вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 367/6122/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/10516/2020Головуючий у суді першої інстанції - Карабаза Н.Ф. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
02 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В.,
секретар Ющенко Я.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міькрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказувала, що 25.10.2011 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого вона передала останньому грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 5% щомісяця за користування позикою. Строк повернення позики вони не визначили.
Разом з тим, зазначала, що з грудня 2012 року неодноразово усно зверталася до відповідача щодо повернення боргу, проте він свої зобов'язання не виконав і грошові кошти не повернув.
За вказаних обставин, просила стягнути з ОСОБА_2 неповернену суму позики у розмірі 25 000,00 доларів США, а також три проценти річних у порядку ст. 625 ЦК України у розмірі 2 710,00 доларів США.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.10.2017 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 77-79).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
При цьому, в обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на помилковість висновків суду про недоведеність факту укладення між сторонами договору позики через відсутність у розписці про отримання коштів зобов'язання відповідача їх повернути, адже у відповідності до положень ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (а.с. 85-88).
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07.12.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11.10.2017 року. Ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 25 000,00 доларів США, що по курсу НБУ станом на 07.12.2017 року еквівалентно 677 727,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 036,11 грн. (а.с. 108-114).
Постановою Верховного Суду від 10.06.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення апеляційного суду Київської області від 07.12.2017 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 221-225).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20.07.2020 року справу призначено до розгляду (а.с. 229, 230).
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить власноруч складена ним розписка (а.с. 243)? про причини своєї неявки суд не сповістив.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, вказував, що починаючи з грудня 2012 року він неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо повернення отриманої позики, однак останній станом на день звернення до суду з цим позовом грошові кошти не повернув.
При цьому, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем було надано до суду розписку, зі змісту якої вбачається, що 25.10.2011 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 25 000 доларів США зі сплатою 5% щомісяця від загальної суми позики.
Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як передбачено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У ч. 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, за правилами ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному осбязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела існування між нею і відповідачем зобов'язань за договором позики, так як у розписці від 25.10.2011 року відсутнє зазначення щодо обов'язку повернути отримані грошові кошти.
Разом з тим, вказаний висновок першої інстанції є помилковим, оскільки, в силу положень ст. 530 ЦК України, при відсутності у розписці встановленого строку (терміну) виконання відповідачем зобов'язання позивач має право вимагати його виконання у будь-який час.
При цьому, як вбачається зі змісту розписки, остання підтверджує зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 25 000,00 доларів США.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем отриманої суми позики та процентів за користуванню нею, за змістом положень ст.ст. 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України наявні правові підстави для стягнення неповерненої позики з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
У свою чергу, у ході розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки перебіг позовної давності для звернення позивача до суду з цим позовом розпочався з моменту пред'явлення нею усної вимоги про повернення боргу а саме з грудня 2012 року.
Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).
Таким чином, за змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливітсь цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав.
Європейський суд прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі "Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства" та у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту позовної заяви, позивач дізнався про своє порушення право у грудні 2012 року, оскільки починаючи саме з цієї дати почав усно вимагати від відповідача повернути отриману суму позики.
Водночас, з позовними вимогами про стягнення боргу за договором позики звернувся до суду лише у серпні 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку, встановленого вимогами ст. 257 ЦК України.
Однак, суд першої інстанції на вищенаведені обставини уваги не звернув та, враховуючи пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю позивачем наявності між нею та відповідачем правовідносин за договором позики.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції, як таке щодо ухвалене з порушенням норм матеріального права, та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав пропуску позивачем строків позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міькрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 07 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
Г.В. Крижанівська