09 грудня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/1371/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Луцака Івана Григоровича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просить:
- визнати протиправними дії начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області щодо ненадання відпустки, згідно графіку відпусток працівників Управління Держпраці у Чернівецькій області на 2020 рік, який затверджений та погоджений, за період роботи в Управлінні з 03 березня 2019 року по 03 березня 2020 р.;
- зобов'язати керівника надати йому, ОСОБА_1 , частину основної щорічної відпустки, що ненадана.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.04.2020 р. він звернувся до начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області із заявою, у якій просив надати йому чергову календарну відпустку тривалістю 14 календарних днів з 13.04.2020 р. За результатами розгляду вказаної заяви йому було відмовлено у наданні відпустки із мотивацією «у зв'язку із відкриттям дисциплінарного провадження».
Такі дії начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області позивач, вважає, незаконними та протиправними, оскільки Законом України «Про державну службу» не передбачено право керівника відмовляти державному службовцю у наданні щорічної відпустки, або її частини, визначений за графіком відпусток, незалежно від наявності чи відсутності дисциплінарного провадження, відтак, наведене є порушенням права позивача на відпочинок, гарантованого Конституцією України, нормами Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
З метою з'ясування всіх обставин у справі витребувано з Управління Держпраці у Чернівецькій області додаткові докази.
Начальник Управління Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_2 (далі - відповідач) подав до суду відзив на позов, в якому вказував про відсутність предмету спору, оскільки позивачу не відмовлено у наданні відпустки, а лише не було погоджено вказану у заяві дату початку відпустки - з 13.04.2020 р., у зв'язку із розпочатим дисциплінарним провадженням.
Як стверджує відповідач у відзиві, позивачу надана письмова відповідь, в якій вказано про факт відкриття дисциплінарного провадженням та повідомлено, що після завершення дисциплінарного провадження та прийняття за його результатами рішення, йому буде надано відпустку на підставі повторно поданої заяви у передбачений графіком відпусток період, тобто в межах квітня-травня 2020 року. З даним листом ОСОБА_1 ознайомлений.
За наведених підстав, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
З'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Наказом Управління Держпраці у Чернівецькій області № 41-ос від 18.11.2015 р. ОСОБА_1 з 19.11.2015 р. призначено на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта Управління Держпраці у Чернівецькій області з посадовим окладом у розмірі 1378 грн, за переведенням з територіального управління Держгірпромнагляду у Чернівецькій області (а.с. 43).
На час розгляду справи, позивач займає посаду головного спеціаліста - юриста сектору юридичного забезпечення в Управлінні Держпраці у Чернівецькій області, що підтверджується службовим посвідченням № 147, виданим від 02.01.2020 р., дійсне до 02.01.2022 р. (а.с. 5).
Наказом начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області № 183-к від 16.12.2019 р. затверджено графік відпусток працівників Управління Дежпраці у Чернівецькій області на 2020 рік, який погоджений головою профспілкової організації профкомом Управління Держпраці у Чернівецькій області (протокол № 12 від 16.12.2019 р.)
Згідно вказаного графіка відпусток, передбачено надання всіх належних відпусток, в тому числі позивачу в періоди: січень, квітень-травень, серпень-вересень 2020 р. З даним графіком відпусток позивач ознайомлений, що підтверджується його підписом (а.с. 47 - 48).
Цим же наказом затверджено графік додаткових відпусток працівників Управління Дежпраці у Чернівецькій області на 2020 рік, який погоджений головою профспілкової організації профкомом Управління Держпраці у Чернівецькій області (протокол № 12 від 16.12.2019 р.)
Згідно вказаного графіка додаткових відпусток, передбачено надання позивачу з 16.03.2020 р. додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів (а.с. 47, 49).
07.04.2020 р. позивач звернувся до начальника Управління Держпрацї у Чернівецькій області із заявою, у якій просив надати йому чергову календарну відпустку тривалістю 14 календарних днів з 13.04.2020 р. (а.с. 26).
За результатами розгляду заяву позивача, 09.04.2020 р. начальник Управління Держпраці у Чернівецькій області Луцак І.Г. відмовив позивачу у звязку з відкриттям дисциплінарного провадження, про що зроблено відповідну резолюцію на поданій позивачем заяві (а.с. 26).
Крім того, 28.04.2020 р. начальник Управління Держпраці у Чернівецькій області Луцак І.Г. надав письмову відповідь позивачу, в якій повідомив, що у зв'язку із відкриттям стосовно нього дисциплінарного провадження (наказ від 09.04.2020 р. № 58-к) тимчасово не погоджено дату початку відпустки. Після завершення дисциплінарного провадження та прийняття за його результатами рішення, йому буде надано відпустку на підставі повторно поданої заяви (а.с. 52).
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є, в т.ч: оцінка правомірності відмови відповідачем у задоволенні заяви позивача про надання щорічної основної відпустки.
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Таким законом, зважаючи на статус позивача, як державного службовця є Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 р., який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, а спеціальними законами щодо тривалості та порядку надання відпусток є норми Кодексу закону про працю України та норми Закону України «Про відпустки».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.
Відповідно до ст. 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 58 Закону № 889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.
Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.
Відповідно до ст. 59 Закону № 889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 р. (далі - Закон № 504/96-ВР) державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно ч. 3, 4, 9-11 ст. 10 Закону № 504/96-ВР загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Аналогічні положення наведені в ч. 1- 5 ст. 79 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Згідно ч. 6- 7 ст. 79 КЗпП України поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Системний аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що державний службовець наділений правом ініціювання надання йому щорічної відпустки у будь-який час відповідного робочого року у порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, який узгоджується між працівником та уповноваженим органом, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Дослідженням графіку працівників Управління Дежпраці у Чернівецькій області на 2020 рік встановлено, що позивачу встановлено період надання основної відпустки в періоди: січень, квітень-травень, серпень-вересень 2020 р. З даним графіком відпусток позивач ознайомлений, що підтверджується його підписом (а.с. 47 - 48).
Судом встановлено, що всупереч норм ст. 10 Закону № 504/96-ВР та ст. 79 КЗпП України відповідач письмово не повідомив позивача про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Суд звертає увагу, що доказів повідомлення ОСОБА_1 про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну, відповідачем до суду не надано, відтак позивача не повідомлено за два тижні про заплановану ним відпустку на квітень-травень 2020 р.
З матеріалів справи видно, що 07.04.2020 р. позивач звернувся до начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області із заявою, у якій просив надати йому чергову календарну відпустку тривалістю 14 календарних днів з 13.04.2020 р. (а.с. 26).
За результатами розгляду заяву, відповідач відмовив позивачу в наданні запланованої основної відпустки, посилаючись на відкриття стосовно нього дисциплінарного провадження.
Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
При цьому, вказана гарантія надання працівнику відпустки визначеної тривалості реалізується при дотриманні ним та власником або уповноваженим ним органом певних, визначених законодавством умов, а саме:
- щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (ч. 3 ст. 79 КЗпП України);
- черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку (ч. 4 ст. 79 КЗпП України );
- конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (ч. 5 ст. 79 КЗпП України );
- поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів (ч.6 ст. 79 КЗпП України).
Разом з тим, загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів (ч. 3 ст. 10 Закону № 504/96-ВР).
Як видно з матеріалів справи та підтверджується наявними у ній письмовими доказами, усі вищезазначені умови для надання позивачу основної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 13.04.2020 р. існували, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача із заявою від 07.04.2020 р.
Суд звертає увагу, що відмовляючи у погодженні заяви, відповідач фактично відмов позивачу у наданні щорічної основної відпустки, з підстав відкриття стосовно нього дисциплінарного провадження.
При цьому, суд констатує, що позивач звернувся із заявою про надання відпустки 07.04.2020 р., а наказ про відкриття дисциплінарного провадження стосовно позивача видано 09.04.2020 р. (а.с. 51).
Крім того, ні Закон України «Про державну службу», ні Кодекс законів про працю України, ні Закон України «Про відпустки» не передбачають право керівника відмовляти державному службовцю у наданні щорічної основної відпустки, визначеної законом та графіком відпусток, незалежно від наявності чи відсутності дисциплінарного провадження щодо працівника.
Порушення ж державним службовцем службової дисципліни, невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених Законом України «Про державну службу» та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, що як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів і стало підставою для непогодження позивачу надання щорічної основної відпустки, може бути лише підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, вичерпний перелік видів яких визначено ст. 66 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, відмова позивачу в наданні відпустки з підстав відкриття дисциплінарного провадження є порушенням права позивача на відпочинок, гарантованого Конституцією України, нормами Законів України «Про державну службу», «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України.
Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні відпустки з 13.04.2020 р. тривалістю 14 днів.
Твердження відповідача щодо неподання позивачем після закриття дисциплінарного провадження відповідної заяви про надання відпустки, а також реалізації права позивачем на відпустку в інший період, суд відхиляє, оскільки вказані обставини не спростовують протиправність відмови позивачу у наданні відпустки.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд встановлено, що відмовляючи позивачу в наданні відпустки, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано та не розсудливо, а також без дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмовивши позивачу в наданні щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів, відповідач вчинив неправомірно, що призвело до порушення права позивача на відпочинок (надання щорічної відпустки), яке гарантоване ст. ст. 58, 59 Закону України «Про державну службу», ст. 79 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 10, 12 Закону України «Про відпустки» та ст. 45 Конституції України. Тому, позовна вимога в частині визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні відпустки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи по суті, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними, допустимими та достовірними доказами правомірність відмови позивачу в наданні відпустки.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу частину основної щорічної відпустки, що ненадана, суд зазначає наступне.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р., під дискреційним повноваженням необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд звертає увагу, що вимоги ч. 5 ст. 79 КЗпП України та ч. 11 ст. 10 Закону України «Про відпустку» конкретна дата початку відпустки, в межах затвердженого в графіку вищевказаного періоду, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Отже, узгодження конкретної дати початку відпустки полягає в наданні працівником відповідної заяви про надання відпустки із зазначенням бажаної дати початку відпустки, а уповноваженим орган, зі сторони роботодавця узгоджую конкретну дату.
Матеріалами справи підтверджується, що 02.09.2020 р. позивачем було подано заяву про надання йому додаткової відпустки тривалістю 16 календарних днів, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 08.09.2020 р.
На підставі поданої заяви, 03.09.2020 р. відповідачем видано наказ № 122-в, яким позивачу надана вищевказана додаткова оплачувана відпустка тривалістю 16 календарних днів з 08 по 23 вересня 2020 р. (а.с. 54, 54 на звороті).
18.09.2020 р. позивачем подано заява про надання основної щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 30.09.2020 р.
На підставі поданої заяви, 24.09.2020 р. відповідачем видано наказ №131-в, яким позивачу надано щорічну оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів з 30.09.20 р. по 13.10.2020 р. (а.с. 55, 55 на звороті).
Отже, за результатами розгляду поданих позивачем заяв, відповідачем погоджувалися заяви про надання йому відпусток.
Водночас, суд зазначає, що позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача надати частину основної щорічної відпустки не конкретизована в проміжку часу, періоду та кількістю днів.
Таким чином, вимога позивача про зобов'язання відповідача надати позивачу, частину основної щорічної відпустки є необґрунтованою та безпідставною.
Суд також звертає увагу, що у даному випадку суд не наділений повноваженнями втручатися в дискреційні повноваження відповідача поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності останнього, оскільки позивач не надав до суду докази звернення з відповідною заявою щодо надання невикористаної частини основної щорічної відпустки в інший період, поза графіком відпусток.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не стягуються з сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243-246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії начальника Управління Держпрацї у Чернівецькій області Луцака Івана Григоровича щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відпустки з 13.04.2020 р. тривалістю 14 днів.
3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - начальник Управління Держпраці у Чернівецькій області Луцак Іван Григорович (вул. Зелена, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39888333).
Суддя В.К. Левицький