ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 листопада 2020 року м. Київ № 640/21776/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Шуст Н.А., за участі представника позивача -Кучерова І.А., представника відповідача (Державної служби України з питань праці) - Васильєвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з питань праці
Головного управління Держпраці у Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, -
На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 листопада 2020 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Код РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Державної служби України з питань праці (01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14 Код ЄДРПОУ 39472148), Головного управління Держпраці у Донецькій області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф'єва, 82, Код ЄДРПОУ 39790445), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Держаної служби України з питань праці № 83-кт від 08 вересня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області № 328-к від 08 вересня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Державну службу України з питань праці та Головне управління Держпраці у Донецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді Першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 08 вересня 2020 року, та допустити, рішення суду, до негайного виконання в даній частині.
Позовні вимоги мотивовано тим, що при звільненні позивача із займаної посади відповідачами не було дотримано принципів державної служби, визначених ст. 4 Закону України «Про державну службу». При цьому, позивача було звільнено із займаної посади без попередньої згоди виборного органу, членом якого є позивач. Також, позивач зазначає, що його було звільнено в період перебування на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДШ №249158, а тому відповідачем грубо порушено норми трудового законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Відповідач в особі Державної служби України з питань праці надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що виходячи з наказу Держпраці від 08.09.2020 № 83-кт позивача було звільнено на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.08.2020 у справі № 200/5429/20-а. Згідно з пунктом 1 статті 88 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала. Отже, на переконання відповідача, стаття 88 Закону України «Про державну службу» не містить додаткових гарантій про які зазначає Позивач у своїй позовній заяві, а саме те, що Позивача було звільнено без попередньої згоди виборного органу та звільнення Позивача під час тимчасової непрацездатності.
Протокольною ухвалою суду від 01.10.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
08.10.2020 на електронну пошту суду надійшли додаткові пояснення від Державної служби України з питань праці, в яких наголошено, що стаття 88 Закону України «Про держану службу» достатньо чітко регламентує особливості припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін. При цьому, гарантії статті 40 Кодексу законів про працю не поширюються на відносини в частині припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, зокрема, поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала.
Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що під час виконання судового рішення про поновлення на посаді заступника начальника ГУ Держпраці ОСОБА_4, питання про працевлаштування позивача на іншій посаді було вирішено. Проте, під час виконання судового рішення про поновлення на посаді першого заступника начальника ГУ Держпраці ОСОБА_3, Держпраці не запропонувало ОСОБА_1 будь-яку посаду в іншому регіоні, при цьому, на переконання позивача, Держпраці мало таку можливість та повинно було проявити зацікавленість щодо подальшої долі працівника, якого перед цим за переводом призначили саме на посаду Першого заступника начальника ГУ Держпраці.
Державна служба України з питань праці надала суду заперечення на відповідь на відзив, в яких знову наголосила на чіткості регламентації ст. 88 Закону України «Про державну службу» особливостей припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін та підкреслила, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.08.2020 у справі №200/5429/20 адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено повністю, а рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді першого заступника начальника Держпраці у Донецькій області.
Відповідач в особі Головного управління Держпраці у Донецькій області також надав суду відзив на позовну заяву, в якому підтримав доводи відповідача в особі Державної служби України з питань праці стосовно того, що ст. 88 Закону України «Про державну службу» не містить додаткових гарантій про які зазначає позивач у своїй позовній заяві, а роботодавець зобов'язаний був виконати рішення Донецького окружного адміністративного суду негайно.
В судовому засіданні 25 листопада 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача (Державної служби України з питань праці) в судовому засіданні 25 листопада 2020 року проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.
У судовому засіданні 25 листопада 2020 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
З 03 червня 2019 року ОСОБА_1 обіймав посаду інспектора Головного управління Держпраці у Донецькій області.
Наказом Державної служби України з питань праці від 14.02.2020 №18-кт ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 17.02.2020, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, як переможця конкурсу, за переведенням з посади заступника начальника управління - начальника відділу нагляду у хімічній промисловості та газовому комплексі управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Донецькій області.
На підставі Наказу Держпраці Держаної служби України з питань праці від 28.02.2020 №22-кт, з урахуванням змін, внесених наказом Держаної служби України з питань праці №43-кг від 04.07.2020 року, ОСОБА_1 переведено з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області на посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 09.06.2020, відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу».
Також, питання щодо переведення ОСОБА_1 з 09.06.2020 на посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області було вирішено Наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області від 04.06.2020.
08 вересня 2020 року Держпраці було видано наказ №83-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади Першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області 08 вересня 2020 року, відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу» (надалі - наказ № 83-кт).
Того ж дня, з посиланням на наказ №83-кт та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року у справі № 200/5429/20-а, Головним управлінням Держпраці у Донецькій області (надалі - ГУ Держпраці) було видано наказ №328-к про звільнення ОСОБА_1 (надалі - наказ №328-к).
Вважаючи накази № 83-кт та № 328-к такими, що порушують трудові права позивача та підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі по тексту - Закон № 889-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ч. 2 вказаної статті).
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу», державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема:
верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;
забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;
стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Однією із підстав припинення трудового договору є поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (пункт 6 статті 40 КЗпП України).
Статтею 88 Закону України "Про державну службу" визначені підстави для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, однією з яких є поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала (пункт 1 ч. 1 вказаної статті).
Як свідчать матеріали справи, а саме Накази від 08.09.2020 №328-к та №83-кт, позивача було звільнено з займаної посади 08.09.2020 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу».
Підставою для прийняття вказаних наказів стало рішення Донецького окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2020 по справі №200/5429/20-а, яким, зокрема, зобов'язано Державну службу України з питань праці та Головне управління Держпраці у Донецькій області поновити ОСОБА_3 на посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 03 червня 2020 року.
Отже, враховуючи зазначені обставини, суд зазначає, що ОСОБА_3 дійсно правомірно було поновлено на посаді першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області, яку на той час займав позивач - ОСОБА_1 , проте, суд вважає, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було дотримано гарантії, передбачені ст. 43 Конституції України, ст. 51 Кодексу законів про працю України та не враховано наступні положення законодавства про працю.
Так, відповідно до п. 6 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку, зокрема, поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
При цьому, ч. 2 вказаної статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Отже, зазначені норми трудового законодавства свідчать, що на роботодавця покладено обов'язок щодо переведення працівника на іншу посаду, в разі поновлення на роботі попереднього працівника, і лише в разі якщо зазначений працівник відмовиться від такого переведення, тільки тоді його можливо звільнити за п. 6 ст. 40 КЗпП.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 вже було за аналогічною процедурою переведено на іншу посаду, а саме, коли позивач перебував на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області, у зв'язку з поновленням за рішенням суду ОСОБА_4 , позивача було переведено на посаду першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.
Тобто, відповідачі обізнані про необхідність переведення працівника на іншу посаду, у зв'язку з поновленням попереднього працівника, та такі дії відповідачами вже вчинялись, що підтверджується матеріалами справи, натомість, в даному випадку, відповідачами було проігноровано приписи ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України та звільнено ОСОБА_1 із займаної посади не запропонувавши йому переведення на іншу посаду.
Під час судового розгляду справи відповідачами не надано суду доказів того, що ними вчинялись дії, спрямовані на виконання ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України, тобто, дії, спрямовані на переведення працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Суд наголошує, що однією з найважливіших гарантій права на працю є частина 6 статті 43 Конституції України, яка проголошує, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини застерігає про утримання від необґрунтованого свавілля з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, в пункті 45 Рішення ЄСПЛ справі «Мякотін проти України» (Заява № 29389/09), суд зазначає: «...Принцип законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Кушоглу проти Болгарії" (Kushoglu v. Bulgaria), № 48191/99, пункти 49-62, від 10 травня 2007 року). Концепція законності також посилається на якість відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким і передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy ) [ОС], заява № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-1).».
Отже, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачами під час прийняття оскаржуваних наказів № 83-кт від 08 вересня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та № 328-к від 08 вересня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » не було дотримано принципів та гарантій, передбачених Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та Кодексом законів про працю України, та протиправно прийнято Накази про звільнення ОСОБА_5 , оскільки попередньо не було вирішено питання про можливість його переведення на іншу посаду, що узгоджувалося б з приписами ч. 2 ст. 4 КЗпП.
Водночас, суд критично ставиться до тверджень позивача стосовно протиправності його звільнення під час перебування на лікарняному, оскільки Накази про звільнення було прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду, яке підлягало негайному виконанню.
Разом з тим, враховуючи наведені в сукупності висновки суду та встановлені під час судового розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що відповідачами не доведено, що при звільненні позивача були враховані вимоги частини 2 ст. 40 КЗпП України щодо намагання перевести працівника на іншу посаду та дотримано гарантії захисту працівника від незаконного звільнення.
За таких обставив, на переконання суду, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування наказів Держаної служби України з питань праці № 83-кт від 08 вересня 2020 року та Головного управління Держпраці у Донецькій області № 328-к від 08 вересня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки Законом України "Про державну службу" не визначено процедури поновлення незаконно звільненого працівника, застосуванню підлягають норми КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому, повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не ототожнюється із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства, незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство.
Станом на дату прийняття даного рішення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація щодо повної ліквідації Головного управління Держпраці у Донецькій області.
Враховуючи протиправність наказів про звільнення позивача із займаної посади першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області, підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання Державну службу України з питань праці та Головне управління Держпраці у Донецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді Першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 08 вересня 2020 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено наявність правових підстав для скасування наказу про звільнення, в той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Код РНОКПП: НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Держаної служби України з питань праці № 83-кт від 08 вересня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області № 328-к від 08 вересня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
4. Зобов'язати Державну службу України з питань праці та Головне управління Держпраці у Донецькій області поновити ОСОБА_1 на посаді Першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області з 08 вересня 2020 року та допустити рішення суду до негайного виконання в даній частині.
5. Встановити Державній службі України з питань праці та Головному управлінню Держпраці у Донецькій області 15-денний строк для подання звіту про виконання судового рішення по справі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 грудня 2020 року.
Суддя Н.Г. Вєкуа