02 грудня 2020року м. Київ
Справа № 372/4452/19
Провадження: № 22-ц/824/14284/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.,
секретар Гулієв М.Д.о,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Тиханського О.Б.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за борговою розпискою,
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.01.2018 року ОСОБА_1 позичив у нього грошові кошти для власних потреб у сумі 40000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 31.12.2032 року. При цьому, умовами договору було визначено порядок повернення боргу шляхом сплати позичальником щомісячних платежів у розмірі 235 доларів США. Вказаний договір позики було укладено шляхом власноручного написання відповідачем розписки про отримання коштів. Однак, з моменту отримання позики ОСОБА_1 щомісячні платежі не сплачує, тим самим не виконує взяті на себе зобов'язання за договором позики. З метою досудового врегулювання спору 07 жовтня 2019 року та 14 листопада 2019 року, ним, ОСОБА_2 , на адреси місця реєстрації та проживання ОСОБА_1 були направлені претензії щодо погашення боргу в семиденний строк з моменту отримання вказаної вимоги. Вказані претензії отримані позичальником 18 та 27 листопада 2019 року відповідно та залишені останнім без виконання. За таких підстав, посилаючись на положення ст.ст. 1050 та 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 40000 доларів США, що згідно з курсом НБУ складає 1 122 688,92 грн, та 3% річних за період з січня 2018 року по листопад 2019 року у розмірі - 64 554,61 грн.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 1 122 688,92 грн.
В задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, залишив поза увагою його заперечення на позовну заяву з посиланням на відповідні докази тієї обставини, що кошти в розмірі 40 000 доларів США були ним позичені під час шлюбу для купівлі квартири по АДРЕСА_1 . Тобто, отримані кошти можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя, а за борговим зобов'язанням солідарно повинні відповідати кожний із подружжя. Також вказував, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року відкрито провадження у справі за його, ОСОБА_1 , позовом до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя. З цього приводу, ним, ОСОБА_1 було подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до ухвалення рішення у справі за позовом про поділ майна подружжя, однак, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в його задоволенні, що потягло за собою ухвалення необґрунтованого рішення у справі.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Івасюк Ю.Ю. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги та зазначала, що позиція відповідача щодо отримання у борг коштів на придбання квартири не підтверджується встановленими судом першої інстанції обставинами справи, а навпаки, спростовується наступним. ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу, а сам договір купівлі-продажу квартири укладений раніше ніж договір позики. Вказувала, що суд першої інстанції мотивовано відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки договір позики ОСОБА_1 був укладений у власних інтересах, а отже кошти, що отримані у борг не можуть бути сумісною власністю подружжя. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні адвокат Шаповалова І.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 та його адвокат Касаткін А.М. заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 01 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 40000 доларів США зі строком повернення до 31 грудня 2032 року, про що склав відповідну розписку (а.с 9).
Умовами договору передбачено порядок повернення суми боргу шляхом сплати позичальником щомісячних платежів у розмірі 235 доларів США.
07.10.2019 року та 14.11.2019 року ОСОБА_2 направив відповідачу вимогу-претензію щодо дострокового повернення позики, у зв'язку із несплатою останнім чергових платежів.
Вказані претензії отримані позичальником 18 та 27 листопада 2019 року відповідно та залишені ним без виконання.
Факт отримання коштів та їх несплати в повному обсязі відповідачем не заперечується.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про стягнення суми позики ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс 16.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до положень статті 1050 ЦК України,якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов'язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.
Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб'єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов'язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім'я (найменування) кредитора та боржника; суб'єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов'язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов'язання; місце виконання зобов'язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника; дату і місце складення розписки.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свогообов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчитьпро неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Тобто, підтвердженням факту укладення договору та існування зобов'язання між сторонами має бути оригінал розписки.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію розписки, оригінал якої наявний у нього.
З урахуванням вищевикладеного, висновок суду першої інстанції про стягнення суми боргу у розмірі 40 000 доларів США є правильним.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 у запереченнях на позов та у поданій ним апеляційній скарзі, зокрема, про те, що позичені кошти використані в інтересах сім'ї, що має наслідком солідарну відповідальність кожного із подружжя, не підтверджуються жодними доказами, а навпаки спростовуються наявними в матеріалах документами.
Зокрема, з копії договору купівлі-продажу квартири, що укладений 07 грудня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , убачається, що продаж квартири АДРЕСА_2 вчинено за 217 400 грн, які продавець одержав від покупця до підписання цього договору. Підписами під цим договором сторони підтвердили факт повного розрахунку між ними (п. 3 договору, а.с. 102).
Тобто, продаж квартири та повний розрахунок відбулись раніше (грудень 2017 року), ніж ОСОБА_1 отримав у борг ОСОБА_2 кошти в розмірі 40 000 доларів США (січень 2018 року).
Окрім того, боргова розписка не містить жодних посилань щодо цільового призначення позики.
Вказані обставини спростовують посилання скаржника на те, що позичені ним кошти були використані для купівлі квартири в інтересах сім'ї.
Як зазначив в ході апеляційного перегляді справи ОСОБА_2 , кошти позичались ОСОБА_1 для розвитку власного бізнесу, дане твердження представником відповідача не спростовано.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі є також безпідставними, оскільки процесуальних підстав для такого зупинення немає.
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в запереченнях на позовну заяву (відзиві)(а.с. 52-56, 71-74), аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких підстав, рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалось. Апеляційна скарга відповідача жодних заперечень з цього приводу не містить, а відтак у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року в цій частині.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2020 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль