Справа №757/47675/18 Головуючий у І інстанції Остапчук Т.В.
Провадження №22-ц/824/13175/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
07 грудня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 02 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство Юстиції України, Галицький районний суд м. Львів в особі судді Галицького районного суду м. Львів Волоско І.Р., Апеляційний суд Львівської області в особі суддів Апеляційного суду Львівської області Галапац І.І., Березюк О.Г., Галин В.П. про відшкодування шкоди,
У вересні 2018 року позивач пред'явив в суді названий позов посилаючись на те, що судами винесено рішення, яке не відповідає обставинам справи з метою скрити злочин вчинений органом державної влади прокуратурою Львівської області. Так, Галицьким районним судом м.Львова розглянуто скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та протиправні дії органу досудового розслідування щодо закриття кримінального провадження у справі №461/6541/16-к, при цьому скарга розглянута судом без матеріалів провадження. ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Галицького районного суду Львівської області від 13 жовтня 2916 року до Львівського апеляційного суду. Львівським апеляційним судом апеляційна скарга ОСОБА_1 була розглянута без матеріалів провадження та залишена без задоволення і ухвала касаційному оскарженню не підлягала. Колегія суддів не заслухала пояснення ОСОБА_1 , не забезпечила йому належні умови в судовому процесі, визначивши місце позивача в залі судового засідання разом з іншими особами та охороною. Також під час проголошення рішення один із суддів погрожував позивачу розправою, відмовили у видачі судового рішення, а тому рішення позивач отримав через 2 тижні. Позивач вважає, що судами при ухваленні рішень судами порушено статі 129, 129-1 Конституції України, чим спричинено йому моральну шкоду.
Шкода завдана протиправними діями, бездіяльністю та винесеними завідомо неправосудними рішеннями особами при виконанні функцій держави, які не підлягають оскарженню до касаційної інстанції.
17.01.2020 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку відшкодування шкоди в розмірі 800 000грн.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 02 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом порушено статтю 229 ЦПК України яка регулює дослідження доказів, оскільки жоден доказ судом не досліджено і не надано оцінки.
Судом порушено статтю 265 ЦПК України. Відсутня описова та мотивувальна частини та висновок суду, що стосується позову.
Судом порушено статтю 263 ЦПК України. Рішення не тільки не законне, воно на думу апелянта абсурдне та не ґрунтується на засадах верховенства права. Фактично відмова в позові існує, а рішення, як таке відсутнє.
Також апелянт зазначає, що оскільки відповідачем є Держава Україна, яка виконує свою функцію через органи державної влади, а саме Державну Казначейську службу України, яка є суб'єктом владних повноважень, то відповідно ч. 4 ст. 159 КАС України не подання відзиву на позов без поважних причин, може бути кваліфіковано судом, як визнання позову. Тому вважає, що Держава Україна визнала позов в повністю.
Судове рішення суд мотивує Постановою Пленуму Верховного Суду №8 від 13.06.2007, іншими постановами Пленумів та практик ВС, зазначаючи що відповідачем не можуть бути суди (судді). Апелянт не зазначав в позові суд чи суддів відповідачами чи третіми особами. В позовній заяві від 24.09.2018 року позивачем вказано Держава Україна через Державну Казначейську службу України, третя особа Мінюст, який вибув з процесу, а також орган заподіяння шкоди. Суд в порушення Постанов Пленумів та практики Верховного Суду, а також норм ЦПК України, залучив в якості третіх осіб суд і суддів.
В клопотанні від 26.06.2020 щодо встановлення належних відповідачів зазначено єдиного відповідача Державу Україна (суд проголосив відповідач Держава Україна). Клопотання обґрунтовано з посиланням саме на ті норми, на які посилається суд при винесенні рішення, а також на практиці ВП ВС №242\4741\16 від 27.12.2019 року. Суд власноруч спотворив Закони України та не взяв до уваги, або просто не знайомився із судовою справою в якій чітко і зрозуміло зазначено відповідача.
В решті доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви.
Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Міністерство юстиції подало відзив на апеляційну скаргу. З доводами апеляційної скарги не погоджуються, оскільки рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 прийняте у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, при повному з'ясуванні всіх обставин справи і дослідженням доказів, які наявні в матеріалах справи, а тому є законним, обґрунтованим та правосудним.
Однак, ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року було відмовлено в поновленні процесуального строку на подання відзиву та залишено відзив Міністерства юстиції на апеляційну скаргу без розгляду.
Позивач в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
Представник Міністерства юстиції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Вважає, що суд ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 13 жовтня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого другого слідчого відділу прокуратури Львівської області Савчук Л.О. від 28 вересня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140090002632 від 1 червня 2016 року та відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 12016140090002632 від 21 червня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала Галицького районного суду м.Львова від 13 жовтня 2016 року залишена без змін. Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Позивач вважав, що вказані судові рішення ухвалені з процесуальними порушеннями, однак ухвала Апеляційного суду Київської області не підлягала касаційному оскарженню, отже її протиправність він не зміг довести в суді.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заподіяння йому шкоди завданої у процесі здійснення правосуддя. Аналіз норм статей 1166, 1167 ЦК України дає підстави для висновку, що в деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка заподіювача шкоди, настання шкоди, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина заподіювача шкоди.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіяювача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди. Однак позивач не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави перед ним за завдані збитки.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.
Статтею 1167 ЦК України визначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Таким чином частина перша наведеної статті визначає підставами для відшкодування моральної шкоди неправомірні рішення, дії чи бездіяльність особи, яка її завдала і обов'язкова наявність вини.
А друга частина статті 1167 ЦК визначає підстави для відшкодування моральної шкоди без вини.
Тобто законодавець передбачив, що підлягає відшкодуванню моральна шкода завдана неправомірними діями суду. Крім того, передбачені випадки, в яких така шкода відшкодовується незалежно від вини, а саме: незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне застосування запобіжного заходу, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт і перелік цих випадків є вичерпним.
Разом із тим, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення моральної шкоди на підставі статей 1167 та 1176 Цивільного кодексу України.
Як було встановлено судом першої інстанції і вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 вважав, що йому завдана моральна шкода процесуальними діями і рішеннями суду.
При цьому правовою підставою свого позову він зазначив статтю 1176 ЦК України, яка регулює відшкодування майнової шкоди.
Однак діючим законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди внаслідок ухвалення судом рішення, яке не задовольняє позивача. Позивач скористався правом на апеляційне оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 13 жовтня 2016 року і це рішення набрало законної сили. Ухвала апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року також набрала законної сили.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Оскільки ухвала Галицького районного суду м.Львова від 13 жовтня 2016 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2016 року набрали законної сили, у позивача відсутні підстави для тверджень, що ці ухвали є незаконними і внаслідок їх постановлення йому була заподіяна моральна шкода.
Доказів вчинення суддями Галицького районного суду м.Львова та апеляційного суду м.Львова при здійснення правосуддя інших дій, які є неправомірними і внаслідок яких йому було заподіяно моральну шкоду, позивач суду не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то колегія суддів зазначає, що вказані доводи скаржника були перевірені під час судового розгляду справи, однак порушень судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду даної справи встановлено не було.
Щодо всіх інших доводів апеляційної скарги, то колегія судді вважає що вони не потребують детальної відповіді на кожен з них, з урахуванням такого.
Відповідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Єлісей-Узун і Андоні проти Румунії» (заява № 42447/10) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Ступінь застосування цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Більше того, необхідно враховувати, зокрема, різноманітність доводів, з якими сторона у справі може звернутися до суду, та відмінності, що існують у Договірних Державах стосовно встановлених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків та викладення і підготовки судових рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 02 липня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство Юстиції України, Галицький районний суд м. Львів в особі судді Галицького районного суду м. Львів Волоско І.Р., Апеляційний суд Львівської області в особі суддів Апеляційного суду Львівської області Галапац І.І., Березюк О.Г., Галин В.П. про відшкодування шкоди залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач
Судді: