09 грудня 2020 року справа № 707/1719/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку письмового провадження правилами спрощеного позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Придніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,
10.09.2020 з Черкаського районного суду Черкаської області у Черкаський окружний адміністративний суд за підсудністю надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Придніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Фесенка Ю.М. від 26.02.2020 про закінчення виконавчого провадження №53660080 з виконання виконавчого листа Черкаського районного суду від 15.03.2017 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 112510,28 грн.
Позов мотивовано там, що відповідач протиправно закінчив вказане виконавче провадження у зв'язку зі смертю стягувача незважаючи на перехід усіх його майнових прав у порядку спадкування до позивача, як єдиного спадкоємця. Зазначає, що зверталась до відповідача із заявою про вчинення дій щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні, однак відповіді не надано. Тому спірне рішення про закінчення виконавчого провадження є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Черкаського районного суду від 17.08.2020 справу передано на розгляд за підсудністю до Черкаського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 15.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Також залучено ОСОБА_2 (боржника у виконавчому провадженні №53660080) третьою особою на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог (далі - третя особа).
У встановлений судом строк відповідач відзиву, а третя особа письмових пояснень на позов не надали, про причини неподання суд не повідомили.
Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та надавши їм правову оцінку, суд встановив таке.
Вироком Черкаського районного суду від 027.12.2016 у справі №707/2215/16-к, зокрема, задоволено частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого 12510,28 грн. матеріальної шкоди та 40000,00 грн. моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17.02.2017 у справі №707/2215/16-к збільшено суму морального відшкодування, яке підлягає стягненню з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 , до 100000,00 грн.
З метою примусового виконання цього рішення 15.03.2017 Черкаським районним судом видано виконавчий лист №707/2215/16-к про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 112510,28 грн., на підставі якого відкрито виконавче провадження №53660080.
01.06.2019 ОСОБА_3 (стягувач у виконавчому провадженні №53660080) помер (свідоцтво про смерть від 06.06.2019 серії НОМЕР_1 ).
Постановою від 26.02.2020 державний виконавець Придніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фесенко Ю.М. закінчив виконавче провадження №53660080 на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закон України “Про виконавче провадження” (у зв'язку зі смертю стягувача).
Не погоджуючись із цим рішенням позивач звернулася в суд з позовом.
Надаючи оцінку спірному рішенню, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною ст.5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 ст.18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 39 Закону №1404-VIII визначений виключний перелік випадків, у яких виконавче провадження підлягає закінченню.
На підставі п.3 ч.1 ст.39 №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі смерті стягувача.
Під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття виконавчого провадження №53660080 та невідповідність спірного рішення вимогам закону, що обґрунтовується таким.
Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.05.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1-1091, спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є його мати ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою Другої Черкаської міської нотаріальної контори від 15.05.2020 №958/01-16 після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини звернулась його мати ОСОБА_1 . Інші заяви про прийняття спадщини відсутні.
Згідно зі ст.1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За приписами ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).
Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути конкретні суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного в постанові суду 17.08.2018 у справі №825/3610/15-а (адміністративне провадження № К/9901/23206/18) та ухвалі від 08.0.2019 у справі № 815/4719/15 (адміністративне провадження №К/9901/6774/18).
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (“Stretch V. The United Kingdom” № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є “активом”, на який може розраховувати громадянин як на свою власність (“MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY” № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
За таких обставин, на переконання суду, визначена виконавчим листом Черкаського районного суду від 15.03.2017 №707/2215/16-к сума 112510,28 грн., що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , яка йому не виплачена, має бути віднесена до спадщини його матері ОСОБА_1 (позивача у цій справі), як спадкоємця першої черги.
Для вирішення спору суд також врахував, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.15 Закону №1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Положення ч.5 ст.15 цього Закону №1404-VIII передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У контексті наведених положень Закону № 1404-VIII слід зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.
Суд врахував, що позивач зверталась до відповідача із заявою від 11.08.2020 про звернення до Черкаського районного суду із заявою про заміну на неї, як правонаступника, сторони виконавчого провадження №53660080.
Водночас, доказів відповіді на вказану заяву або звернення до місцевого суду із відповідним клопотанням відповідач суду не надав.
Отже, відповідач у спірних правовідносинах діяв формально та без врахування обов'язку, визначеного у вказаній вище ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.40 Закону №1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1404-VIIІ визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
У спірних відносинах не було дотримано вказаних принципів, що призвело до порушення прав позивача на отримання у порядку спадкування присуджених судом її померлому сину коштів матеріальної та моральної шкоди.
Тому суд дійшов висновку, що спірне рішення прийняте за відсутності правових підстав, вказаних у ч.1 ст.39 №1404-VIII, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Дотримуючись вказаних вимог суд дійшов висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 287, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Придніпровського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фесенка Ю.М. від 26.02.2020 про закінчення виконавчого провадження №53660080.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Придніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (18018, м. Черкаси, пр-т Хіміків, буд.50, код ЄДРПОУ 34998092) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 30 днів з дня його складення.
Суддя О.А. Рідзель