виконаних робіт від 16.06.2020, адвокат надав, а клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу) у формі:
- усна консультація, аналіз правовідносин - до 30 хв. на загальну суму 500 грн;
- адвокатський запит - 30 хв. на загальну суму 1000 грн;
- супровід судової справи у суді 1-ої інстанції - на загальну суму 2500 грн.
Всього: 4000 грн.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про проведення готівкової оплати від 16.06.2020, згідно якої кошти за надані адвокатом Хлопецьким О.О. юридичні послуги клієнту ОСОБА_1 сплачені готівкою в сумі 4000 грн.
Оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, а також суд враховує, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогійній категорії справ, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.08.2018.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2018 рр. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.08.2018.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складений 10.12.2020.
Суддя Кедик М.В.