09 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3175/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хилько Л.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Ульяновським РВ УМВС України в Кіровоградській області 23.03.2012 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача:
управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 38613719; адреса: вул. Пашутінська, 1, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25015)
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.213), просить суд:
- поновити строк звернення до суду з даним позовом;
- визнати протиправним та скасувати наказ управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області від 15.05.2019 р. №201 § 3 “Про кадрові питання” в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади старшини відділення забезпечення 26 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області із зарахуванням в кадри державної служби з надзвичайних ситуацій та укладенням контракту про проходження служби цивільного захисту строком на 3 роки України з 03 березня 2017 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшини відділення забезпечення 26 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області з 15.05.2019 р.;
- стягнути з управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.05.2019 р. по 23.10.2019 р. у розмірі 64686,40 грн.;
- допустити рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що на наказом № 201 від 15.05.2019 року позивача було протиправно звільнено з роботи (у зв'язку з призовом на строкову військову службу). Згідно ст.119 ч.3 Кодексу Законів про працю України (надалі по тексту - КЗпП України) за працівниками призваними на строкову військову службу до дня фактичної демобілізації зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток. Таким чином, звільнення вважає таким, що не відповідає вимогам закону і порушує трудові права позивача, наказ про його звільнення зі служби є незаконним і був виданий передчасно, тому підлягає скасуванню як протиправний.
Вказане стало підставою його звернення із даним адміністративним позовом до суду та просить суд задовольнити адміністративний позов.
У встановлений судом строк відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (т.1,а.с.128-142), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зокрема, відповідачем зазначено, що позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив про своє звільнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій за пп.9 п.176 Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року №593, в зв'язку з призовом на військову службу. На підставі рапорту позивача, довідки Благовіщенського РВК від 14.05.2019р. №633 та подання начальника ДПРЧ УДСНС України у Кіровоградській област відповідачем видано наказ №201, згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з служби цивільного захисту у запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) та виключено з кадрів ДСНС України.
Відповідач вказує, що на виконання ст.47 КЗпП України, проведено з позивачем розрахунок та видав йому трудову книжку, що підтверджується відповідним рапортом. Отже, відповідач вважає, що ним виконано вимоги п.175, пп.9 п.176 Положення №593, п.3 Контракту №13/17, ст.47 КЗпП України, а тому звільнення позивача зі служби цивільного захисту 15.05.2019 року за наказом №201 у повній відповідіності до вимог чинного законодавства. Отже, з викладеного вбачається безпідставність позовних вимог позивача. Оскаржуваний наказ прийнятий відповідно до норм чинного законодавства, є правомірним та не підлягає скасуванню.
Ухвалою від 31.01.2020 року справу призначено до розгляду за правилами загального провадження.
Ухвалою суду від 31.01.2020 року зупинено провадження в справі (т.2,а.с.5-6).
Ухвалою суду від 23.09.2020 року поновлено провадження в справі та призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні (т.2,а.с.54).
Ухвалою від 20.10.2020 року продовжено строк підготовчого провадження в справі (т.2,а.с.98).
Протокольною ухвалою від 12.11.2020 року закрито підготовче провадження в справі та вирішено подальший розгляд справи проведити в порядку письмового провадження (т.2,а.с.145).
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
03.03.2017 позивач був прийнятий на службу цивільного захисту в Державну службу України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області на посаду старшини відділення забезпечення 26 Державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Кіровоградській області, що підтверджується витягом з наказу 90 від 27.02.2017 року та контрактом №31/17 про проходження служби цивільного захисту від 21.02.2017 (т.1,а.с.143-145).
Під час проходження служби цивільного захисту в Державній прикордонній службі України ОСОБА_1 25.04. 2019 було призвано на військову строкову службу Благовіщенським РВК. Вказане підтверджується довідкою № 1049 від 27.08.2019, виданою Благовіщенським РВК (т.1,а.с.22) та військовим квитком № НОМЕР_3 (т.1,а.с.219-220).
В подальшому позивач проходив військову строкову службу у Державній прикордонній службі України (т.1,а.с.21).
Наказом №201 від 15.05.2019 року (по особовому складу) позивач звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року № 593 (у зв'язку з призовом на строкову військову службу) (т.1,а.с.150).
15.05.2019 року складено акт «Про вилучення документів з особової справи», з якого встановлено, що 15.05.2019 року вилучено трудову книжку НОМЕР_4 тав посвідчення про приписку до призовної дільниці від 29.01.2017р. з особової справи ОСОБА_1 для видачі їх йому у день звільнення з ДСНС України. Вказане також підвтерджено копією рапорту позивача (т.2,а.с. 127-128).
26.09.2019 р. представник позивача звернулась до відповідача з заявою про надання копії документів з особової справи позивача (копії контракту про проходження служби цивільного захисту, копій наказів про прийняття на службу та про звільнення зі служби).
За результатом розгляду вищевказаної заяви, 18.10.2019 р. представнику позивача було видано витяг із Наказу №201 від 14.05.2019 (по особовому складу), з якого вбачається, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в запас Збройних Сил України у відповідності до п.176 п/п 9 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 (у зв'язку з призовом на строкову військову службу) (т.1,а.с.12,17).
Позивач, не погодившись із наказом про звільнення оскаржив його до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно з частиною другою статті 1 вказаного Закону, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частиною 1 статті 8 цього ж Закону визначено, що державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Пункт 9 частини першої статті 106 Кодексу цивільного захисту України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, серед підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту виокремлює призов на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії.
Відповідно до підпункту 9 пункту 176 Положення № 593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії.
Пункт 179 Положення № 593 визначає, що у випадках, передбачених підпунктом 9 пункту 176 цього Положення, особи рядового і начальницького складу, які відповідно до Закону № 2232-XII підлягають призову на строкову військову службу, звільняються зі служби цивільного захисту у триденний строк з дня надходження до відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту рішення районної (міської) призовної комісії про призов цієї особи на строкову військову службу.
Водночас порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі-Закон України № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII є:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Призов громадян України на строкову військову службу регламентовано статтею 15 Закону, яка, зокрема, передбачає таке:
- на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (частина перша);
- строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу (частина шоста).
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 1 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.
1 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від27 березня 2014 року № 1169-VII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:
« 2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».
У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 6 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).
Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.
8 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:
« 2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».
Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:
« 2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
1 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час призову та звільнення зі служби ОСОБА_1 , дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.
Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, відповідно до статті 1 якого:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» особливий період -період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, суд зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалося Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка, передаючи справу, дійшла висновку про непоширення встановлених частиною другої статті 39 Закону № 2232-XII та частиною третьої, четвертої статті 119 КЗпП гарантій на перелічених у них військовослужбовців після завершення строку проведення мобілізації, визначеного відповідним Указом Президента України.
Суд, дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади, зазначивши, що оскільки звільнення відбулось під час дії визначеного статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) особливого періоду, відповідач допустив порушення частини третьої статті 119 КЗпП, а тому позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з виплатою середньомісячного заробітку.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону № 2232-XII та статті 119 КЗпП.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі- Порядок). Вказаною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п.8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з ч.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює іншу систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
15.05.2019 року позивача наказом № 201 (по особовому складу) звільнено зі служби в запас Збройних Сих України.
Відповідно до відомостей довідки про доходи позивача від 12.10.2020, заробітна плата за березень становить 9232,75 грн, квітень- 9232,75 грн. (т.2,а.с.87).
Отже, середньомісячна заробітна плата становить 18465,50 грн., середньоденна 302,71 грн. 18465,50 грн./ 61 календарні дні).
Період вимушеного прогулу позивача обраховується в календарних днях, починаючи з першого дня після звільнення 16.05.2019 та по 12.11.2020. Календарні дні вимушеного прогулу = 547днів.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 165582,37 грн. (547 днів*302,71 грн./день).
Відповідно до ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць /9081,30 грн. = 302,71 грн.х 30днів/ підлягає негайному виконанню.
Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, письмові доводи сторін, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ в силу, а відтак згідно зі ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області від 15.05.2019 р. №201 “Про кадрові питання” в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади старшини відділення забезпечення 26 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області.
Поновити ОСОБА_1 на службі цивільного захисту на посаді старшини відділення забезпечення 26 Державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області з 16.05.2019 р.
Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ- 38613719) на користь ОСОБА_1 ( ін.код - НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.05.2019 по 12.11.2020 у розмірі 165582,37 грн. без урахування податків та зборів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі цивільного захисту та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць - 9081,30 грн. - допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько