Справа № 755/8448/20
"07" грудня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Яровенко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг правонаступником якого є Національний банк України, про захист прав споживача фінансових послуг,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним пункт 7.4 (у тому числі підпункти 7.4.1. 7.4.2,7.4.3) Договору № 2224343 від 01 квітня 2020 року про надання споживчого кредиту, який укладено між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 . Стягнути з ТОВ «Авентус Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 250,00 грн.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 01.04.2020 позивач уклав з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (торгова марка CreditPlus) Договір № 2224343 від 01.04.2020 про надання споживчого кредиту. Відповідно до змісту Договору, споживач отримує 6500,00 грн. на строк 14 днів, дата повернення 15.04.2020, та сплачує за користування кредитом проценти у розмірі 864,50 грн., виходячи з ставки 0,95% за кожний день користування кредитом. Загальна сума до сплати 7364,50 грн. На думку позивача зміст деяких пункту 7.4 Договору не відповідає законодавству України. В пункті 7.4 Договору вказано про те, що споживач зобов'язаний сплатити штраф, проте суми, які визначені підпунктами 7.4.1 та 7.4.2 Договору не є штрафами в розумінні ст. 549 ЦК України, оскільки вони не обчислені у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, та крім того штраф може бути застосований виключно одноразово, а не за кожний день невиконання як передбачено пінпунктом 7.4.2 пункту 7.4 Договору. Вказані суми також не є й пенею, оскільки пеня також відповідно до норми закону повинна обчислюватися у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (не від одержаної за договором суми). Вважає, що Відповідач в Договорі під виглядом штрафів насправді прописав обчислення пені у розмірі 1,2% від суми кредиту в день (78,00 грн. від 6500,00 гри.), а задля того щоб уникнути встановленого законодавством обмеження на розмір пені (як в частині розміру відсотків в день, так і в загальній сумі пені) - назвав цю пеню «штрафом». За Договором розмір пені (яка за договором має назву «штраф») встановлений на рівні 438% річних (1,2% в день * 365 днів). Вказана ставка значно вища ніж подвійна облікова ставка НБУ (облікова ставка НБУ станом на 01.04.2020 становила 10,0% річних, починаючи з 24.04.2020 становила 8,0% річних, починаючи з 12.06.2020 становить 6% річних). Назвавши пеню в Договорі «штрафом» - Відповідач у такий спосіб ввів мене в оману, чим порушив встановлену ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» заборону нечесної підприємницької практики. Також позивач просить стягнути з відповідача 3 250,00 грн, оскільки вважає, що саме цю суму кредитодавець незаконно намагається отримати від позивача шляхом включення до договору незаконної умови. В обґрунтування позову позивач посилається на норми частини 1 ст. 203, частини 1 статті 215 ЦК України.
06 серпня 2020 р. до суду від представника відповідача Бабенкової Н.А. надійшов відзив на позов з проханням відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю. У відзиві зазначено, що 01 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір № 2224343 про надання споживчого кредиту в розмірі 6500,00 грн. Згідно кредитного договору сторони погодили всі істотні умови. Крім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позивач не був позбавлений можливості скористатися своїм правом, визначеним ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і, відповідно, протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення кредитного договору, натомість таких дій не вчинив. На підтвердження укладення/визнання клієнтом оспорюваного кредитного договору в рахунок погашення кредиту за вказаним правочином 14.04.2020 р. від клієнта надійшов платіж у розмірі 4 000 грн., яким частково було погашено заборгованість за кредитним договором. Умови підпунктів 7.4.1 та 7.4.2 пункту 7.4 кредитного договору в повній мірі відповідають вимогам законодавства, що діють у теперішній час. Позивач підписав паспорт споживчого кредиту - підтвердив, що йому відомі всі умови кредитування, в тому числі застосування штрафу в твердій сумі, по друге, укладаючи кредитний договір прийняв всі умови кредитування, про які його попередньо було проінформовано в паспорті споживчого кредиту. Щодо компенсації моральної шкоди, то представник відповідача послався на Постанову Пленуму Верховного суду України та зазначив, що з боку відповідача відсутні протиправні діяння і як наслідок відсутній причинний зв'язок. Крім того, позивачем недоведений факт наявності вини з боку відповідача відносно заподіяної моральної шкоди.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року клопотання представника Національного банку України про залучення правонаступника третьої особи у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про захист прав споживача фінансових послуг - задоволено. В порядку правонаступництва залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про захист прав споживача фінансових послуг, замість Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - Національний банк України.
У відповідності ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Частини 2, 3 вказаної статті регламентують, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову, значення справи для сторін.
При цьому згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Таким чином, суд з урахуванням предмету спору, наданих сторонами доказів, відзиву, вважає за доцільне у даній справі проведення спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір № 2224343 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач надав позивачу кредитні кошти в сумі 6 500,00 грн. строком на 14 днів (дата повернення позики та сплати нарахованих процентів 15.04.2020 р.) з можливістю продовження строку кредиту у порядку та на умовах визначених договором зі сплатою зниженої процентної ставки 0,95 % в день від суми кредиту у межах строку надання кредиту, що складає суму нарахованих процентів 864,50 грн., та стандартної процентної ставки 1,90 % в день від суми кредиту, яка застосовується у разі невиконання споживачем умов договору для застосування зниженої процентної ставки (далі - договір, а.с. 4-10).
Відповідно частин 1, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Пунктом 7.4 укладеного між сторонами договору визначено: «У випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Споживач зобов'язаний сплатити Товариству штраф:
7.4.1. у розмірі 312,00 гривень на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання; та
7.4.2. у розмірі 78,00 гривень починаючи з 5 (п'ятого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання».
7.4.3. штрафи за Договором нараховуються у момент сплати, але в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів), нарахованої за порушення Споживачем зобов'язань за цим Договором, не може перевищувати 50% суми, одержаної Споживачем за цим Договором, і становить: 3 250,00 грн
Позивач просить визнати недійсними вищевказані підпункти 7.4.1, 7.4.2 та 7.4.3 пункту 7.4 договору - в частині зобов'язання споживача сплатити штраф у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом з посиланням на частину 1 ст. 203 та частину 1 ст. 215 ЦК України.
За правилами частини 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно положень частини 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Відповідно до статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
Спірні підпункти укладеного між позивачем та відповідачем договору містяться у розділі 7 договору, яким визначено відповідальність сторін.
Неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).
Відповідно ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
З матеріалів справи встановлено, що сторонами укладено договір споживчого кредиту, позивач та відповідач досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Неустойка є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Окрім того, до моменту вчинення порушення неустойка відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.
Відповідно до положень частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Отже, встановлення штрафу у договорі є санкцією за невиконання стороною своїх зобов'язань за кредитним договором, укладеним між позивачем і фінансовою установою.
Разом з тим, за нормою частини 3 ст. 550 ЦК України, кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).
За правилами частини 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У зв'язку з дією карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) на законодавчому рівні захищені права споживачів у кредитних зобов'язаннях щодо відповідальності позичальників перед кредитодавцями за прострочення виконання умов договору, а саме встановлено звільнення від таких обов'язків сплачувати неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за кредитним договором на період часу з 01.03.2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
При цьому нормами Закону України "Про споживче кредитування" з урахуванням внесених до нього змін не встановлено заборони сторонам договору про споживчий кредит визначати умови, що виконують роль забезпечення належного виконання споживачем зобов'язань за кредитним договором, у тому числі у виді штрафу, а встановлено лише обмежування в часі по звільненню від відповідальності позичальника перед кредитодавцем за порушення виконання зобов'язання.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.
Верховний суд України в Постанові Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу суддів на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду таз чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Враховуючи те, що судом під час розгляду справи не було встановлено, що відповідач діяв протиправно з порушенням вимог закону та як наслідок не було встановлено причинний зв'язок, а також позивачем не було доведено факту наявності вини з боку відповідача, тому суд, з урахуванням викладеного, вважає, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає у зв'язку із безпідставністю та недоведеністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень п.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належним є докази, які мають інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 79 та ст. 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не розглядає питання розподілу понесених позивачем судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Керуючись ст. ст. 11, 203, 204, 215, 217, 546, 548, 549, 550, 551, 617, 626, 627, 628, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 274-279, 289, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг правонаступником якого є Національний банк України, про захист прав споживача фінансових послуг відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», місце знаходження: 03062, м. Київ, пр. Перемоги, 90-А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41078230.
Третя особа - Національний банк України, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00032106.
Повний текст рішення суду складено 07 грудня 2020 року.
Суддя Н.О. Яровенко