Рішення від 10.12.2020 по справі 300/2052/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2020 р. справа № 300/2052/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби (несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 13.06.2018 по 22.12.2018, грошової компенсації за неотримане речове майно з 13.06.2018 по 26.12.2019, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 13.06.2018 по 27.07.2020) та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 381 404,00 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Управління СБ України в області, Управління), в якому просив:

- стягнути з Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилася у несвоєчасній виплаті грошових компенсацій за неотримане речове майно і невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, в сумі 381 404,00 гривень.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21.08.2020 (а.с.28-30) та ухвали від 01.09.2020 (а.с.52-58), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 21.09.2020 (а.с.87-89) відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) в сумі 381 404,00 гривень.

В той же час, ухвалою суду від 21.09.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами в частині позовних вимог (а.с.80-85):

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні з 13.06.2018 по 22.12.2018; грошової компенсації за неотримане речове майно з 13.06.2018 по 26.12.2019;

- стягнути з Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилася у несвоєчасній виплаті, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні з 13.06.2018 по 22.12.2018; грошової компенсації за неотримане речове майно з 13.06.2018 по 26.12.2019.

За наслідками апеляційного оскарження постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.08.2020 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог скасовано, а справу №300/2052/20 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.122-127, виокремленні матеріалів позову №300/2052/20).

Матеріали адміністративного позову у вказаній частині позовних вимог №300/2052/20 надійшли до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 18.11.2020 (а.с.119).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 відкрито провадження і призначено до розгляду матеріали №300/2052/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби (несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 13.06.2018 по 22.12.2018, грошової компенсації за неотримане речове майно з 13.06.2018 по 26.12.2019) та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 381 404,00 гривень (а.с.121-123).

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 12.07.2003 по 12.06.2018 проходив військову службу в органах і підрозділах Служби безпеки України, в тому числі з 14.06.2008 по 12.06.2018 - в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області. Згідно наказу начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області від 11.06.2018 за №114ос, позивач з 12.06.2018 звільнений з військової служби у запас Служби безпеки України відповідно до підпункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Проте при звільненні з військової служби відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, зокрема, не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні за період з 13.06.2018 по 22.12.2018, грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з 13.06.2018 по 26.12.2019 та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 13.06.2018 по 27.07.2020. Як зазначив позивач, повний розрахунок проведено відповідачем лише 27.07.2020.

Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України, Кодекс), в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній заробіток за період з 13.06.2018 по 31.07.2020 в загальному розмірі 381 404,00 гривень. На підставі вказаного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву від 05.10.2020 та від 27.11.2020, які надійшли на адресу суду 07.10.2020 і 30.11.2020 із відповідними письмовими доказами (а.с.95-97, 99-109, 126-129, 131-137). Свої заперечення обґрунтовує тим, що до спірних правовідносин не повинні застосуватися загальні норми трудового права в частині оплати праці, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством. Відповідач стверджує, що обов'язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником у день його звільнення передбачений КЗпП України, однак згідно норм законодавства, яким врегульовується проходження військової служби, положення КЗпП України на військовослужбовців не поширюються. При цьому питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру встановлено спеціальним законодавством, а саме: Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України (надалі по тексту також - КМУ) від 17.07.1992 за №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей", Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затверджена наказом Центрального Управління СБУ від 10.04.2018 за №515/ДСК, зареєстрована в Мін'юсті 25.04.2018 за № 512/31964. Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат. Також відповідач вважає суму в розмірі 381 404,00 гривень, яку позивач просить стягнути, непропорційною до заборгованості, такою, що становитиме надмірний та явно непропорційний тягар по відношенню до суми заборгованості, насамперед в порівнянні з сумою уже виплаченої заборгованості. Додатково зазначив, що Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області не є головним розпорядником коштів та вказав на відсутність відповідних бюджетних асигнувань у останнього на виплату позивачу середнього заробітку. У зв'язку із цим, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 , в свою чергу направив на адресу суду відповідь на відзив від 12.10.2020, який надійшов 15.10.2020 (а.с.111-116), в якому не погодився з доводами представника відповідача про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми загального трудового права, зокрема норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки при звільненні відповідач був зобов'язаний провести з ним повний розрахунок всіх належний йому сум. Позивач, обґрунтовуючи заперечення на доводи відповідача, навів суду правові позиції Великої палати Верховного Суду щодо застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 28.02.2020 у справі №817/1427/17, від 31.10.2019 у справі №825/598/17, від 03.10.2019 за №813/1180/18. Додатково зазначив, що відомчим законодавством Служби безпеки України чітко передбачено застосування для обчислення середнього грошового забезпечення (заробітку) саме календарних днів, що цілком узгоджується з Порядком №100. Наполягає на задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви і відзивів на позов, відповіді на відзив, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 в період з 12.07.2003 по 12.06.2018 проходив військову службу в органах і підрозділах Служби безпеки України, в тому числі з 14.06.2008 по 12.06.2018 - в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області, свідченням чого є відповідні записи у військовому квитку позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.2018, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.20-22).

Як свідчить запису пункту 10 військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 брав безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької і Луганської областей, забезпеченні її проведення з 16.09.2014 по 04.11.2014 та з 02.02.2015 по 05.05.2016 (а.с.21).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Службою безпеки України від 20.03.2015 позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.26).

Наказом начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області від 11.06.2018 за №114ос, позивач з 12.06.2018 звільнений з військової служби у запас Служби безпеки України відповідно до підпункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", про що міститься запис у військовому квитку позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.2018 (а.с.20-22).

Згідно пояснень позивача, що не заперечується відповідачем, одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу - 22.12.2018, грошова компенсація за неотримане речове майно - 26.12.2018, а грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 27.07.2020.

16.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області з листом від 12.03.2020, в якому просив виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки.

Листом №60/К-133/7/21-1202 від 23.03.2020 Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Коментовані обставини встановлені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №300/812/20, яким позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 12.06.2018. Зобов'язано Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 12.06.2018 (а.с.102-108).

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №300/812/20 набрало законної сили 07.08.2020 (http://reestr.court.gov.ua/Review/90191860).

За змістом частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 відповідачем виконано повністю добровільно, на підтвердження чого ОСОБА_1 долучено до матеріалів позовної заяви копію виписки Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про надходження на банківський рахунок позивача 27.07.2020 коштів в сумі 27 563,26 гривень із призначенням платежу: "Грошове забезпечення" (а.с.25).

Відповідно до довідки №104 від 06.08.2020, виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області (а.с.23), ОСОБА_1 проведено наступні виплати, а саме: грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 20 937,03 гривень (видатковий касовий ордер №274 від 13.11.2018); доплата за неотримане речове майно в сумі 12 880,86 гривень (видатковий касовий ордер №289 від 26.12.2019); одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 103 362,32 гривень (видатковий касовий ордер №309 від 22.12.2018); грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки в сумі 27 563,28 гривень (платіжне доручення №599 від 24.07.2020).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби (не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 13.06.2018 по 22.12.2018, грошової компенсації за неотримане речове майно з 13.06.2018 по 26.12.2019, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 13.06.2018 по 27.07.2020), звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2018 по 27.07.2020 в загальному розмірі 381 404,00 гривень.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

За приписами пункту 17 частини 1 статті 4 та пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За змістом статті 27 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 за №2229-XII (надалі по тексту також Закон №2229-XII) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Так, Закон України від 20.12.1991 за №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).

Як визначено в частині 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (надалі по тексту також - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - грошова компенсація).

За приписами пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (надалі по тексту також - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку №178), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку №178) та довідки про вартість речового майна (пункт 5 Порядку №178).

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 16-2 Закону №504/96-ВР).

За змістом статті 12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Так, згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України, виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначає Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (надалі по тексту також - Положення № 1262/2007). Це Положення №1262/2007 застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Службі безпеки України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Так, порядок надання відпустки регламентовано розділом VI Положення № 1262/2007.

Згідно абзацу 3 пункту 56 Положення №1262/2007 військовослужбовцям Служби безпеки України, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, встановлені пунктами 54 та 58 цього Положення.

Абзацом 4 пункту 56 Положення № 1262/2007 визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям, які мають дітей.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм у рік звільнення виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

В той же час, виплата військовослужбовцям, які звільняються зі служби, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ, статтею 9 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пунктом 10 постанови КМУ від 17.07.1992 за №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".

Пунктом 68 розділу VІІ Положення №1262/2007 визначено, що днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.

В контексті застосування у спірних правовідносинах юридичного визначення середнього заробітку працівника, то останнє визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі по тексту також - Порядок № 100).

Відповідно до абзаців 1 і 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

“ … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини”;

“… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України”;

“…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань”.

Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.

З приводу наявності правових підстав для стягнення з Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2018 по 27.07.2020 в загальному розмірі 381 404,00 гривень, суд зазначає наступне.

Як уже було зазначено судом по тексту вище ОСОБА_1 з 14.06.2008 по 12.06.2018 проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Івано-Франківській області, який наказом начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області від 12.06.2018 за №114ос, звільнений з військової служби у запас Служби безпеки України відповідно до підпункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.20-22).

Отож, остаточною датою завершення проходження військової служби є 12.06.2018, про що зазначено у військовому квитку позивача серії НОМЕР_1 від 21.09.2018, тобто 12.06.2018 є останнім робочим днем.

Така обставина представником Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській не заперечується.

За змістом пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Як встановлено в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №300/812/20, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області протиправно в день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.06.2018.

В той же час, як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, останнім протиправно в день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу також не виплатила одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Згідно довідки №104 від 06.08.2020 (а.с.23), виданої Управлінням Служби безпеки України в Івано-Франківській області ОСОБА_1 проведено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 20 937,03 гривень, згідно видаткового касового ордеру №274 від 13.11.2018; доплату за неотримане речове майно в сумі 12 880,86 гривень, згідно видаткового касового ордеру №289 від 26.12.2019; одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 103 362,32 гривень, згідно видаткового касового ордеру №309 від 22.12.2018; грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки в сумі 27 563,28 гривень, згідно платіжного доручення №599 від 24.07.2020.

В той же час, за даними розрахунково-платіжної відомості за видами оплат №139 за грудень 2018 року, долученої 30.11.2020 відповідачем разом із відзивом на позов, ОСОБА_1 здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 85 269,36 гривень (а.с.136).

Додатково відповідач 09.12.2020 подав суду електронним зв'язком пояснення з приводу розбіжностей у сумах виплаченої позивачу одноразової допомоги при звільненні, а саме 103 362,32 гривень (згідно довідки №104 від 06.08.2020) та 85 269,36 гривень (згідно розрахунково-платіжної відомості за видами оплат №139) та долучив відповідно довідку від 09.12.2020 за №171 (а.с.141).

Як пояснив представник відповідача, ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 103 362,32 гривень, втім фактично виплачено 85 269,36 гривень, у зв'язку в вирахуванням 8 248,93 гривень грошового забезпечення за період з 13 по 30 червня 2018 року (оскільки заробітна плата була виплачена за весь червень місяць) та 9 844,03 гривень за відбуту відпустку за 2018 рік (тобто за 20 днів, а саме: пропорційна різниця між відбутою відпусткою за 2018 рік (35 днів) та частиною невідбутого строку служби за 2018 рік (7 з 12 місяців).

Такі пояснення підтверджуються довідкою Управління про розрахунок з ОСОБА_1 на дату звільнення від 09.12.2020 за №171, позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 103 362,32 гривень, однак виплачено 85 269,36 гривень, так як мало місце відрахування грошового забезпечення за період 13.06.2018-30.06.2018 в сумі 8 248,93 гривень та грошової компенсації за перевикористану основну відпустку за 2018 рік, 20 днів (а.с.142).

Дослідивши подані позивачем і відповідачем пояснення та відповідні докази, суд дійшов висновку про те, що сума одноразової грошової допомоги при звільненні позивача, на яку останній набув право та яка нарахована відповідачем становить 103 362,32 гривень і саме таку суму слід враховувати при обчисленні середнього заробітку за час розрахунку при звільненні. Відрахування відповідачем із суми одноразової грошової допомоги позивача 103 362,32 гривень при її виплаті останньому 8 269,36 гривень (грошове забезпечення) і 8 248,93 гривень (перевикористана відпустка), мало місце, як пояснив відповідач, у зв'язку з відповідною переплатою грошового забезпечення виплаченого надмірно позивачу до дня його звільнення.

Отож, матеріали справи засвідчують, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу - 22.12.2018, а виплата грошової компенсації за неотримане речове майно мало місце двома платежами остаточно, остання із яких проведена 26.12.2019 (а.с.23, 133, 136).

Про обставину остаточної виплати вказаних видів забезпечення (22.12.2018 і 26.12.2019) сторони не заперечують, докази протилежного суду не подали.

При цьому, фактичний розрахунок грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій мав місце саме 27.07.2020, що підтверджується поданою як позивачем так і відповідачем випискою АТ КБ "ПриватБанк" від 27.07.2020 (а.с.25, 101).

З огляду на вказане датами реального виконання відповідачем обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні є 22.12.2018, 26.12.2019 і 27.07.2020 за кожним видом виплат окремо.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що станом на дату виключення із списків особового складу частини - 12.06.2018 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум проходила поетапно 22.12.2018, 26.12.2019 і завершена фактичним виконанням 27.07.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008.

А тому, періоди з 13.06.2018 (наступний перший день після звільнення) по 22.12.2018, 26.12.2019 і по 27.07.2020 (день фактичного зарахування коштів за кожним видом виплат окремо) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 12.06.2018 є останнім робочим днем ОСОБА_1 , а останнім днем таких розрахунків є саме 22.12.2018, 26.12.2019 і 27.07.2020 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.

Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення".

Отже, зважаючи на вказане правове застосування Великою Палатою Верховного Суду норм законодавства про працю в частині положень статті 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про те, що періоди з 13.06.2018 до 22.12.2018, з 13.06.2018 до 26.12.2019 і з 13.06.2018 до 27.07.2020 повинні бути включені до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум, судом встановлено слідуюче.

Зміст поданих позивачем і відповідачем довідок від 06.08.2020 за №103 і від 01.10.2020 за №136 засвідчує склад грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передують місяцю звільнення, зокрема, за квітень і травень 2018 року в розмірі 14 990,91 гривень та 14 990,91 гривень відповідно, що в загальному становить 29 981,82 гривень (а.с.24, 99).

В той же час згідно довідки від 01.10.2020 за №136 (а.с.99), долученої Управлінням, одноденний розмір грошового забезпечення позивача розрахований відповідачем у значенні 499,70 гривень (14 990,91:30=499,70).

Натомість позивачем здійснено розрахунок одноденного розміру грошового забезпечення 491,50 гривень, виходячи із розміру грошового забезпечення за квітень і травень 2018 року в загальному розмірі 29 981,82 гривень на підставі довідки від 06.08.2020 за №103 (29 981,82:61=491,50).

Суд вважає вірним розрахунок середньоденного грошового забезпечення в розмірі 491,50 гривень, визначений позивачем, виходячи із розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення з військової служби за квітень і травень 2018 року в загальному розмірі 29 981,82 шляхом ділення цієї суми на 61 календарний день.

Загальний період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 13.06.2018 по 22.12.2018, з 13.06.2018 по 26.12.2019, з 13.06.2018 по 27.07.2020) становить 776 календарних днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 381 404,00 гривень, за формулою 491,50 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * (помножено на) 776 (календарні дні періоду затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (остаточний розрахунок при звільненні).

Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 13.06.2020 до 27.07.2020 в розмірі 381 404,00 гривень.

Беручи до уваги коментоване вище, суд вважає вірним розрахунок, обчислений самостійно позивачем, згідно якого середній заробіток за час затримки виплати, належних при звільненні сум компенсації, міг би становити 381 404,00 гривень.

Разом з тим, зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд виходить із наступних підстав та мотивів, зміст яких викладений нижче по тексту судового рішення.

Так, досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.

З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:

"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)."

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує таке:

- період затримки відповідачем виплати належної позивачу при звільненні суми в загальному розмірі 164 743,49 гривень був доволі тривалим, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 103 362,32 гривень - більше шести місяців; грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 20 937,03 гривень та доплати за неотримане речове майно в сумі 12 880,86 гривень - більше одного року і шести місяців; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 27 563,28 гривень - більше двох років і одного місяця;

- позивач не представив суду докази звернення після звільнення з військової служби до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за неотримане речове майно. З дня звільнення з військової служби по день звернення до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні (тобто приблизно 1 рік і 9 місяців), позивач не вчиняв дій щодо захисту свого права на отримання належних йому при звільненні сум.

Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати зазначене право. ОСОБА_1 тільки 03.07.2020 року звернувся до суду з позовом про бездіяльність Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні;

- відповідач з дня звільнення позивача з військової служби не одразу вчиняв дії для проведення повного розрахунку із позивачем. Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області заперечувало право ОСОБА_1 на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. В той же час, відповідач добровільно здійснив виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 103 362,32 гривень та грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 33 817,89 гривень, а також 27.07.2020 виконав рішення суду від 03.07.2020 у справі №300/812/20, попри те, що рішення суду набрало законної сили лише 07.08.2020;

- сума простроченої заборгованості в розмірі 164 743,49 гривень більш ніж в 2 рази перевищує розраховану згідно статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за час прострочення - 381 404,00 гривень.

Відповідно до пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц: "Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про "вартість грошових коштів".

Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за неотримане речове майно та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які розумно передбачити може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2018-2020 роках розміру сум, які позивач недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.

Розглядаючи можливість застосування до спірних правовідносин коментований варіант приблизної оцінки майнових втрат позивача, у зв'язку із затримкою виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за неотримане речове майно та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц), на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2018-2020 роках, суд зазначає слідуюче.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 за №2121-III (надалі по тексту також - Закон №2121-III).

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).

За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 за №679-XIV (надалі по тексту також - Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

В той же час, статтею 71 Розділу XIV "Особливі положення" коментованого Закону визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).

Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 за №277 затверджено Положення про основи процентної політики Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (надалі по тексту також - Положення).

Відповідно до коментованого Положення процентна політика Національного банку України є регулюванням Національним банком України попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову. Облікова ставка Національного банку України є ключовою процентною ставкою Національного банку України, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком України.

Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок для кредитів та депозитів овернайт у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 16 Положення).

Як з'ясовано судом, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2019 у справі №910/4518/16 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/86503517), та ухвалою від 20.02.2020 справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88211928).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4518/16 пропонувала відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами, мотивуючи наступним:

"… - отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;

- відтак, “середньозважена процентна ставка за кредитом” (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом…".

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 матеріали справи №910/4518/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88602348).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16:

"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв'язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".

Згідно відомостей із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період з 13.06.2018-27.07.2020 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у червні 2018 року - 30,1%; у липні 2018 року - 30,4%; у серпні 2018 року - 30,6%; у вересні 2018 року - 30%; у жовтні 2018 року - 31,3%; у листопаді 2018 року - 30,9%; у грудні 2018 року - 31,4%; у січні 2019 року - 32,1%; у лютому 2019 року - 29,7%; у березні 2019 року - 28,4%; у квітні 2019 року - 29,4%; у травні 2019 року - 30,5%; у червні 2019 року - 29,3%; у липні 2019 року - 31,1%; у серпні 2019 року - 33,8%; у вересні 2019 року - 33,4%; у жовтні 2019 року - 33,5%; у листопаді-грудні 2019 року - 33,1%; у січні 2020 року - 33,4; у лютому 2020 року - 33,6%; у березні 2020 року - 33,3%; у квітні 2020 року - 33,7%; у травні 2020 року - 32,9%; у червні 2020 року - 32,4%; у липні 2020 року - 31,6 % (а.с.143-168).

Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отож, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц (пункт 94.5) та висновки ухвали Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 (мотивувальна частина), суд вважає доцільним застосування у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України.

Виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні (виплата 22.12.2018 у сумі 103 362,32 гривень), грошової компенсації за неотримане речове майно (виплата 26.12.2019 у сумі 33 817,89 гривень) та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні (виплата 27.07.2020 у сумі 27 563,28 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 51 148,00 гривень.

Так, розмір несвоєчасно виплаченої позивачу за період з 13.06.2018 по 22.12.2018 одноразової грошової допомоги при звільненні становить 103 362,32 гривень, а тому приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього у зв'язку з такою несвоєчасною виплатою становить 16 496,64 гривень, а саме:

- у червні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,1% річних/365 днів року (або 30,1% річних / 12 місяців / 30 календарних днів червня 2018 року) = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 103 362,32 (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 18 днів = 1 488,42 гривень

у липні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,4% річних / 12 місяців = 2,53% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 103 362,32 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,53% = 2 615,07 гривень;

у серпні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,6% річних / 12 місяців = 2,55% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 103 362,32 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,55% = 2 635,74 гривень;

у вересні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30% річних / 12 місяців = 2,5% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 103 362,32 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,5% = 2 584,06 гривень;

у жовтні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,3% річних / 12 місяців = 2,61% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 103 362,32 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,61% = 2 697,76 гривень;

у листопаді 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,9% річних / 12 місяців = 2,57% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 103 362,32 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,57% = 2 656,41 гривень;

у грудні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,4% річних / 365 днів року (або 31,4% річних / 12 місяців / 31 календарний день грудня 2018 року) = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 103 362,32 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 22 дня = 1 819,18 гривень.

Розмір несвоєчасно виплаченої ОСОБА_1 за період з 13.06.2018 по 26.12.2019 грошової компенсації за неотримане речове майно становить 33 817,89 гривень, а тому приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього у зв'язку з такою несвоєчасною виплатою становить 16 178,47 гривень, а саме:

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 18 днів = 486,98 гривень;

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,53% = 855,59 гривень;

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,55% = 862,36 гривень;

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,5% = 845,45 гривень;

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,61% = 882,65 гривень;

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,57% = 869,12 гривень;

у грудні 2018 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,4% річних / 12 місяців = 2,62% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,62% = 886,02 гривень;

у січні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,1% річних / 12 місяців = 2,67% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,67% = 902,94 гривень;

у лютому 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,7% річних / 12 місяців = 2,47% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 835,30 гривень;

у березні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 28,4% річних / 12 місяців = 2,37% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,37% = 801,48 гривень;

у квітні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,4% річних / 12 місяців = 2,45% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,45% = 828,54 гривень;

у травні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 30,5% річних / 12 місяців = 2,54% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,54% = 858,97 гривень;

у червні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 29,3% річних / 12 місяців = 2,44% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,44% = 825,16 гривень;

у липні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,1% річних / 12 місяців = 2,59% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,59% = 875,88 гривень;

у серпні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,8% річних / 12 місяців = 2,82% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,82% = 953,66 гривень;

у вересні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,4% річних / 12 місяців = 2,78% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,78% = 940,14 гривень;

у жовтні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,5% річних / 12 місяців = 2,79% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,79% = 943,52 гривень;

у листопаді 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,1% річних / 12 місяців = 2,76% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,76% = 933,37 гривень;

у грудні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,1% річних/365 днів року (або 33,1% річних / 12 місяців / 31 календарний день грудня 2019 року) = 0,09% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 33 817,89 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,09% х 26 днів = 791,34 гривень.

Розмір несвоєчасно виплаченої ОСОБА_1 за період з 13.06.2018 по 27.07.2020 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 27 563,28 гривень, а тому приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього у зв'язку з такою несвоєчасною виплатою становить 18 472,89 гривень, а саме:

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 18 днів = 396,91 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,53% = 697,35 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,55% = 702,86 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,5% = 689,08 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,61% = 719,40 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,57% = 708,37 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,62% = 722,16 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,67% = 735,94 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,47% = 680,81 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,37% = 653,25 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,45% = 675,30 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,54% = 700,11 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,44% = 672,54 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,59% = 713,89 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,82% = 777,28 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,78% = 766,26 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,79% = 769,01 гривень;

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,76% = 760,75 гривень;

у грудні 2019 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,1% річних / 12 місяців = 2,76% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,76% = 760,75 гривень;

у січні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,4 річних / 12 місяців = 2,78% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,78% = 766,26 гривень;

у лютому 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,6% річних / 12 місяців = 2,8% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,8% = 771,77 гривень;

у березні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,3% річних / 12 місяців = 2,77% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,77% = 763,50 гривень;

у квітні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 33,7% річних / 12 місяців = 2,81% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,81% = 774,53 гривень;

у травні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,9% річних / 12 місяців = 2,74% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,74% = 755,23 гривень;

у червні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 32,4% річних / 12 місяців = 2,7% (ставка за кредитом одного місяця),

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 2,7% = 744,21 гривень;

у липні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 31,6 % річних/366 днів року (або 31,6% річних / 12 місяців / 31 календарний день липня 2020 року) = 0,08% ставка за кредитом одного календарного дня,

обчислено за формулою: 27 563,28 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,08% х 27 днів = 595,37 гривень.

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (несвоєчасно виплаченої одноразової допомоги та компенсацій), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 51 148,00 гривень.

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункт 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц).

Також, суд зауважує, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 164.1.1. пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (надалі по тексту також - ПК України) загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпункт 168.1.1. пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачає, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Враховуючі вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що розмір суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який належить до стягнення на користь ОСОБА_1 , повинен становити 51 148,00 гривень, оскільки вказана сума є орієнтовною оцінкою втрат позивача у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників, тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як останні позивачем фактично не понесені.

Сторонами справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20001579) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди 13.06.2018 по 22.12.2018, з 13.06.2018 по 26.12.2019 і з 13.06.2018 по 27.07.2020 в розмірі 51 148,00 гривень (п'ятдесят одна тисяча сто сорок вісім гривень нуль копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), АДРЕСА_1 ;

відповідач - Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20001579) вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.

Попередній документ

93431681

Наступний документ

93431683

Інформація про рішення:

№ рішення:	93431682
№ справи:	300/2052/20
Дата рішення:	10.12.2020
Дата публікації:	08.09.2022
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (03.06.2021)
Дата надходження:	25.05.2021
Предмет позову:	про визнання бездіяльності протиправною

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

10.11.2020 14:30	Восьмий апеляційний адміністративний суд
03.03.2021 10:00	Восьмий апеляційний адміністративний суд
10.03.2021 10:00	Восьмий апеляційний адміністративний суд