04 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/4139/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 , через адвоката Гулого А.В., звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, з якої був звільнений у запас наказом командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України №210 від 29.07.2016 року. Під час проходження служби позивач отримав статус учасника бойових дій та відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Однак така додаткова відпустка за 2016 рік позивачу не надавалася та грошова компенсація за неї не виплачувалася. При звільненні позивача у запас відповідач протиправно не провів з ним відповідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому його має бути притягнено до відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 117 КЗпП України. З цих підстав представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2016 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2016 рік;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (29.07.2016 року) по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення за останні два повних календарних місяця перед звільненням;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (29.07.2016 року) по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення за останні два повних календарних місяця перед звільненням.
Ухвалою судді від 05.10.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, установлений Кодексом адміністративного судочинства України у справах щодо звільнення з публічної служби, що є підставою для залишення позову без розгляду. Також стверджував, що на час звільнення позивача з військової служби законодавством не була передбачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Крім того відповідач заперечив проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, доводячи, що норми статті 117 КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин. З цих підстав представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України та наказом командира цієї військової частини (по стройовій частині) №210 від 29.07.2016 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У період проходження військової служби позивач отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 10.03.2016 року. (а.с. 8)
Позивач, вважаючи, що відповідач, виключаючи його зі списків особового складу частини, протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016 рік, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до Указів Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", від 06.05.2014 року №454/2014 року "Про часткову мобілізацію", від 21.07.2014 року №607/2014 "Про часткову мобілізацію", від 14.01.2015 року №15/2015 "Про часткову мобілізацію", якими оголошено мобілізацію, з 17.03.2014 року в Україні розпочався та діє особливий період.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець, який має статус учасника бойових дій, набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі невикористаної відпустки.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Розділом XXXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 року за №638/15329 (яка була чинна на момент звільнення позивача з військової служби), установлені правила виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Згідно з пунктом 37.11 цієї Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, зазначеним у пунктах 37.9 та 37.10 цієї Інструкції, що мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. При цьому особам, які одночасно мають право на дві додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення, компенсація виплачується за однією на їх вибір.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
До такого висновку дійшов Верховний Суд у судових рішеннях у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/3/19).
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як пільга учасникам бойових дій, право на яку позивач набув під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідач, виключивши позивача зі списків особового складу військової частини, не провів з ним повний розрахунок та не виплатив йому зазначену грошову компенсацію, чим допустив протиправну бездіяльність. Тож позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік.
Щодо доводів відзиву про те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, установлений частиною 5 статті 122 КАС України, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці") роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тож позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, а підстави для залишення позову без розгляду - відсутні.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та похідної від неї вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (29.07.2016 року) по день фактичного розрахунку, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Оскільки наказ про звільнення позивача з військової служби не передбачав виплату спірної компенсації, тому таку суму відповідно до вимог статті 116 КЗпП України не можна вважати безспірною. Сплата такої суми на момент розгляду даної справи ще не відбулася, тож відповідач не допускав протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а вимоги про зобов'язання його нарахувати та виплатити таке відшкодування є передчасними та задоволенню не підлягають.
Судові витрати сторонами у справі не понесені.
Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш