Справа № 755/5066/20
Провадження №2/755/2968/20
"27" листопада 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.,
при секретарі - Кравченко А.С.
за участю: позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
представника відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просить суд: в порядку поділу спільного майна подружжя - автомобіля Hundai i10, державний номер НОМЕР_1 , стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну йому Ѕ частку у праві власності на автомобіль в розмірі 80 850,00 грн; судові витрати покласти на відповідача.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 22 вересня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 . Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 лютого 2017 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва шлюб було розірвано. Під час шлюбу, 23 грудня 2015 року, сторонами був придбаний автомобіль Hundai i10, державний номер НОМЕР_1 , що був оформлений на відповідача. Вказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя. З моменту розірвання шлюбу та по теперішній час вказаним автомобілем користується відповідач та у неї перебувають документи на автомобіль. Відповідач уникає спілкування з приводу спільного майна, перешкоджає його поділу, утримує автомобіль у себе, не дозволяючи позивачу користуватися ним, а також - не надає документи для проведення незалежної оцінки тощо, що слугує підставою для звернення до суду із позовом. Враховуючи дані із сайтів з продажу автомобілів в мережі Інтернет приблизна вартість такого автомобіля складає 6 600 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ гривні до долара, складає 161 700,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки а також витребувані докази у справі.
20 та 31 липня 2020 року від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві до суду надійшла інформація щодо витребуваних судом доказів.
31 липня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву з письмовими доказами на його обґрунтування, в якому проти задоволення позову заперечує, виходячи з наступного. Дійсно, під час шлюбу був придбаний вказаний автомобіль. Після розірвання шлюбу сторони досягли усної домовленості, що автомобіль й надалі залишатиметься у користуванні та володінні відповідача, оскільки позивач не має у ньому жодної потреби. Після розірвання шлюбу відповідач протягом трьох років користувалася автомобілем, самостійно, з власні кошти підтримувала автомобіль в належному технічному стані, несла витрати, пов'язані з використанням автомобіля - витрати з технічного обслуговування, ремонту, заправки паливно-мастильними матеріалами, тощо. Відповідач не визнає твердження позивача про те, що вона уникала спілкування з ним щодо спільного майна, перешкоджала його поділу та утримувала у себе. Враховуючи події, пов'язані з COVID-19, відповідач була вимушена залишатися вдома з неповнолітньою донькою, втративши можливість отримувати будь-який дохід, та маючи лише надходження аліментів на утримання доньки у розмірі 5 000,00 грн, встановлених рішенням суду, що лише частково задовольняло потреби дитини, у зв'язку з чим нею було прийнято рішення продати автомобіль. 19 травня 2020 року між, ОСОБА_3 , та фізичною особою ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3247/2020/2001317 за ціною 102 000,00 грн. Вказана ціна договору, за якою було відчужено транспортний засіб, відповідала обставинам, що склалися в Україні, у зв'язку з пандемією, та технічному стану транспортного засобу. Посилання позивача на дані з сайтів з продажу автомобілів у мережі Інтернет щодо розміру вартості аналогічних автомобілів вважає такими, що не обґрунтовують позовні вимоги позивача, а будуються тільки на власних припущеннях. Щодо можливості компенсації вартості частки, розмір якої заявлений позивачем, відповідач зазначає, що частина коштів, що були отримані від продажу, були спрямовані на погашення боргів перед третіми особами, що виникли з часу запровадження карантину, оплату комунальних послуг, купівлю продуктів харчування, ліків, тощо. Інша частина коштів, що залишилася від продажу автомобіля, запланована на проведення обстеження спільної з позивачем доньки, яка в силу наявної хвороби, має проходити обстеження кожних 3-4 місяці, щорічне оздоровлення в спеціалізованому дитячому оздоровчому закладі для дітей з хворобами органу зору, лікування дитини та поточний ремонт квартири, у якій відповідач проживає з донькою. У зв'язку з наведеним відповідач не в змозі сплатити (компенсувати) вартість частки, розмір якої заявлений позивачем, оскільки це становитиме для неї надмірний тягар.
14 серпня 2020 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив з письмовими доказами на його обґрунтування. Зазначається, що при розірванні шлюбу між сторонами було обумовлено порядок користування спільним сумісним майном подружжя та утримання спільної дитини, якого повністю дотримувався позивача. Однак, саме відповідач без будь-якого повідомлення та попередження у 2019-2020 р.р. ініціювала поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення аліментів на утримання дитини у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач, спочатку у добровільному порядку, а згодом - у судовому порядку, ініціював поділ спільного сумісного майна подружжя - автомобіля. При поданні первісного позову до суду позивач засобами поштового зв'язку направив екземпляр позовної заяви відповідачу, після отримання якої ОСОБА_3 19.05.2020 р., без погодження з позивачем та його повідомлення, таємно, на власний розсуд, протиправно, з метою приховування спільного сумісного майна подружжя від розподілу, всупереч інтересам позивача, уклала договір про продаж автомобіля хрещеному спільної дитини позивача і відповідача - ОСОБА_6 . При цьому, відповідач продовжує фактично користуватися вказаним автомобілем. На час такого відчуження відповідачу було достеменно відомо, що позивач має потребу у грошових коштах, тому що на його утриманні перебувають троє дітей та дружина, яка перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , а крім того, позивач сплачує кошти за оренду житла, оскільки належному йому на праві власності квартиру залишив у користуванні відповідача та спільної дитини. Протягом 2017-2020 р.р., у тому числі під час карантину, ним своєчасно сплачувалися аліменти на утримання спільної дитини, спочатку за домовленістю, а потім - на підставі судового рішення, у сумі 3 000,00 грн та 5 000,00 грн відповідно. Докази на підтвердження зниження доходів відповідача, у зв'язку з карантином порівняно з доходами до цього часу, нею не надано. Вважає, що витрачання працездатною та працюючою, виходячи із наданої у судовому засіданні інформації, відповідачкою у період з 15.05.2020 р. по час розгляду цієї справи 100 000,00 грн, не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки позивач не зобов'язаний утримувати відповідача як за рахунок грошових коштів, які він сплачує на утримання спільної дитини, так і за рахунок його частки у спільному майні подружжя.
28 серпня 2020 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив з письмовими доказами на їх обґрунтування, у яких вказала, що 02.01.2020 р. нею було подано до Дніпровського районного суду м. Києва позов про поділ спільного сумісного майна, а саме квартири, який рішенням суду № 755/18/20 від 30.06.2020 р. було задоволено частково та у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири. В решті позову відмовлено. Під час розгляду вказаної цивільної справи ОСОБА_1 не заявляв жодних зустрічних вимог до ОСОБА_3 щодо поділу спільного сумісного майна, в тому числі - автомобіля. Вважає, що цей позов поданий ОСОБА_1 після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Посилання позивача на інтернет-об'яви як доказ вартості автомобіля, не є належними та допустимими доказами у визначенні ринкової вартості автомобіля. Крім того, договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3247/2020/2001317 від 19.05.2020 р. є дійсним, адже жодним судовим рішенням не визнавався недійсним.
Ухвалою суду від 29 вересня 2020 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, та додатково пояснила, що зустрічні позовні вимоги про поділ автомобіля у межах розгляд позовної заяви про поділ майна подружжя, не були заявлені, оскільки відповідачу не було відомо про намір відповідача відчужити автомобіль.
У судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , підтримав заявлений позов з підстав, викладених у ньому та у заявах по суті справи, просив повністю задовольнити. Зазначив, що після розірвання шлюбу він не користувався автомобілем, оскільки між сторонами була усна домовленість, що квартира та автомобіль залишаються для дочки. Однак ця домовленість була порушена поданням ОСОБА_3 позову про поділ квартири, що стало підставою для звернення позивачу до суду із цим позовом про поділ автомобіля. Зустрічний позов не був ним заявлений оскільки підготовче провадженні у справі було закрито.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив повністю відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених стороною відповідача у заявах по суті справи, зокрема, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визначала та просила відмовити у його задоволенні. Додатково показала, що автомобіль використовувався для забезпечення потреб дитини, однак згодом, через кризу, вона змушена була його продати, оскільки на той час не працювала, а дитину необхідно було забезпечувати. Аліменти на утримання дитини відповідач отримувала на картку. Фактично відповідач надає послуги перевізника для власника автомобіля - їх спільного знайомого, хрещеного спільної доньки.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.
Як убачається з матеріалів справи, сторони зареєстрували шлюб 22 вересня 2007 року.
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 Сімейного кодексу України).
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.
Відповідно до відомостей, наданих Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві, згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, автомобіль Hyundai I10, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, 2013 року випуску, 23.12.2015 було зареєстровано за громадянкою ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 628/8045 від 23.12.2015 р, укладеного у територіальному сервісному центрі № 8045 (на правах відділу, м. Київ) РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві. 19.05.2020 вищевказаний транспортний засіб було перереєстровано на громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Так, за договором купівлі-продажу 3247/2020/2001317 транспортного засобу від 19 травня 2020 року, що був укладений у ТСЦ МВС № 3247 Регіонального сервісного центру МВС в Київській області, автомобіль марки Hyundai I10, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , був відчужений ОСОБА_3 у власність ОСОБА_6 відповідно до п. 3 Договору, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 102 000,00 грн.
Згідно з витягом вих. № 165/8045 від 02 червня 2020 р. з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, що сформований начальником територіального сервісного центру № 8045 РСЦ МВС в м. Києві Карабинець О., станом на 02 червня 2020 року транспортні засобі, зареєстровані за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в Єдиному державному реєстрі МВС не значаться.
Як встановлено судом та не заперечувалося учасниками справи, автомобіль марки Hyundai I10, номер кузова НОМЕР_2 , сірого кольору, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , був придбаний подружжям ОСОБА_7 під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та був зареєстрований на відповідача.
Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачено ст. 65 Сімейного кодексу України.
У відповідності до ч. 1, 2, 4 ст. 71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Судом встановлено, що позивач у справі протягом трьох років після розірвання шлюбу не звертався до суду із позовом про поділ майна, що є предметом розгляду, яке за домовленістю сторін перебувало в особистому користуванні відповідача.
За нормою ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Таким чином, ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України та п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Щодо тверджень сторони позивача про те, що позовна давність обчислюється не з часу, коли сторони розірвали шлюб, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя, суд доходить наступного.
Судом враховується, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/18/20 від 20 червня 2020 року було частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Ухвалено в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5763 грн. судового збору.
Таким чином убачається, що станом на початок 2020 року позивач був обізнаний про наявність спору між ним та ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
28 лютого 2020 року, в межах розгляду цивільної справи № 755/18/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відповідач, ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо позовних вимог.
При цьому, у межах розгляду вказаної цивільної справи про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 не було заявлено зустрічний позов, зокрема щодо поділу автомобіля.
Однак, твердження позивача, ОСОБА_1 , про те, що він не встиг подати зустрічну позовну заяву, у зв'язку з закриттям підготовчого провадження по справі № 755/18/20, судом не приймаються до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 193 Цивільного процесуального кодексу України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Убачається, що вказане право ОСОБА_1 у межах розгляду цивільної справи № 755/18/20 використано не було. При цьому, судом також враховується та обставина, що інтереси ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_3 представляла адвокат Коновал О.В.
Крім того, убачається, що у межах розгляду цієї справи, у своїй первісній позовній заяві від 18 березня 2020 року, яка була залишена без руху ухвалою суду від 15 квітня 2020 року та позивачу надано строк на усунення недоліків, позивач просив суд: поділити спільне сумісне набуте майно, а саме транспортний засіб Hundai i10, державний номер НОМЕР_1 , в натурі наступним чином, саме визнати право приватної власності: - за позивачем право власності на Ѕ частини вищезазначеного транспортного засобу; - за відповідачем право власності на Ѕ частини вищезазначеного транспортного засобу.
На виконання вказаної ухвали суду позивачем було подано позовну заяву про поділ спільного сумісного майна подружжя (у новій редакції) від 04 червня 2020 року, в якій ОСОБА_1 змінив позовні вимоги та остаточно виклав спосіб захисту своїх порушених прав наступним чином: в порядку поділу спільного майна подружжя - автомобіля Hundai i10, державний номер НОМЕР_1 , стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну йому Ѕ частку у праві власності на автомобіль в розмірі 80 850,00 грн.
Однак, за текстом позову відсутні будь-які посилання про те, що позивачу стало відомо про порушення його права власності, як одного з подружжя після розірвання шлюбу. Обґрунтовуючи заявлений спосіб захисту шляхом стягнення грошової компенсації за належну йому Ѕ частку у праві власності на автомобіль, позивач послався виключно на неподільність такого майна, що перебуває у користуванні відповідача.
Відповідно до п. 137 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), суд вважає, що строки позовної давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь - якій несправедливості, яка б могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.
Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладені норми чинного законодавства та обставини справи суд доходить висновку, що позивач, ОСОБА_1 , пропустив строк позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення грошової компенсації за належну йому частку у праві власності на автомобіль, виходячи з наступного. Шлюб між подружжям було розірвано 20 лютого 2017 року. За домовленістю сторін спірний автомобіль, що був придбаний під час шлюбу та зареєстрований на праві власності за відповідачем, залишився у її користуванні. Відповідач після розірвання шлюбу користувалася автомобілем, несла витрати щодо його утримання. Позивачем не надано суду доказів того, що протягом цього часу він звертався до відповідача щодо поділу спільного майна, автомобіля, у добровільному порядку та остання уникала спілкування з цього приводу. Крім того, питання щодо поділу спільного майна подружжя вже вирішувалося судом, однак позивачем в межах розгляду цивільної справи № 755/18/20 не було заявлено зустрічний позов щодо поділу спільного майна подружжя - автомобіля, у тому числі і про стягнення грошової компенсації за належну йому частку у праві власності на автомобіль. Зазначене у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя після спливу строку позовної давності.
Судом встановлено, що позивач не подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду пропущеного з поважних причин, та про обґрунтування та докази щодо пропущення такого строку.
Судом встановлено, що представник відповідача просив застосувати до позовних вимог строк позовної давності в три роки після розірвання шлюбу, який було розірвано 20 лютого 2017 року за рішенням суду.
Іншим доводам представників сторін, зокрема щодо аліментних зобов'язань, причин які сприяли відчуженню майна, суд вважає недоцільним надавати правову оцінку, оскільки останні не стосуються предмету даного спору.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя слід відмовити, застосувавши до даних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. 253-257 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 247, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В позові ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2020 року.
Суддя: