07 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/4067/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до та третя особаДержави Україна в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул.Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ - 37567646) Держава Україна в особі Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ - 26255795) Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ - 26241445)
провідшкодування шкоди, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зменшення та уточнення позовних вимог просить:
- стягнути на його користь матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у сумі 101 867, 94 грн., завдану неконституційними положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ доповнено статтею 29 (частина 1 та 3 якої визнані неконституційним);
- рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць звернути до негайного виконання.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що обіймає посаду судді Кіровського районного суду м. Кіровограда. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установив з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин, дію якого, продовжено на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-ІХ, чинним з 18.04.2020 р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-1Х доповнено статтею 29, якою установлено обмеження щодо нарахуванні суддівської винагороди у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України та нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Між тим, Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами.
Позивач вважаючи, що прийняття Державою неконституційного правового акту та невиплата суддівської винагороди в повному обсязі завдало йому майнової шкоди, тому звернувся із даним позовом до суду.
Відповідачем-2 Державною судовою адміністрацією України подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі в зв'язку із тим, що позовні вимоги є необґрунтованими. Відповідач зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останні не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Ураховуючи зазначене рішення Конституційного Суду України, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди Позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-ІХ.
Отже, на думку відповідача рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не с підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплат позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону №553-ІХ з 18.04.2020 по 27.08.2020.
Третя особа - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області подано до суду пояснення аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.13).
06.10.2020 року позивачем подано до суду заяву про зменшення та уточнення позовних вимог (а.с.14-15).
19.10.2020 року від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області надійшли пояснення (а.с.24-29).
25.11.2020 року від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву (а.с.32-37).
Крім того, Державна судова адміністрація України у відзиві на позовну заяву зазначила про те, що у провадженні Кіровоградського окружного адміністративного суду перебуває значна кількість аналогічних справ, які мають усі ознаки типових справ, тому вважає, що потребує ухвалення Верховним Судом зразкового рішення. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 290 КАС України звернення до Верховного Суду з поданням про розгляд ним справи для ухвалення зразкового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи перебування головуючого судді по справі на лікарняному, з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст.120, ст.193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 14289/2005 від 07.10.2005 мене, ОСОБА_1 , призначено суддею Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області.
Указом Президента України «Про переведення суддів» № 1220/2008 від 30.12.2008 переведено на роботу на посаду судді Кіровського районного суду м. Кіровограда.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №2512-VІ від 09.09.2010 року позивача обрано на посаду судді Кіровського районного суду м. Кіровограда безстроково.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-ІХ, чинним з 18.04.2020 р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-IХ доповнено статтею 29, якою установлено обмеження щодо нарахуванні суддівської винагороди у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України та нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Відповідно до довідки від 29.09.2020 №341-21/148/2020 виданої ТУ ДСА України в Кіровоградській області, суддівська винагорода судді ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VІІІ від 02.06.2016 зі змінами та доповненнями. Обмеження суддівської винагороди здійснювалось відповідно до ч.1 та ч.3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» у редакції Закону України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020. Загальна сума обмежень, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склала 101867,94 грн. (а.с16).
Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами.
Наведені вище обставини сторони не заперечували та не оспорювали, тому оскільки, зазначені обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, суд вважає їх встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.
Прийняття неконституційного правового акту та невиплата суддівської винагороди в повному обсязі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 рік, на думку позивача, завдало йому майнової шкоди, в зв'язку із чим він звернувся із даним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Відповідно до висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.06.2019 у справі №686/23445/17 (провадження №14-162цс19), від 14.11.2018 у справі №757/70264/17-ц (провадження №14-360цс18), оскільки предметом спору у справі за позовом до держави України в особі Управління Державної казначейської служби України про відшкодування збитків, завданих прийняттям неконституційного акта, є стягнення збитків у вигляді не отриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання особи, яка перебувала на публічній службі, то спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Спори, пов'язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі - Закон №1402).
Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (далі-Закон №553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті "Голос України" від 17.04.2020 - № 68.
Між тим, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами.
У пункті 4 мотивувальної частини зазначеного рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.
Приписами статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
З наведених норм матеріального права судом встановлено, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Суд наголошує на тому, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
При цьому, таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов до переконання та правового висновку, що, навіть, за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільна потреби), створює належне умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).
Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.
Суд зауважує, що відповідачі, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушили приписи діючого законодавства України внаслідок чого виплачено суддівську винагороду позивачу у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Крім того, Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій); ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами).
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідачів і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст.19, 130 Конституції України, ст.135 Закону № 1402-VIII та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Частиною 3 статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
В силу ч.3 ст.8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Отже, Конституцією України встановлено процедуру захисту прав особи внаслідок дії законодавчих актів, визнаних неконституційними, шляхом відшкодування державою матеріальної шкоди.
Разом з тим, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Водночас, у випадку, коли суд стикається із правовою ситуацією, вирішення якої в національному законодавстві не відповідає гарантіям, встановленим Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, суд повинен для збереження самого сенсу правосуддя застосувати більш демократичний і гуманний підхід Конвенції і Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Графов проти України» (Заява № 4809/10) дійшов висновку, що рішення, яким суд встановлює порушення, покладає на державу-відповідача юридичний обов'язок припинити порушення та відшкодувати його наслідки таким чином, щоб, наскільки це можливо, відновити ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП] (справедлива сатисфакція) (Iatridis v. Greece) [GC], заява № 31107/96, пункт 32, ЄСПЛ 2000-XI). Проте має існувати чіткий причинно-наслідковий зв'язок між матеріальною шкодою, яка вимагається заявником, та порушенням Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Куріч та інші проти Словенії» (справедлива сатисфакція) [ВП] (<…>) GC], заява № 26828/06, пункт 81, ЄСПЛ 2014, та згадані у ньому справи).
У свою чергу судом, під час розгляду справи для визначення наявності матеріальної шкоди, обумовленої несправедливістю, яка виникла в минулому з боку Держави, внаслідок відсутності норми в певний період часу, встановлено наступне.
Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України №2453-VІ суддівська винагорода складається, зокрема з посадового окладу та 1)вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3)науковий ступінь; 4)роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 статті встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 5 ст.133 Закону №2453-VІ передбачено, шо суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків. більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з розрахунком Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області викладеного в довідці від 29.09.2020 №341 загальна сума обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склала 101 867,94 грн. (а.с.16).
Таким чином, розмір неотриманої суддівської винагороди внаслідок неконституційного виключення положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами склала 101 867,94 грн.
Застосовуючи принцип правової (юридичної) визначеності, а саме її загально-правову категорію як «законні очікування» судом встановлено, що позивач мала сподівання на отримання зазначених виплат і була впевнена в тому, що гарантовані її права є непорушними та підлягають належному захисту.
У свою чергу Закони - сукупність правил загального характеру, які щодо конкретних осіб застосовуються через виконавчі акти.
Суд зауважує, що шкода є наслідком не тільки наявності неконституційної норми закону чи іншого правового положення, а акту їх застосування.
З огляду на вищевикладене судом встановлено причинно-наслідковий зв'язку між неконституційністю положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами і матеріальною шкодою, заподіяною ОСОБА_1 щодо недоотримання доходу у вигляді суддівської винагороди в повному обсязі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 рік у сумі 101 867,94 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Тому, позивачем доведено, що на підставі закону (окремих положень) визнаного неконституційним, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області були вжиті конкретні дії спрямовані відносно нього, та внаслідок застосування неконституційного акта він зазнав шкоди.
Негативні наслідки порушення Конституції України повинні бути адекватно усунені шляхом забезпечення поновлення порушеного права особи внаслідок застосування у її справі положень закону, які не відповідали Конституції України.
Зокрема, у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці також неодноразово звертав увагу на те, що вказаний принцип не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (рішення у справі «Москаль проти Польщі», «Рисовський проти України»).
Таким чином, застосування до особи положень закону, визнаних неконституційними (конституційними), з метою поновлення порушених прав та свобод, є одним із проявів «відповідальності» держави та відповідального публічного урядування. У такий спосіб держава виконує свій обов'язок поновити права, які вона сама й порушила, ухваливши акт, що став об'єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним.
Аналізуючи чинне законодавство суд зауважує, що на час вирішення даного спору держава Україна не прийняла закону про порядок відшкодування такої шкоди.
У свою чергу, приписами частини 4 статті 6 КАС України (верховенство права) забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Приписами частини 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору, а саме Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно зі ст.1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на викладене судом встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та право власності ОСОБА_1 , гарантоване зазначеною статтею.
Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
Сатисфакція - форма відшкодування шкоди, заподіяної потерпілій стороні внаслідок правопорушення. Метою призначення Судом компенсації є відшкодування заявнику дійсних негативних наслідків порушення його прав, а не покарання Договірної Сторони, що несе відповідальність за таке порушення.
У світлі висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, було порушено право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому держава Україна зобов'язана відшкодувати позивачу матеріальну шкоду у сумі 101 867,94 грн.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, відповідачем у даній справі є держава Україна, та завдана фізичній особі шкода, в розумінні вимог чинного законодавства України, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:
1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;
2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;
3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;
4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 р. №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. №845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Відповідно до пп.3 п.35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. №294-IX затверджено бюджетну програму "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" за кодом 0501150.
Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням та є належним відповідачем у справі щодо стягнення матеріальної шкоди.
Натомість, відповідно до абз.2 ч.3 ст.148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Таким чином, оскільки даний спір стосується стягнення шкоди, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то відповідачем за таким спором є держава Україна в особі Державної судової адміністрації України та Державної казначейської служби України.
Щодо посилання представника відповідача, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, будь - яким чином не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлюватися будь-які права чи обов'язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Навпаки цим рішенням констатовано, невідповідність Конституції України, положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами, а втрачені у зв'язку з цим кошти, підлягають компенсуванню. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним.
Суд наголошує, що позовні вимоги в частині стягнення підлягають задоволенню з підстав визнання закону неконституційним, а не з підстав визнання незаконним нормативно-правового акта, прийнятого органом державної влади та його скасування.
Виходячи з наведеного, враховуючи, що шкода була завдана позивачу в результаті прийняття закону, який був визнаний неконституційним і втратив чинність, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про звернення до негайного виконання рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
2)присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
5) уточнення списку виборців;
6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;
7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Суд зазначає, що вказаний правовий інститут запроваджений законодавцем з метою захисту прав позивачів у період до набрання рішеннями законної сили та у випадках за виключним переліком визначеному КАС України. Після набрання законної сили рішенням суду, воно підлягає безумовному виконанню.
Так, предмет спору по даній справі є стягнення матеріальної шкоди заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, тому рішення у даній справі не підпадає відповідно до визначеного КАС України переліком.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в даній частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
VI. Судові витрати.
Розподіл судових витрат в порядку ст.139 КАС України не здійснюються.
Керуючись статтею 19 Конституції України, ст.ст.246, 257-262, 295, Кіровоградський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Сягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у сумі 101 867, 94 грн., завдану неконституційними положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ доповнено статтею 29 (частина 1 та 3 якої визнані неконституційним).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук