07 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/4726/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в частині не перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 р., відповідно до ст.47 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, шляхом не підвищення даної пенсій, як члену сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Кіровоградській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.01.2018 р., відповідно до ст. 47 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” шляхом підвищення даної пенсій, як члену сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Також зазначає, що 01.01.2018 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області проведено перерахунок його пенсії, при якому не було взято до уваги вимоги статті 47 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та нераховано підвищення до пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права.
У встановлений судом строк відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.16-18), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що позовні вимоги за період з 01.01.2018 по 31.05.2018 безпідставні, оскільки пенсію за вислугу років на підставі норм Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” позивач в зазначений період не отримував, оскільки пенсія за вислугу років йому призначена з 01.06.2018 на підставі його заяви, а до вказаного часу позивач отримував пенсію за віком відповідно до положень Закону України «Про державну службу». Також вказував, що відповідно до положень пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 №654, починаючи з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Вказана постанова є чинною, не скасованою, неконституційною не визнавалась, тому саме її норми, на думку відповідача, підлягають застосуванню. При цьому, зазначали, що ОСОБА_1 з 01.06.2018 Головним управлінням нараховується та виплачується підвищення до пенсії у відповідності до Постанови КМУ №654 у розмірі 43,52 грн. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зауважує, що позовну заяву подано з пропуском встановленого законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, так як позивачем не надано доказів поважності пропуску звернення до суду.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.ст.257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та з 01.06.2018 отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. До 01.06.2018 позивач отримував пенсію за віком відповідно до положень Закону України «Про державну службу» (а.с.21зв.-28).
Управлінням внутрішніх справ в Івано-франківській області ОСОБА_2 видано довідку №3/3-19565 від 28.10.1992 про те, що позивач разом із своїми батьками у серпні 1949 року був примусово переселений, та у відповідності до ст.3 Закону УСРСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», реабілітовані (а.с.10).
Згідно копії перерахунку пенсії від 08.11.2019 та розрахунку від 08.11.2019, позивачу з 01.06.2018 нараховується та виплачується щомісячно підвищення до пенсії, як члену сім'ї, репресованих і у подальшому реабілітованих осіб, яких було примусово переселено у розмірі 43,52 грн. (а.с.25зв.-26)
22.07.2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Кіровоградській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії з 01.01.2018 відповідно до ст.47 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (а.с.9).
Не погоджуючись із діями суб'єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992 року (надалі - Закон №2262-XII), який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України зокрема із числа осіб, які перебували на військовій службі.
Преамбулою Закону №2262-XII передбачено, що закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 10 Закону №2262-XII призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до п."г" ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Аналогічна правова норма викладена у статті 47 Закону №2262-XII, усі види пенсій, що призначені відповідно до цього Закону, додатково підвищуються пенсіонерам, які зазнали репресій і в подальшому були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років" від 17.04.1991 №962-XII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1 - 5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6 - 14, за діяння, передбачені пунктами 15 - 22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Згідно з частиною четвертою статті 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Водночас, положення частини четвертої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком для застрахованих осіб встановлюється Законом «Про державний бюджет України» на відповідний рік та розраховується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 №654 (далі Постанова №654) установлено, що з 1 вересня 2008 року: репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачу з 01.06.2018 встановлено підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Постановою №654, а саме - 43,52 грн., тобто в меншому розмірі, ніж той, що гарантований пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статтею 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Відповідно до пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.
Згідно із частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, підлягають застосуванню положення пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», які мають вищу юридичну силу, а не норми Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
З огляду на викладене, відповідач протиправно виплачує позивачу підвищення до пенсії в розмірі, визначеному Постановою №654, що звужує розмір сум, які підлягають виплаті членам сім'ї реабілітованих громадян, яких було примусово переселено та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», який має вищу юридичну силу.
Крім того, суд звертає увагу, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого статтею 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України).
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Доводи відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 55 Закону №2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому, суд зауважує, що згідно розрахунку від 08.11.2019 відповідачем самостійно було перераховано пенсію позивачу саме з 01.06.2018 з урахуванням підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. Крім того, про порушення свого права позивач дізнався у липні 2020 року.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд вважає, що інтереси позивача будуть захищеними, а права поновленими, шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФ України в Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати позивачу підвищення до пенсії, визначеного статтею 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та зобов'язати нарахувати та виплатити з 01.06.2018 підвищення до пенсії.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача за період з 01.01.2018 по 01.06.2018, оскільки як встановлено судом, пенсія позивачу у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» призначена з 01.06.2018.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже здійснені позивачем судові витрати на сплату судового збору у сумі 420,40 грн. (а.с.7) слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 263, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул. Соборна, 7а, ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 з 01.06.2018 підвищення до пенсії у відповідності до статті 47 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити нарахування ОСОБА_1 з 01.06.2018 підвищення до пенсії відповідно до статті 47 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, та виплатити заборгованість, яка виникне у зв'язку з таким перерахунком.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ: 20632802).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина