Єдиний унікальний номер справи 333/5567/20
Номер провадження № 3/333/1920/20
Іменем України
09 грудня 2020 року місто Запоріжжя
Суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя Стоматов Е.Г., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, що надійшли з Управління Укртрансбезпеки у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті щодо притягнення
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 164 КУпАП, -
07 жовтня 2020 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП.
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення від 02.10.2020 року № 0009276 вказано, що 02.10.2020 року о 09 год. 30 хв., на 297 км а/д М-18, при перевірці водія ОСОБА_1 , надавав послуги з перевезення вантажів автомобілем Daf, державний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом SCHMITZ, Д/Н НОМЕР_2 , було виявлено порушення: здійснення господарської діяльності, без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, чим порушено ст.. 58 ГК України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП.
Права, передбачені ст. ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП йому роз'яснені, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.
У судове засідання ОСОБА_1 , повідомлений своєчасно та належним чином, не з'явився.
У судовому засіданні захисник особи, що притягається до адміністративної відповідальності, просив закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю складу правопорушення посилаючись на те, що ч. 1 ст. 164 КУпАП передбачає відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом.
Статтею 6 частина 12 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, підлягають державному контролю.
Згідно ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт», встановлені зобов'язання, зокрема, ліцензування на автомобільному транспорті, спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно- правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів, тощо.
Статтею 47 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені особливості внутрішніх перевезень вантажів та правила їх надання. Так, до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, повязаних з цими перевезеннями.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені чіткі вимоги до документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення особами, які мають відповідні ліцензійні документи. Так, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. В даному випадку, для водія це посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Так, відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, визначені права, обов'язки і відповідальність перевізників, вантажовідправників і вантажоодержувачів (далі - Правила). Відповідно до пункту 11 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка повинна оформлюватись суб'єктом господарювання.
З наданої Управлінням Укртрансбезпеки у Запорізькій області товаротранспортної накладної від 02.10.2020 року вбачається, що автомобільним перевізником є юридична особа ТОВ «Інтербуд-авто», вантажовідправником ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр №3», вантажоотримувачем ТОВ «Укрспецсплав-Інвест», ОСОБА_2 є лише водієм транспортного засобу.
Таким чином, послуги з перевезення вантажу надавались не ОСОБА_1 оскільки останній є лише водієм автомобіля DAF FT XF 105/460, Д/Н НОМЕР_1 , а юридичною особою - ТОВ «Інтербуд-авто», яка зареєстрована у встановленому законом порядку, основним видом діяльності якої е вантажний автомобільний транспорт (квед 49.41).
Відтак, матеріали справи про адміністративне правопорушення взагалі не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 здійснював самостійну, регулярну діяльність з надання послуг з перевезення вантажів, а документи наявні в матеріалах справи навпаки підтверджують, що послуги з перевезення надавались ТОВ «Інтербуд-Авто», а отже відсутні підстави для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.І ст.164 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя дійшов до наступного висновку.
Частина 1 статті 164 КУпАП передбачає відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом.
Тобто об'єктивна сторона зазначеного правопорушення полягає у здійсненні господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, поняття господарської діяльності передбачає будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній і нематеріальних формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Однак у протоколі про адміністративне правопорушення відсутні дані, щоб вказували на те, що ОСОБА_1 самостійно, регулярно, постійно здійснював зазначений вид діяльності, спрямованої на отримання прибутку.
Окрім цього, диспозиція сформульованої в ч. 1 ст. 164 КУпАП норми є бланкетною, тобто такою, що не називаючи конкретних ознак правопорушення або називаючи лише їх частину, відсилає для встановлення змісту ознак правопорушення до інших нормативних актів, які не є законами про адміністративну відповідальність. Таким чином, у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення повинно бути посилання на відповідний нормативний документ, у якому передбачено необхідність одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру.
Частинами 1, 2 ст. 3 ГК України визначено поняття господарська діяльність, а саме: під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності. В свою чергу, під визначенням господарської діяльності, розуміється будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Господарська діяльність означає систематичні дії особи, спрямовані на досягнення певного результату, тобто вчинення 3 і більш разів, а разове вчинення будь - якої дії, не утворює складу адміністративного правопорушення.
Згідно із п. 3, 4 Постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» здійснення фізичною особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, чи зареєстрованими юридичними особами та суб'єктами підприємництва фізичними особами діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, за умови, що отриманий доход не становить великого розміру, складу злочину, передбаченого ст. 202 КК України, не утворює, а є адміністративним правопорушенням, передбаченим відповідно ст. 164 чи статтями 160, 1602, 1643, 177-2 КУпАП. Під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 здійснював регулярну, постійну та суттєву діяльність по торгівлі пальним.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі і закріпленій в ст. 62 КУ презумпції невинуватості.
Статтею 62 Конституції України, яка гарантує дотримання державою принципу презумпції невинуватості особи, передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
Гарантії статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод включають зобовязання суддів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (Н. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їхню справу було ретельно розглянуто.
Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобовязаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суомінен проти Фінляндії), § 36).
Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Таким чином, слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП, матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Поряд із викладеним, ч. 2 ст. 38 КУпАП передбачено, що якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
При цьому, суддя вважає за необхідне зауважити, що змісту ч. 1 ст. 38 КУпАП вбачається, що закриття провадження на зазначеній підставі можливе за одночасної наявності таких умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; сплив встановленого законом строку.
Тобто для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.
У разі недоведеності наявності складу адміністративного правопорушення та не підтвердження його належними та допустимими доказами, виключається можливість закрити провадження у адміністративній справі саме за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. У цьому разі законодавець передбачив іншу підставу для закриття провадження у справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи викладене, оскільки в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, провадження по справі необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Згідно ч. 2 ст. 284 КУпАП, постанова про закриття виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247 п.1, 283, 284 КУпАП, суддя
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 164 КУпАП, закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.
Суддя Комунарського районного суду
міста Запоріжжя Е.Г. Стоматов