01 грудня 2020 року Справа № 280/4550/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.,
представників:
позивача: Шульги О.А.,
відповідача: Коротич Р.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69035), третя особа - Державна судова адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
09.07.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа - Державна судова адміністрації України, в якій позивач, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог від 07.10.2020, просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення нарахування і виплати позивачу винагороди судді за квітень, травень, червень, липень та серпень 2020 року та зобов'язати донарахувати і виплатити належну позивачу суму винагороди судді за квітень 2020 року в розмірі 10835,05 грн., за травень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за червень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за липень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за серпень 2020 року в розмірі 25597,80 грн.
Крім того, просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення винагороди за один місяць, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він обіймає посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області. Обмежуючи розмір суддівської винагороди, відповідач діяв всупереч вимогам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чим порушив право позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою від 14.07.2020 у справі відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначене на 05.08.2020, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України.
04.08.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач не погоджується із позовними вимогами. Зазначає, що під час визначення розміру суддівської винагороди позивачу, який підлягав виплаті з 18 квітня 2020 року, відповідач діяв у відповідності до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Бюджетного кодексу України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ). Про впровадження зазначених обмежень з 18.04.2020 відповідач повідомив суди Запорізької області засобами електронної пошти, про що позивачу було відомо з наказу Чернігівського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 №3-ос/73/20 «Про обмеження суддівської винагороди». Тимчасове обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оскаржує позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а отже відповідає критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Просить відмовити у задоволенні позову.
05.08.2020 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення та клопотання про зупинення провадження у справі. Відповідно до письмових пояснень третя особа заперечує проти позову, з підстав, аналогічних наведеним у відзиві відповідача.
05.08.2020 від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване необхідністю подання відповіді на відзив.
Ухвалою від 05.08.2020 підготовче засідання було відкладене на 21.09.2020.
13.08.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
27.08.2020 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь.
21.09.2020 від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Протокольною ухвалою від 21.09.2020 підготовче засідання було відкладене на 29.09.2020.
29.09.2020 від позивача до суду надійшла заява про зміну предмета позову.
Протокольною ухвалою від 29.09.2020 за клопотанням представника позивача підготовче засідання було відкладене на 07.10.2020.
07.10.2020 від позивача до суду надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення нарахування і виплати позивачу винагороди судді за квітень, травень, червень, липень та серпень 2020 року та зобов'язати донарахувати і виплатити належну позивачу суму винагороди судді за квітень 2020 року в розмірі 10835,05 грн., за травень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за червень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за липень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за серпень 2020 року в розмірі 25597,80 грн.
Протокольною ухвалою від 07.10.2020 за клопотанням представника відповідача підготовче засідання було відкладене на 19.10.2020.
19.10.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про залучення в якості співвідповідача Державної судової адміністрації України.
19.10.2020 від представника позивача до суду надійшло клопотання про проведення засідання за його відсутності.
Протокольною ухвалою від 19.10.2020, для з'ясування позиції позивача про залучення до участі у справі співвідповідача, підготовче засідання було відкладене на 29.10.2020.
27.10.2020 від позивача до суду надійшли пояснення, в яких позивач заперечив проти залучення до участі в справі співвідповідача.
У підготовчому засіданні 29.10.2020 у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі в справі співвідповідача відмовлено з тих підстав, що позивач заперечив проти такого залучення, а також через те, що предметом даного спору не є питання стягнення недоплаченої позивачу суми.
У підготовчому засіданні 29.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частину ухвали, якою відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи про зупинення провадження у справі.
Протокольною ухвалою від 29.10.2020 було закрите підготовче провадження справу призначено до розгляду по суті на 11.11.2020.
В період з 10.11.2020 по 27.11.2020 суддя перебував на лікарняному, через що судове засідання було відкладене на 01.12.2020.
01.12.2020 представником позивача подане до суду клопотання про доручення до справи доказів розміру витрат на правничу допомогу.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові та заявах позивача по суті справи, представник відповідача проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позов за запереченнях на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 01.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, оголосивши пояснення третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 01.08.2016 №321/2016 позивач обіймає посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області.
Згідно із п. 3 Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, затвердженого головною Державної судової адміністрації України 25.09.2015, основним завданням відповідача, крім іншого, є фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
За період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівська винагорода, розмір якої визначений ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нараховувалась позивачу в повному обсязі, але виплачувалась відповідачем позивачу не у повному обсязі, із застосуванням обмежень впроваджених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.
Зокрема, в квітні 2020 року позивачу недоплачена суддівська винагорода на суму 10835,05 грн., в травні 2020 року - на суму 28442,00 грн., в червні 2020 року - на суму 28442,00 грн., в липні 2020 року - на суму 28442,00 грн. та в серпні 2020 року - на суму 25597,80 грн.
Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.
Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з урахуванням рішення Констутуційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019(7155/19).
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Отже, виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» може визначатися розмір суддівської винагороди і цей розмір має відповідати нормам зазначеного закону.
При цьому норми права, які містяться у зазначеній статті є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та, в силу вимог ст. 130 Конституції України, мають вищу юридичну силу відносно інших актів законодавства і тому мають виконуватися.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ) Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був доповнений статтею 29 наступного змісту:
Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 - № 68.
Разом з тим, Законом №553-ІХ до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» будь-яких змін не вносилось, отже, впроваджені Законом №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди не відповідають приписам ст. 130 Конституції України.
Відтак, Закон №553-ІХ в частині зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає вимогам ст. 130 Конституції України (не є законом про судоустрій, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі "якості" закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.
Положення Закону №553-ІХ в частині обмеження розміру суддівської винагороди не можна визнати такими, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі є порушенням вимог ст.19, 130 Конституції України, ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами визнані неконституційними.
Відтак, впроваджені Законом №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди призвели до порушення права позивача на належний розмір суддівської винагороди, розмір якої визначений ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Судом встановлено, що протягом періоду з 18.04.2020 по 28.08.2020 відповідачем нараховувалась суддівська винагорода позивача у визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі, але виплачувалась із застосуванням обмежень встановлених з 18.04.2020 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відтак, з урахуванням вищенаведених висновків суду вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити належну позивачу суму винагороди судді за квітень 2020 року в розмірі 10835,05 грн., за травень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за червень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за липень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за серпень 2020 року в розмірі 25597,80 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в цій частині. При цьому у суду відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати позивачу зазначені суми, оскільки таке нарахування відповідачем фактично здійснене.
Щодо вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо зменшення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року протиправними, суд зазначає наступне.
З урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для твердження про зменшення відповідачем нарахування суми суддівської винагороди позивачу, оскільки таке нарахування відбулось у розмірі визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Разом з тим виплата суддівської винагороди позивачу здійснена відповідачем із застосуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Суд зазначає, що в силу приписів ст.ст. 23, 51 Бюджетного кодексу України відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, зобов'язаний виконувати вимоги Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Невідповідність норм Закону №553-ІХ, а відтак і Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в частині обмеження розміру суддівської винагороди вимогам до якості та правової визначеності закону, на переконання суду не може покладати на відповідача відповідальність у вигляді визнання протиправними його дій, вчинених на виконання зазначених актів законодавства.
В даному випадку визнання Конституційним Судом України зазначеного акту парламенту України неконституційними в частині впровадженого обмеження, в тому числі суддівської винагороди, є, на переконання суду, достатньою сатисфакцією вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року в належному розмірі.
При цьому саме акт парламенту України щодо обмеження розміру суддівської винагороди є тим рішенням, яке порушило права позивача, а відповідач в силу вимог нормативних актів України не мав свободи вибору під час вчинення оскаржуваних дій (в іншому випадку органи Державної казначейської служби України не прийняли б до виконання документи на виплату суддівської винагороди, в тому числі і позивачу, у зв'язку із невиконанням вимог ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду, в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачем не сплачувався судовий збір.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
В якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача (адвокатом Шульга О.А.) було надано до клопотання від 01.12.2020:
- договір про надання правової допомоги адвокатом №301/2 від 02.06.2020 з додатком до нього актом виконаних робіт від 01.12.2020;
- детальний опис виконаних робіт від 01.12.2020 до зазначеного договору.
З урахуванням того, що заявлені позивачем вимоги судом задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 168, м. Запоріжжя, 69035), третя особа - Державна судова адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області виплатити належну ОСОБА_1 недоплачену суму винагороди судді за квітень 2020 року в розмірі 10835,05 грн., за травень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за червень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за липень 2020 року в розмірі 28442,00 грн., за серпень 2020 року в розмірі 25597,80 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10.12.2020.
Суддя Р.В. Кисіль