09 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5393/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
25 вересня 2020 року (згідно відбитку поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту;
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту.
В якості підстави для звернення до суду позивач вказує на неправомірну, як на його думку, поведінку відповідача, що перешкоджає передачі йому у власність бажаної земельної ділянки.
Ухвалою суду від 12.10.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №440/5393/20, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
27.10.2020 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому управління заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначає, що управління мало право відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у формі листа як відповіді на звернення громадян (заяву). Таким чином, твердження позивача щодо того, що має місце бездіяльність управління є безпідставними, оскільки був здійснений розгляд поданих позивачем заяв та надана відповідь у формах, що не заборонені законодавством, а саме: у формі наказу та листа-відмови, тому має місце активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а самі форми відмови у наданні дозволу позивачем не оскаржуються. Вказує, що як вбачається з графічних матеріалів, доданих позивачем до клопотання вони не можуть вважатися такими, що містять місце розташування бажаної земельної ділянки, оскільки містять графічні межі території села Попівка, до складу якої входять окремі земельні ділянки, а не конкретно визначена земельна ділянка, яку позивач прагне отримати у власність. Хоча позивачем не оскаржується зміст наказу №14518-СГ від 11.06.2020 та листа №732/0/26-20 від 09.07.2020, управління зауважує, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є правомірною у зв'язку з невідповідністю поданої заяви вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, а саме: не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 35-40/.
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 29.10.2020, позивач полягає на тому, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про не або надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання позивача, не зважаючи на факт підготовки управлінням листа від 09.07.2020 №732/0/26-20, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом /а.с. 46-53/.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше
Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
09.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 04.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, додавши до заяви графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки /а.с. 41-42/.
Про наслідки розгляду позивача повідомлено листом від 09.07.2020 №732/0/26-20, в якому зазначено про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, а саме, громадянином не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки /а.с. 43/.
Позивач вважаючи, що такою бездіяльністю відповідача порушені його права, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частина сьома статті 118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому, зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Разом з тим, статтею 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо.
Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (далі - Положення №333).
Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Відповідно до підпункту 11 пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 №34/5, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Відсутність же належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про не надання або надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом строку розгляду звернення позивача, не зважаючи на факт надіслання відповідачем ОСОБА_1 листа від 09.07.2020 №732/0/26-20, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.
Суд, з огляду на зазначене, вважає, що лист відповідача від 09.07.2020 №732/0/26-20 у відповідь на звернення позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за змістом та формою не може вважатися "рішенням про відмову" у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
З приводу передбаченого частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України "принципу мовчазної згоди", який передбачає виключне право особи, зацікавленої в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності (в даному випадку позивача) замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу органом виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність (в даному випадку відповідачем), суд зауважує на таке.
Можливість використання позивачем права, регламентованого частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, не позбавляє суб'єкта владних повноважень від виконання обов'язків, передбачених чинним законодавством. Водночас, самостійне замовлення розроблення земельної документації в разі неприйняття уповноваженим органом рішення є правом позивача, закріпленим статтею 118 Земельного кодексу України, а не його обов'язком, і наявність в нього такого права жодним чином не позбавляє його конституційної гарантії судового захисту та права на розгляд уповноваженим органом поданого ним звернення у строки, визначені законодавством.
За викладених обставин, оскільки лист від 09.07.2020 №732/0/26-20 не є рішенням про відмову і в спірному випадку має місце допущення відповідачем саме протиправної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті ним відносно позивача жодного з тих рішень, які передбачені Земельним кодексом України, у визначений законом строк, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, за заявою від 04.06.2020 (вх.№Ч-14138/0/25-20 від 09.06.2020).
Водночас, щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем фактично не було розглянуто заяву позивача від 04.06.2020 (вх.№Ч-14138/0/25-20 від 09.06.2020), не надано їй оцінку, виходячи із вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, які визначають підстави для відмови у надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відповідності саме бажаного місця розташування (земельної ділянки) умовам визначених в такій нормі, а також по суті не було прийнято відповідного рішення у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням встановлених обставин справи, зокрема того, що відповідачем фактично не розглянуто заяву позивача, в цьому випадку може існувати декілька варіантів прийняття відповідачем рішення відносно заяви позивача, а саме: надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, або, у разі наявних передбачених законом обмежень щодо бажаної земельної ділянки, - відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з відповідним обґрунтуванням та посиланням на норми права та належні докази.
Відтак, належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2020 (вх.№Ч-14138/0/25-20 від 09.06.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом частини третьої статті 139 Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, і суд дійшов висновку про часткове задоволення його позовних вимог, сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, складає 420,40 грн.
За змістом позовної заяви позивач вказує на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом справи складає 2000,00 грн, які мають бути стягнуті на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 згаданого Кодексу при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
У спірному випадку, позивачем до суду не надано жодного документального доказу на підтвердження фактичного чи очікуваного понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, як то договору про надання правової допомоги, переліку послуг, що зобов'язується надати адвокат, попереднього розрахунку вартості послуг адвоката, актів виконаних робіт (наданих послуг), а також документів про оплату гонорару адвокату (квитанції, платіжного доручення тощо).
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, у зв'язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 (с. Григорівка, Машівський район, Полтавська область, 39500, рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, за заявою від 04.06.2020 (вх.№Ч-14138/0/25-20 від 09.06.2020).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2020 (вх.№Ч-14138/0/25-20 від 09.06.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Гіглава