Справа №:755/12055/20
"03" грудня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040001675 від 01березня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019100040010013 від 05 грудня 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.
26 серпня 2020 року у провадження цього ж місцевого суду з Київської місцевої прокуратури № 4 надійшов обвинувальний акт у кримінальному проваджені, внесеному до ЄРДР №12020100040001675 від 01 березня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, який протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду переданий для вирішення питання про об'єднання.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 просив об'єднати кримінальні провадження щодо ОСОБА_3 в одне провадження, оскільки дані кримінальні правопорушення вчинені однією особою. Крім того, просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акта не вбачає, крім того справа підсудна Дніпровському районному суду м. Києва.
Прокурор ОСОБА_5 питання про об'єднання та призначення обвинувального акту до судового розгляду залишила на розсуд суду.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти об'єднання, оскільки обвинувальний акт, який затверджено прокурором ОСОБА_4 підлягає поверненню, так як містить прізвище іншої особи, співучасниці, якій не висунуто обвинувачення.
Обвинувачений підтримав захисника та поклався на розсуд суду.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальні акти, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України матеріали кримінального провадження можуть об'єднуватися в одне провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст. 217 цього Кодексу.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 217 КПК України у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень.
Підстави об'єднання матеріалів досудового розслідування або кримінальних проваджень, передбаченихст. 217 КПК України, не передбачають їх розширеного тлумачення. З аналізу вказаних норм вбачається, що законодавець передбачив можливість, а не обов'язок прийняття судом рішення про об'єднання матеріалів кількох досудових розслідувань або кримінальних проваджень в одне, в разі виявлення вказаних у законі підстав для цього.
Крім того, згідно із ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право, серед іншого, повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема, відомості про анкетні дані обвинуваченого, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність і формулювання обвинувачення.
Як передбачено п. 13 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов'язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:
1) фактичних обставин кримінального правопорушення;
2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва "формула обвинувачення");
3) формулювання обвинувачення.
При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Норми КПК України покладають на суд обов'язок роз'яснити обвинуваченому суть обвинувачення (ст. 348 КПК України), а потерпілому надає право підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від державного обвинувачення, а також ряд інших прав, безпосередньо пов'язаних з обвинуваченням (ст.56 КПК України).
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» (Abramyan v. Russia) від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьєта Сассі проти Франції», п.52).
Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» (Mattoccia v. Italy) від 25 липня 2000 року.
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 вказаним вимогам не відповідає.
Як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_3 інкримінується вчинення кримінального правопорушення у співучасті з ОСОБА_7 , яка не є стороною кримінального провадження у розумінні ст. 3 КПК України у кримінальному провадженні № 12020100040001675 від 01 березня 2020 року, а досудове розслідування щодо них здійснюється в окремих провадженнях.
Вказавши в обвинувальному акті прізвища ОСОБА_7 , як співучасниці вчинення злочину разом з ОСОБА_3 , орган досудового розслідування мав би виконати з ними вимоги ст. 290 КПК України, висунути обвинувачення, а в обвинувальному акті зазначити його повні анкетні дані.
За таких обставин, на думку суду, при здійсненні судового розгляду кримінального провадження в межах поданого прокурором обвинувального акта, в якому зазначається як співучасник скоєння кримінального правопорушення особа, щодо якої виділені матеріали досудового розслідування в окреме кримінальне провадження, не являється за можливе реалізувати його право на особисту присутність в судовому засіданні, зокрема та право на захист загалом.
Натомість, міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист, прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні, права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд вважає, що такий виклад обвинувачення щодо ОСОБА_3 є неприпустимим, оскільки містить посилання на вчинення злочинув співучасті з особою, яка не є обвинуваченою в даному кримінальному провадженні, що свідчить про порушення вимог Конституції України та КПК України.
Зважаючи на те, що обвинувальнийакт у кримінальному проваджені, внесеному до ЄРДР №12020100040001675 від 01 березня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, не відповідає вимогам КПК України суд не вбачає підстав для його об'єднання з кримінальним провадженням внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019100040010013 від 05 грудня 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 110, 217, 290, 291, 293, 314, 315, 334, 337, 369-372, 374, 395 КПК України, суд
визнати відсутніми підстави для об'єднання кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020100040001675 від 01 березня 2020 року щодо ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України з кримінальним провадженням№12019100040010013 від 05 грудня 2019 року щодо ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.
Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12020100040001675 від 01 березня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України повернути прокурору Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_4 .
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1