Справа №:755/17638/20
"01" грудня 2020 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н.О. вивчивши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди,-
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої шкоди у розмірі 11 955 079,00 гривень.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що, по-перше, позивачу було завдано шкоду шляхом його обману та психічного тиску, припинення честі, гідності, престижу та ділової репутації позивача як фізичної особи, по-друге, є захист порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, які виникають у сфері споживання, в даному випадку у сфері розробки наукомісткої споживчої продукції, її виробництва і продажу та світових ринках.
Суд, вивчивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність передачі цивільної справи за територіальною підсудністю до іншого суду.
Відповідно до ч. 1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 5 статті 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Згідно з пунктом 1частини 1,частини 3 статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, що здійснюється на підставі ухвали суду.
З позовної заяви вбачається, що адресою проживання відповідача зазначено: АДРЕСА_1 , що відповідно до територіального відноситься до Вишгородського району Київської області.
В обґрунтування підстав подачі позову до Дніпровського районного суду м. Києва за місцем свого проживання, позивач послалася на правила альтернативної підсудності, встановлені ч. 5 ст. 28 ЦПК України. Проте, суд зазначає, що доводи позивача з цього приводу є хибними, виходячи з наступного.
Позивач зазначив в якості відповідача, як фізичну особу - ОСОБА_2 , а не як керівника Дочірнього підприємства компанії в Україні «ВМС Вотер Куїн Україна». Та з прохальної частини позову також вбачається, що позивач ставить вимоги про відшкодування шкоди як з фізичної особи, а саме з ОСОБА_2 .
Таким чином, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» в даному випадку є хибним, оскільки відповідачем зазначена конкретно фізична особа та відповідно в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» не може бути виконавцем на якого поширюється дія даного закону.
Крім того, в тексті позову відсутнє будь яке посилання на законодавство про захист прав споживачів, а лише зазначені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини(далі Суд) від 20 липня 2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Таким чином, суд вважає помилковим посилання позивача на підсудність вказаної справи Дніпровському районному суду м. Києва, відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України, оскільки в даному випадку позов повинен бути пред'явлений відповідно до правил, встановлених частиною 2 статті 27 ЦПК України, тобто до суду за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що правила альтернативної підсудності (пред'явлення позову за зареєстрованим місцем проживання чи перебуванням споживача) на спірні правовідносини між сторонами не поширюються. Натомість, позов пред'явлений до ОСОБА_2 , який проживає в Вишгородському районі Київської області.
Таким чином, суд, враховуючи, що місце проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 , що знаходиться в Вишгородському районі Київської області, вважає, що це є підставою для передачі справи на розгляд за підсудністю до Вишгородського районного суду Київської області на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 27, частинами 1, 3 статті 31, 258 - 260 ЦПК України, суд,
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди - передати за підсудністю на розгляд до Вишгородського районного суду Київської області (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 7).
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 01 грудня 2020 року.
Суддя Н.О. Яровенко