03 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурорів ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та ІТТ ГУ НП у м. Києві, матеріали з кримінального провадження № 42016000000003900 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року продовжено ОСОБА_9 строк тримання під вартою до 05 листопада 2020 року включно.
Таке рішення суд мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує загроза переховування обвинуваченого від суду, з огляду на тривалий час перебування його у розшуку у даному кримінальному провадженні, а також те, що ОСОБА_9 звинувачується, крім іншого, і у вчиненні інших, в тому числі особливо тяжких, злочинах та у втечі з-під варти, що свідчить і про можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, та, оскільки на даний час судове провадження триває, то існує і ризик перешкодити виконанню завдань кримінального провадження, в тому числі шляхом впливу на потерпілого та свідків, і тому, враховуючи, як конкретні обставини кримінального провадження, зокрема - високу ступінь суспільної небезпечності інкримінованих злочинів та складну ________________________________________________________
Справа №11-кп/824/3437/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_11
Категорія: ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_1
форму співучасті, так і особу обвинуваченого, зважаючи на те, що наявність міцних соціальних зв'язків не свідчать про наявність належних гарантій явки обвинуваченого до суду і те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам, а також з метою забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, які в даному випадку є переважними, суд визнав необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 , вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_9 та обрати стосовно нього альтернативний запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом не врахована практика ЄСПЛ, у зв'язку із чим прийнято необґрунтоване рішення. При цьому, судом не враховується і те, що стороною обвинувачення на протязі тривалого часу постійно використовуються одні і ті ризики для продовження терміну тримання під вартою.
Крім того, судом залишено поза увагою доводи сторони захисту, щодо застосування до ОСОБА_9 положень п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, відповідно до якого, сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати дванадцяти місяців у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, а сукупний строк тримання під вартою ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні станом на 07.09.2020 року перевищив 12 місяців, тому він підлягає звільненню.
Також судом не враховано і те, що, на момент винесення оскаржуваної ухвали, у справі були допитані всі свідки сторони обвинувачення та розпочато дослідження письмових доказів сторони обвинувачення, а тому відсутні ризики, які передбачені ст. 177 КПК України.
Окрім цього, зазначає, що з урахуванням прийнятого Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» № 838-VIII, ОСОБА_9 , з урахуванням екстрадиційного арешту в Російській Федерації, вже без вироку суду відбув більше ніж 7,5 років покарання, що вже перевищує максимальний строк покарання, передбачений ч. 2 ст. 115 КК України з урахуванням вимог ч. 2 ст. 68 КК України.
Також судом не враховано, що під час судового розгляду обвинувачення за ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 9, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 України щодо ОСОБА_9 у вказаному кримінальному провадженні не підтвердились, а тому суд зобов'язаний був застосувати положення ч. 3 ст. 183 КПК України та розглянути питання про обрання альтернативного запобіжного заходу, проте судом необґрунтовано не застосовуються положення вказаної норми.
Незаконне тримання ОСОБА_9 судом під вартою відбувається і на фоні того, що стороною обвинувачення не надано суду належних та допустимих доказів його вини і в інших інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях у цьому кримінальному провадженні.
Водночас, таке несприятливе положення ОСОБА_9 створює для сторони обвинувачення більш сприятливі умови в судовому процесі, оскільки це дозволяє здійснювати тиск на ОСОБА_9 та його родину, та створювати реальні перешкоди у реалізації процесуальних прав ОСОБА_9 , які передбачені ст. 42 КПК України та права на захист.
Тому на цей час є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_9 у кримінальному провадженні тримається під вартою понад усі розумні строки та має бути негайно звільнений.
Також судом не враховано і стан здоров'я ОСОБА_9 та документи, які підтверджують, що такий стан не задовільний та тримання ОСОБА_9 в ІТТ ГУ НП в м. Києві завдає йому страждань, у зв'язку із відсутністю там умов для надання відповідного лікування та дотримання його прав, які передбачені ЗУ «Про попереднє ув'язнення».
Отже, судом не наведено відповідних мотивів прийняття оскаржуваної ухвали про продовження строку тримання ОСОБА_9 під вартою, а фактично, як і в попередній увалі, йде лише посилання на те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, здійснив втечу з-під варти, перебував у розшуку, тощо, а інших аргументів судом не наведено.
Разом з тим, судом не враховано те, що вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.20 року про засудження ОСОБА_9 за втечу з-під варти, на який посилалась сторона обвинувачення, не набув станом на 07.09.20 року законної сили, оскільки на нього стороною захисту подано апеляційну скаргу, та стосовно ОСОБА_9 за цим вироком залишено міру запобіжного заходу у вигляді застави, що нівелює будь-який ризик щодо втечі ОСОБА_9 чи іншим чином переховування від суду.
Наведені обставини свідчать про те, що судом допускаються чисельні порушення прав та свобод ОСОБА_9 та у нього фактично немає захисту від свавілля суду при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою. При цьому тримання ОСОБА_9 під вартою здійснюється в ІТТ ГУ НП в м. Києві де немає належних умов для його тримання та порушуються його права, які передбачені ЗУ «Про попереднє ув'язнення».
Фактично стосовно ОСОБА_9 стороною обвинувачення та судом застосовується протиправна схема утримання його під вартою, яка завуальована формально під ознаки законності, оскільки судом без письмового клопотання сторони обвинувачення відбувається постійне продовження ОСОБА_9 терміну тримання під вартою до того, як попереднє рішення суду буде переглянуто в апеляційній інстанції. Поряд із цим, допускаються системні випадки, коли судом у порушення вимог ст. 397 КПК України, матеріали кримінального провадження направляються до апеляційної інстанції майже в місячний термін, а не через три дні після отримання апеляційної скарги, а у дні розгляду апеляційної скарги стороною обвинувачення за їх вимогою ОСОБА_9 доставляють до іншого суду, зривається проведення відеоконференцзв'язку з ITT ГУ НП в м. Києві або не з'являються до апеляційного суду представники сторони обвинувачення, чим зривають розгляд апеляційних скарг та затягують їх розгляд до того, як припинить дію оскаржувана ухвала або ОСОБА_9 в черговий раз продовжать термін тримання під вартою, чим припиняють дію попередньої ухвали, що позбавляє ОСОБА_9 права на належний перегляд судових рішень судом вищого рівня, яке передбачено ст. 24 КПК України.
За таких обставин, продовження терміну тримання ОСОБА_9 під вартою здійснено з грубими порушеннями ст.ст. 184, 199 КПК України та п. 1 п.п. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, та є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, в провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016000000003900 по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 9, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 371, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку, що лише запобіжний захід у виді тримання під вартою може завадити спробам обвинуваченого ОСОБА_9 вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, 07.09.2020 року постановив ухвалу про продовження ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 05 листопада 2020 року включно.
З таким рішенням суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, зважаючи на наступне.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Так, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме - повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Так, враховуючи тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_9 у разі визнання його винним, та приймаючи до уваги існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений може переховуватись від суду, з огляду на тривалий час перебування його у розшуку у даному кримінальному провадженні, і те, що ОСОБА_9 обвинувачується, крім іншого, і у вчиненні інших, в тому числі особливо тяжких, злочинах та у втечі з-під варти, та те, що на даний час судове провадження триває, що свідчить про наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкодити виконанню завдань кримінального провадження, в тому числі шляхом впливу на потерпілого та свідків, а також як конкретні обставини кримінального провадження, зокрема - високу ступінь суспільної небезпечності інкримінованих злочинів та складну форму співучасті, так і особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисника ОСОБА_10 про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є безпідставними, оскільки суд прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував конкретні обставини провадження, ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_9 злочинів та дані про його особу в їх сукупності, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Крім того, характер висунутого ОСОБА_9 обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень в сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження, переконливо доводить, що суспільний інтерес, незважаючи на існування презумпції невинуватості, як переважував, так і досі переважує вимоги забезпечення поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Щодо посилань захисника ОСОБА_10 на те, що не існує будь-якого ризику втечі ОСОБА_9 , оскільки Деснянським районним судом м. Києва 07.08.2020 року винесено стосовно нього вирок з приводу того, що ОСОБА_9 здійснив втечу з-під варти, за яким залишено міру запобіжного заходу у вигляді застави, яка є чинною і на цей час, то вони є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_9 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, які переконливо доводять існування ризику втечі, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_9 під вартою, щоб завадити цьому.
Що стосується тримання ОСОБА_9 під вартою понад строк, передбачений п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, та те, що на підставі положень ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року) ОСОБА_9 ,з урахуванням екстрадиційного арешту в Російській Федерації, відбув більше ніж 7,5 років покарання, що перевищує максимальний строк покарання, передбачений ч. 2 ст. 115 КК України, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 68 КК України, то ці питання, за наявності для цього відповідних підстав, підлягають з'ясуванню та перевірці в суді першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті, а не є підставою для звільнення ОСОБА_9 , як про те зазначає сторона захисту.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання захисника ОСОБА_10 в апеляційній скарзі щодо не підтвердження під час судового розгляду обвинувачення за ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 9, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 України щодо ОСОБА_9 у вказаному кримінальному провадженні, що є підставою для обрання ОСОБА_9 альтернативного запобіжного заходу - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Доводи захисника ОСОБА_10 про те, що незадовільний стан здоров'я ОСОБА_9 , який в умовах тримання в ІТТ завдає йому страждань через відсутність в даній установі умов надання відповідного лікування та дотримання його прав, які передбачені ЗУ «Про попереднє ув'язнення», нічим не підтверджені, оскільки суду не були надані жодні відомості про те, що за станом здоров'я ОСОБА_9 не може утримуватися під вартою.
Враховуючи наведене, підстав для застосування до ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року, якою продовжено ОСОБА_9 строк тримання під вартою до 05 листопада 2020 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ___________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3