Справа 753/9889/19 Головуючий у І-й інстанції - Мицик Ю.С.
апеляційне провадження № 22-ц/824/12762/2020 Доповідач Заришняк Г.М
26 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
при секретарі - Діденко А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про поділ спільного майна подружжя,-
В травні 2019 р. року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову вказувала, що з 01.08.2003 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у сторін народилися діти: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.03.2019р. шлюб між сторонами було розірвано.
В період шлюбу подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку оформлено на відповідача, та автомобіль марки "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Вказане майно позивачка просила визнати спільним сумісним майном подружжя.
При цьому вказувала, що оскільки діти сторін проживають з позивачкою, яка їх виховує та утримує, а відповідач не приймає участі у вихованні та фінансовому забезпеченні дітей, просила відступити від засад рівності часток при поділі квартири та в порядку поділу майна подружжя виділити позивачу 3/4 частки вказаної квартири, а відповідачу - відповідно 1/4 частку. Враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, а між сторонами не досягнуто згоди щодо його користування та розпорядження, просила виділити відповідачу автомобіль марки "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 158 633 грн. 00 коп. та стягнути з останнього на користь позивача грошову компенсацію в розмірі вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль в сумі 79 316 гривень 50 копійок. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 рокупозов задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Русанюком З.З. від 27.03.2007 р. спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, загальною площею 37,0 кв.м., житловою площею 19,10 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири, загальною площею 37,0 кв.м., житловою площею 19,10 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано легковий автомобіль марки "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_1 автомобіль марки "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 158 633 грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль в сумі 79 316 грн. 50 коп. , судовий збір в сумі 820 гривень 54 копійки та витрати за проведення судової експертизи в розмірі 3 547 грн. 80 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 7 600 грн. 34 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 299 грн. 80 коп.
В решті позову відмовлено.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року виправлено допущену описку в рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 13.08.2020 р. по даній справі та викладено сьомий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції "Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль в сумі 79 316 грн. 50 коп."
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині виділу в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 автомобіля марки «Ніссан Теапа» 2006 року випуску, державний номерний знак " НОМЕР_1 » вартістю 158 633,00 гривень, стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості Ѕ частки у праві власності на автомобіль в сумі 79 316,50 гривень, судового збору в сумі 7 600,34 грн., витрат на правничу допомогу в розмірі 7 299,80 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги задовольнити частково. Визнати спірне майно: автомобіль Ніссан Теапа 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя, поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно право власності на Ѕ частину автомобіля «Ніссан Теапа», 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, і це було встановлено судом, що з 01.08.2003 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі /а.с. 5/, від якого мають двох дітей: дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 6-6 зв/.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.03.2019 року шлюб між сторонами було розірвано /а.с. 60-61/.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08.04.2019 року стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання спільних неповнолітніх дітей, щомісячно в розмірі 4 000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30.01.2019р. і до досягнення дітьми повноліття.
Судом встановлено, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 , та автомобіль марки "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 /а.с. 1-8/.
Обставини справи про те, що автомобіль та квартира є спільним сумісним майном подружжя, визнаються сторонами, підтверджуються матеріалами справи, що відповідно до ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Рішення суду в частині поділу спірної квартири відповідачем не оскаржується.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України
№1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Рівність громадян у своїх правах, забезпечення усім власникам рівних умов здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності закріплено приписами ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України.
Таким чином, враховуючи закріплені в п. 6 ст. 3 ЦК України засади справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін при розгляді справи, предметом якої є спір про стягнення компенсації за частку у спільному майні, суд має встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно.
Судом встановлено, й дана обставина не заперечується сторонами у справі, що спірний автомобіль знаходиться у постійному користуванні відповідача.
Отже, враховуючи те, що позивачка, володіючи автомобілем, який належить сторонам на праві спільної сумісної власності, позбавлена можливості його використання, оскільки транспортний засіб є річчю неподільною, перебуває у постійному користуванні відповідача, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позову про виділення транспортного засобу відповідачу та обґрунтовано стягнув з останнього на користь позивачки грошову компенсацію половини його вартості. Відповідач спроможний виплатити позивачу компенсацію, оскільки має місце роботи та постійний заробіток.
Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 від 04.11.2019р., вартість вказаного автомобіля становить 158 633 грн. 00 коп. /а.с. 93-103/.
Таким чином, суд першої інстанції в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя обгрунтовано виділив відповідачу автомобіль марки "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 158 633 грн. 00 коп. та стягнув з останнього на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль в сумі 79 316 грн. 50 коп.
Відповідачем не надано належних та переконливих доказів неможливості сплатити ним позивачу компенсації в розмірі 79 316 грн. 50 коп., та що дана грошова компенсація буде становити для нього надмірний тягар.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним у справі доказам дав належну правову оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність визнання спірного автомобіля "Nissan Teana", 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виділивши ОСОБА_1 вказаний автомобіль вартістю 158 633 грн. 00 коп. та стягнувши з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль в сумі 79316 грн. 50 коп.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Постановлене судом рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав лише визнати право власності за сторонами по Ѕ частини спірного автомобіля, а не стягувати з відповідача компенсацію, є неспроможними, оскільки в результаті такого варіанту розподілу спірний автомобіль міг фактично залишитися у одноосібному користуванні відповідача, а позивачка, маючи право власності на Ѕ частину автомобіля, була б позбавлена права користування транспортним засобом.
Також не заслуговують на увагу й посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач офіційно отримує заробітну плату в розмірі 5500 грн., а тому у нього відсутня фінансова можливість сплатити компенсацію в розмірі 79316 грн. 50 коп., оскільки відповідач має молодий вік, є працездатним чоловіком, не позбавлений права працевлаштуватись на іншу роботу з вищого заробітною платою. Крім того, вимог щодо виплати йому компенсації половини вартості автомобіля ним заявлено не було.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було застосовано норми ст. 365 ЦК України в частині необхідності внесення позивачкою вартості Ѕ частини автомобіля на депозитний рахунок суду, колегією суддів відхиляються, оскільки вказаною нормою матеріального права регулюються правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Такої вимоги позивачкою заявлено не було, позивачка просить виділити їй у власність Ѕ частину грошової компенсації, яку судом першої інстанції стягнуто на її користь, тому внесення нею заявленої суми на депозитний рахунок суду є недоречним.
При цьому не можуть бути підставою для скасування рішення суду й доводи апеляційної скарги про те, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог в частині виділу позивачці у власність грошової компенсації ринкової вартості автомобіля "NissanTeana", оскільки в порядку поділу спільного майна подружжя суд виділив спірний автомобіль відповідачу, стягнувши з останнього на користь позивачки грошову компенсацію Ѕ частини ринкової вартості автомобіля. Застосування вказаних наслідків ґрунтується на вимогах закону і не є виходом за межі позовних вимог в цій частині.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було безпідставно не приєднано до матеріалів справи Висновок №204 експертного товарознавчого дослідження по визначенню вартості автомобіля від 11.08.2020 р. щодо вартості спірного автомобіля в сумі 141 947 грн.86 коп., не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Як видно зі справи, відповідач разом з поданням відзиву на позовну заяву не подав вказаного експертного висновку та належним чином не обґрунтував об'єктивну причину неподання доказу у встановлений законом строк, а подав його суду на стадії дослідження письмових доказів. За таких обставин суд обґрунтовано залишив без розгляду клопотання представника відповідача у зв'язку з пропущенням строків його заявлення.
Щодо незгоди апелянта з висновком суду про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що позивач ОСОБА_2 уклала з Адвокатським об'єднанням "Мазуренко Войтюк та партнери" договір про надання правової (правничої) допомоги № 19/10/2018 від 19.10.2018р., а також сплатила згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 19/100 від 03.05.2019р. кошти на правову допомогу у сумі 7299 грн. 80 коп. До матеріалів справи також надано акт приймання-передачі правничої допомоги з розрахунком правової допомоги, згідно з яким адвокатом затрачено часу: на вивчення матеріалів справи-2 години, на підготовку позовної заяви для подачі позову до Дарницького районного суду м. Києва -3 години, на підготовку процесуальних документів у кількості необхідних для подачі позову до суду (3 екземляри)- 0,5 години, на підготовку запитів до відділу поліції та ЗАТ «ОТП Банк»-1 година, на представництво інтересів позивача у Дарницькому районному суді м. Києва - 1 година, на підготовку заяв та клопотання до Дарницького районного суду міста Києва- 0,5 год.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Відповідачем не приведено суду переконливих доводів що не співмірності відшкодованих позивачці витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції з урахуванням наданих доказів та вимог закону обґрунтовано відшкодував понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу.
Також не заслуговують на увагу й посилання в апеляційній скарзі на те, що судом неправильно було стягнуто з відповідача судовий збір в сумі 7600 гривень 34 копійок. Відповідно до матеріалів справи, при подачі позову ОСОБА_2 було сплачено судовий збір в загальній сумі 9605 грн.
Стягуючи судовий збір на користь позивачки в сумі 7600 грн., суд першої інстанції виходив з положень ст. 141 ЦПК України, визначивши суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановлення судового рішення.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалося.
Керуючись ст.ст.367, 374,375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови виготовлений 09 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді: